Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

У голові Джека склався нарешті ланцюжок: Боббі вдавався до проституції, Костенца внесла за нього заставу, повії використовують фальшиві імена, повії знімаються у порножурналах. Залишилося з’ясувати, що тут — на Норт-Гевенгерст — із борделями?

Він вирішив пройтися по квартирах.

Провівши із десяток коротких розмов, він з’ясував адреси кількох місцевих борделів. Два з них були розташовані якраз на Гевенгерст: № 1611 та 1654.

18:10.

У № 1611 кипіла робота; хазяйка, почувши імена Шерон Костенца, Боббі Інджа та Кріс Берджерон, зробила покер-фейс. Він показав обличчя моделей, вклеєні у блокнот дівчатам, що працювали в борделі, — той самий нульовий результат. Хазяйка притону в будинку № 1654 виявила повну готовність співпрацювати, але і вона, і її дівчата жодного із облич не впізнали.

Джек проковтнув іще один бургер і полетів знову у Західний Голлівуд. Знову прочесав картотеку в архіві, але це був іще один глухий кут.

19:20 — усі імена перевірено. Джек попрямував на Норт-Гемел і припаркувався неподалік дверей до помешкання Боббі Інджа.

Він не спускав погляду із подвір’я. Перехожих не було, машини також майже не їздили — на Стріп галасливо стає вночі. Він просто чекав: курив і прокручував в голові порнокадри із журналу.

О 20:46 повз нього проїхав автомобіль із білим розкладним верхом — повільно, притискаючись до хідників. Через двадцять хвилин автомобіль з’явився знову. Джек спробував було розгледіти номери, але де там, темно було, хоч око вибий. Можливо, він чекав, поки у чиїхось вікнах загориться світло, і, якщо він чекав на сигнал саме з помешкання Боббі, — що ж, Джекові це було тільки на руку.

Він пройшов подвір’ям, покрутив головою у пошуках свідків — нікого. Зубчастим кінцем наручників підтягнув двері: дешеве дерево легко піддалося. Він намацав вимикач на стіні й увімкнув світло.

Та сама охайна кімната, те саме неприбране ліжко. Джек сів біля дверей і почав чекати.

Час тягнувся, як клей, — п’ятнадцять хвилин, тридцять хвилин, година. Нарешті, у вікно, що виходило на вулицю, хтось постукав.

Джек пригнувся й відповів навмисно тонким, як у гея, голосом:

— Відчинено!

У кімнату прослизнув красивий хлопець.

— От лайно! — не стримався Джек.

Перед ним стояв Тіммі Валберн, відомий також як Мучі-Маус — коханець Біллі Дітерлінґа.

— Тіммі, якого хріна ти тут робиш?

Валберн у відповідь відкинувся на стіну, грайливо виставивши стегно, — було видно, що він абсолютно не наляканий.

— Та ось, до друга завітав. Він наркотиків не вживає, якщо ти тут для цього. І, до речі, хіба цей район у твоїй юрисдикції?

Джек зачинив двері.

— Крістін Берджерон, Деріл Берджерон, Шерон Костенца. Вони також твої друзі?

— Уперше чую такі імена. Джеку, що сталося?

— Це ти мені скажи. Кружляв тут годинами, перш ніж постукати. Для початку: де Боббі?

— Не знаю. Думаєш, я би прийшов сюди, якби знав, що Боббі немає?

— Ти крутиш із Боббі? У вас роман?

— Він просто мій друг.

— А Біллі про вас знає?

— Джеку, а це вже просто невихованість. Ми з Боббі — просто друзі. Не думаю, що Біллі знає про нашу дружбу, але це просто дружба — не більше.

Джек дістав записник.

— Упевнений, у вас чимало спільних знайомих.

— Ні. Боббі мене не знайомив зі своїми друзями.

— Гаразд. Тоді розкажи, де ви з ним познайомилися.

— У барі.

— Як називається?

— «Прихисток Лео».

— А як Біллі ставиться до того, що ти яйця катаєш по гей-барах?

— Джеку, який ти грубий. Я не якийсь там злодюга, яких ти зазвичай товчеш по морді, я — законослухняний громадянин, який може подати на тебе в суд за незаконне проникнення до цього помешкання.

— А як щодо порно? — змінив тему Джек. — Глянцеві журнали із фотками. І натурали є, і гомосексуалісти. Любиш таке, Тіммі?

У Валберна трохи смикнулося око.

— Подобається, еге ж? Ви з Біллі берете такі журнали із собою в ліжко?

Але на обличчі Тіммі уже кам’яна маска.