Мовчання ягнят - Томас Харріс

– Якщо повернетеся спиною до дверей, не перевіривши, що за ними, то я вам дупи порозриваю.

Двері на другому поверсі були темні та замкнені.

Тепер вище, на третій, у маленький тьмяний коридор. На підлозі – прямокутник світла від прочиненого ліфта. Тейт почав рухатися попід стіною навпроти ліфта. У кабіні не було дзеркал, які стали б йому в пригоді. Приклавши зусилля спуску на два фунти до дев’ятифунтового гачка, від зазирнув у ліфт. Порожньо. Тейт гукнув угору сходами:

– Бойле! Пембрі! Лайно.

Він лишив бійця на третьому та рушив вище. Четвертий поверх заливала музика, згори лунали звуки піаніно. Двері, що вели до офісів, відчинилися з першого поштовху. Промінь потужного ліхтарика ковзнув поза офіси й освітив двері, розчахнуті навстіж у велику темну будівлю.

– Бойле! Пембрі! – Він залишив на майданчику двох. – Прикрийте двері. Жилети вже несуть. І не світіть дупами в дверях.

Тейт став підніматися кам’яними сходинками до музики. Ось і вершина вежі, майданчик п’ятого поверху, у короткому коридорі освітлення приглушене. Яскраве сяйво лилося крізь матове скло, на якому було написано «ІСТОРИЧНА СПІЛКА ОКРУГУ ШЕЛБІ».

Тейт прокрався під шибкою до того боку дверей, де не було завіс. Він кивнув Джейкобсу, щоб той став навпроти, тоді повернув ручку та різко штурхнув полотно, так що двері вдарились об стіну і скло розбилося, а Тейт уже кинувся всередину крізь пройму й перевірив кімнату, дивлячись у широкий проріз на прицілі револьвера.

Тейт багато всякого бачив за життя. Він бачив без ліку нещасних випадків, бійок, убивств. Він бачив смерть шістьох поліцейських. Проте він вирішив, що випадок з офіцером, який лежав біля його ніг, найгірший з усього баченого. Шмат м’яса над форменим комірцем аж ніяк не нагадував обличчя. Спереду та згори голову вкривала кривава плівка, крізь яку проступала розірвана плоть, одне око прилаштувалося біля ніздрі, а очниці наповнилися кров’ю.

Джейкобс пройшов повз Тейта, посковзнувшись на закривавленій підлозі дорогою до камери. Він схилився над Бойлом, який був досі прикутий до ніжки стола. Бойл – частково випатраний, обличчя порубане на шмаття; здавалося, він вибухнув у камері, бо стіни та голе ліжко були вкриті плямами та бризками.

Джейкобс приклав пальці до шиї Бойла.

– Цей мертвий, – гукнув він крізь музику. – Сержанте?

Тейт прийшов до тями і, присоромлений секундною замішкою, уже говорив у рацію:

– Пункт управління, ми втратили двох офіцерів. Повторюю, ми втратили двох офіцерів. В’язень утік. Лектер утік. Зовнішні пости, слідкуйте за вікнами, в’язень узяв простирадла з ліжка, можливо, в’яже мотузку. Чекаю підтвердження, що «швидкі» вже в дорозі.

– Сержанте, Пембрі мертвий? – Джейкобс вимкнув музику.

Тейт опустився на коліна, і, поки він тягнувся до шиї, потворне створіння на підлозі застогнало й пустило криваву бульку.

– Пембрі живий.

Тейту не хотілося прикладатися ротом до кривавої маси, але він знав, що зробить це, якщо доведеться допомагати Пембрі дихати, знав, що не стане силувати до цього жодного патрульного. Краще б Пембрі помер, але Тейт допоможе йому дихати. Та серце билося, він намацав пульс, чулося дихання. Воно було нерівним і хрипким, але то було дихання. Руїна дихала сама по собі.

