Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

З коридору почувся галас — Ед спробував було піднятися, але ноги його не слухалися.

Розділ 20

Вони пролетіли містом колоною із чотирьох автомобілів: дві чорно-білі, дві — без розпізнавальних знаків. Сирени чути за кілометр; сірий будинок на розі — угору по вулиці.

За кермом у передньому автомобілі сидів Дадлі Сміт, поруч із ним перезаряджав дробовик Бад. Перед будинком вони розділилися: чорно-білі звернули на алею, а ті, у яких кермували Майк Брюнінґ та Дік Карлайсл, зупинилися просто навпроти виходу із будинку, націливши зброю на двері.

— Босе, я його візьму, — сказав Бад.

— Чудово, приятелю, — підморгнув йому Дадлі.

Бад зайшов ззаду — через алею, перестрибнув паркан. На задньому ґанку — прозорі двері, замкнені на гачок. Він підняв гачок складаним ножем і нечутно увійшов всередину.

У темряви можна було розрізнити лише нечіткі контури: пральна машина, двері-жалюзі, крізь шпарини яких пробивалися смужки світла.

Бад натиснув на двері — вони були незамкнені — і відчинив їх. Там він побачив коридор, з обох боків якого із прочинених кімнат лилося світло. По килиму можна було підійти непоміченим; музика забезпечувала йому додаткове прикриття Навшпиньки він наблизився до перших дверей та обережно зазирнув всередину.

На ліжку розкинулась гола жінка — вона була прив’язана краватками за руки і ноги, ще одна краватка кляпом запхана в рот. Другі двері Бад розчахнув навмисно гучно.

Там виявився голий жирний мулат, який перед телевізором наминав рисові пластівці. Він опустив ложку й підняв угору руки:

— Сер, мені не потрібні неприємності.

Бад вистрілив йому в обличчя, а потім дістав запасний пістолет — і зробив кілька пострілів із того місця, де стояв чоловік. Той, розкинувши руки, завалився на підлогу, заливаючи все довкола кров’ю. Бад вклав у руку мерцю свій запасний пістолет; було чути, як у вхідні двері вже ломляться копи. Тоді він висипав на тіло вбитого коробку пластівців і набрав номер швидкої.

Розділ 21

Джек дивився, як спить Карен після чергового скандалу.

А скандал почався через фото у газеті: на ньому Великий Джек і Кел Дентон тягнули землею за шкибарки трьох чорних хуліганів, підозрюваних у тому, що в Лос-Анджелесі вже назвали «Злочином століття». Дентон однією із рук тягнув Фонтейна за ніздрі; Джек — двох інших волочив за шию. На думку Карен, усе це дуже нагадувало історію із хлопцями зі Скоттсборо; Джек розповів дівчині, що він врятував їм життя, але тепер, після того, як він дізнався, що вони викрали й пустили по колу молоду мексиканку, шкодував, що не дозволив Дентонові угрохати цих покидьків на місці. Після цього вони й посварилися.

Карен, скрутившись калачиком, спала до нього спиною, ніби підсвідомо чекаючи, що її він також може побити. Одягаючись, Джек не спускав з неї очей; доста, ці два останні дні — це вже було занадто.

Досить вже цієї «Нічної сови», час повертатися до Відділу моралі. Після допиту, влаштованого Едом Екслі, з’ясувалося, що до цієї конкретної справи трійка тих чорних засранців навряд чи причетні — хіба що могла розповісти щось нове викрадена ними дівчина. Бад Вайт і його «російська рулетка» справили на трьох виродків величезне враження — усі вони миттю зізналися. Звичайно, не можна забувати про імовірність того, що вони могли викрасти дівчину, залишити її на якийсь час, поїхати до «Нічної сови», потім повернутися і вже потім усі разом зґвалтувати нещасну мексиканку. А може, Коутс і Фонтейн залишили дівчину на Джонса, а самі влаштували бійню в «Нічний сові» зі своїми іншими співучасниками? Що ж, дробовиків і сліду нема; фіолетовий «меркурій» Коутса досі в розшуку. Грошей і ресторанного добра у їх кімнатах в готелі не знайшли; те, що залишилося від їхнього одягу, перебуває в такому стані, що ніякі експертизи із ними провести неможливо. Парфуми, якими вони рясно полили свої руки, не дають змоги провести парафіновий тест. А громадськість тиснула на поліцію, вимагаючи розкрити справу якомога швидше.

Коронер досі перебував на стадії встановлення особистостей убитих, перевіряв їхні зубні зліпки та досліджував фізичний стан, порівнюючи зі списками осіб, зниклих без вісті. Із кухарем, касиркою та офіціанткою все вирішили швидко; із відвідувачами — зовсім нічого, розтин показав, що сексуального насилля до жінок застосовано не було. Можливо, Коутс, Джонс та Фонтейн і справді були тут ні до чого; за справу взявся Дадлі Сміт. Його хлопці перевіряли усіх, кого вже судили за збройні пограбування, усіх, кого випустили на поруки із божевілень, намагалися не пропустити жодного небезпечного виродка, який бодай колись проходив по звітах місцевої поліції. Допитали продавця газет, який заявляв, буцімто бачив на стоянці біля «Нічної сови» фіолетовий «меркурій», і тепер виявилося, що це міг бути також «форд» або «шевроле». Взялися також і за автомобілі цих марок; потім сторож із Ґріффіт-парку, який ідентифікував злочинців, був уже не так впевнений у своїх свідченнях. Ед Екслі заявив Ґріну та Паркеру, що фіолетову машину могли залишити біля «Нічної