Затріщала Тейтова рація. Лейтенант патрульних, який облаштувався на паркінгу, взяв командування на себе й хотів бути в курсі новин. Тейт мусив поговорити з ним.

– Ходи сюди, Мюррею, – покликав Тейт молодого патрульного. – Сідай сюди до Пембрі й тримай його там, де він буде відчувати твої руки. Говори з ним.

– Як його звати, сержанте? – Мюррей позеленів.

– Пембрі. Поговори з ним, чорт забирай, – і по радіо: – Ми втратили двох офіцерів, Бойл мертвий і Пембрі серйозно поранений. Лектер утік озброєний – він забрав їхні револьвери. Пояси та кобури лишились на столі.

Голос лейтенанта зі скреготом проривався крізь товсті стіни.

– Підтвердьте, що на сходах чисто і ноші можна піднімати.

– Так, сер. Гукніть до четвертого, перед тим як іти. У мене люди на кожному майданчику.

– Роджер[163], сержанте. Восьмий пост каже, що ніби у вікнах на четвертому поверсі головної будівлі щось майнуло. Ми прикриваємо всі виходи, він не втече. Тримайте свої позиції на сходових майданчиках. SWAT виступає. Нехай SWAT його викурює. Підтвердьте.

– Зрозумів. SWAT у грі.

– Що в нього?

– Два револьвери та ніж, лейтенанте… Джейкобсе, поглянь, чи лишилися на їхніх поясах патрони.

– Тут підсýмки, – відповів патрульний. – У Пембрі досі повний, у Бойла – також. Лайноголовий навіть не добрав собі набоїв.

– Що там?

– Тридцять восьмі «+P», експансивні в оболонці.

Тейт знову заговорив у рацію:

– Лейтенанте, здається, в нього два шестизарядних, тридцять восьмого. Ми чули три постріли, підсýмки на поясах і досі повні, тож у нього, певно, лишилося дев’ять. Передайте SWAT, що це «+P», експансивні кулі в оболонці. Цей дядько полюбляє цілитись в обличчя.

«+Р» – потужні набої, але вони не проб’ють бронежилети SWAT. Дуже вірогідно, що постріл в обличчя виявиться фатальним, а куля, що влучить у кінцівку, може скалічити.

– Тейте, ноші вже піднімають.

«Швидкі» приїхали напрочуд скоро, проте недостатньо скоро, як на Тейта, який прислухався до жалюгідного створіння біля своїх ніг. Молодий Мюррей намагався тримати тіло, що стогнало й здригалося, намагався підбадьорювати й не дивитися на нього, він повторював: «Ти молодець, Пембрі, просто красень» знов і знов, монотонним придушеним голосом.

Щойно на майданчику з’явилися працівники «швидкої», Тейт загорлав:

– Санітари!

Так само він кричав на війні.

Він узяв Мюррея за плече та відтягнув його з дороги. Санітари працювали швидко: вміло закріпили під ременем стиснуті, слизькі від крові кулаки, ввели ендотрахеальну трубку та наклали нелипкі хірургічні бинти на обличчя й голову, щоб хоч трохи зупинити кровотечу. Один із санітарів вихопив пакунок плазми для внутрішньовенного введення, але інший виміряв кров’яний тиск і пульс, похитав головою й сказав:

– Унизу.

З рації залунали накази:

– Тейте, треба, щоб ви зачистили офіси у вежі та перекрили до них входи й виходи. Замкніть двері до головної будівлі, а тоді прикривайте на майданчиках. Я вже посилаю до вас жилети й рушниці. Візьмемо його живцем, якщо він погодиться здатись, але ми не підемо на особливий ризик, щоб зберегти йому життя. Зрозуміло?

– Все ясно, лейтенанте.

– У головній будівлі буде SWAT і більше нікого. Повторіть.

Тейт повторив наказ.

Тейт був хорошим сержантом, і він довів це зараз, коли вони з Джейкобсом натягли свої важкі бронежилети й пішли за ношами, які санітари несли сходами вниз