Мовчання ягнят - Томас Харріс

– Сюди їде Пол Крендлер із міністерства юстиції. Він про все подбає.

– Хто з присутніх офіцерів найстарший за званням?

– Майор Бахман із Бюро розслідувань штату Теннессі.

– Добре. Якщо ще не пізно, спробуйте ізолюватися від преси. Чилтону краще пригрозити з цього приводу – він любить увагу. Ми не хочемо, щоби Баффало Білл про все дізнався. Коли ми його знайдемо, то плануємо задіяти спецзагін із порятунку заручників. Нам треба швидко атакувати й уникнути опору. Ви збираєтеся самі допитувати Лектера?

– Так.

– Ви не поговорите спочатку з Кларіс Старлінг? Вона вже їде.

– З якою метою? Доктор Чилтон мені все стисло виклав. Ви вже достатньо дурня клеїли.

Чилтон знову дзьобав шибку, безгучно рухаючи у вікні губами. Браян Ґоссадж приклав руку до зап’ястка й похитав головою.

– Мені потрібен доступ до Лектера після того, як ви поговорите, – сказав Кроуфорд.

– Містере Кроуфорд, він пообіцяв, що назве ім’я Баффало Білла в обмін на деякі привілеї – власне, комфортніші умови проживання. Якщо він цього не зробить, можете забирати його собі з усім потрухом.

– Пані сенаторко, я розумію, що можу видатися нетактовним, але я мушу вам це сказати: робіть що завгодно, тільки не благайте його.

– Гаразд, містере Кроуфорд. Я дійсно не маю часу на розмови. – Вона поклала слухавку. – Якщо я помиляюся, то вона буде не живішою за тих шістьох, яких ви вже знайшли, – додала сенаторка собі під ніс і помахала Ґоссаджу з Чилтоном, щоб вони сідали до неї в машину.

Доктор Чилтон зажадав, щоб для бесіди сенаторки Мартін і Ганнібала Лектера в Мемфісі виділили окремий офіс. Аби заощадити час, під зустріч швиденько обладнали кімнату, якою користувалися в ангарі для брифінгів Повітряних сил гвардійців.

Сенаторці Мартін довелося чекати під склепінням ангара, поки Чилтон облаштовував Лектера в тому офісі. Вона не могла просто сидіти в машині. Вона описувала невеликі кола під великим дахом ангара, позирала вгору на східчасті крокви і знову вниз, на смуги, проведені фарбою на підлозі. Одного разу вона зупинилася біля старого «Фантома F-4» й притулилася головою до його холодного боку, там, де стояв напис: «НЕ НАСТУПАТИ». Напевне, цей літак старший за Кетрін. Нумо, Господи Ісусе.

– Пані сенаторко, – гукнув до неї майор Бахман. У дверях стояв Чилтон і жестами запрошував її до кабінету.

У кімнаті стояли стіл для Чилтона і стільці для сенаторки Мартін, її помічника та майора Бахмана. Оператор з відеокамерою наготувався записувати зустріч. Чилтон заявив, що то була одна з вимог Лектера.

Сенаторка Мартін увійшла до кімнати з упевненим виглядом. Від її синього ділового костюма віяло владою. Ґоссаджа вона також трохи підкрохмалила.

Доктор Ганнібал Лектер сидів сам-один посередині кімнати на міцному дубовому стільці, прикрученому болтами до підлоги. Гамівна сорочка та перев’язи на ногах були вкриті ковдрою, яка приховувала той факт, що Лектера прикували до стільця. Але обличчя й досі ховалося під маскою, що не давала йому кусатися.

«Чому?» – не збагнула сенаторка, бо ж ідея полягала в тому, щоб в офіційному середовищі створити для Лектера гідні умови. Сенаторка Мартін кинула погляд на Чилтона та звернулася до Ґоссаджа по папери.

Чилтон став позаду Лектера і, глипнувши в камеру, розв’язав ремені та урочисто зняв маску.

– Сенаторко Мартін, познайомтеся з доктором Ганнібалом Лектером.

Вистава Чилтона налякала сенаторку Мартін – так само як її лякало геть усе відтоді, як пропала її дочка. Будь-яка довіра до суджень Чилтона поступилася місцем холодному страху – що як насправді він дурень?

Доведеться імпровізувати.

Пасмо волосся впало Лектеру між його бордові очі. Він був точно такий білий, як і його маска. Сенаторка Мартін і Ганнібал Лектер оглянули одне одного: вона – надзвичайно розумна, а він – наділений інтелектом, якого жодна людина не здатна осягнути.

Доктор Чилтон повернувся до свого стола, обвів поглядом присутніх і почав:

– Доктор Лектер заявив мені, пані сенаторко, що він бажає поділитися якоюсь особливою інформацією в цій справі в обмін на перегляд умов його ув’язнення.

Сенаторка Мартін підняла документ:

– Докторе Лектер, це нотаріально засвідчена заява, яку я зараз же підпишу. У ній ідеться про те, що я вам допоможу. Бажаєте прочитати?

Вона гадала, що Лектер не відповість, і вже опустила погляд до стола, щоб поставити підпис, коли він мовив:

– Я не стану гаяти ваш час і час Кетрін заради кількох маленьких привілеїв. Кар’єристи вже достатньо його перевели. Дозвольте допомогти вам зараз, і я повірю вам на слово, що, коли все скінчиться, ви допоможете мені.

– Можете на мене покластися. Браяне?

Ґоссадж наготував блокнот.

– Ім’я Баффало Білла – Вільям Рубін. Усі звуть його Біллі Рубін. Він звернувся до мене у квітні чи травні 1975 року за порадою одного з моїх пацієнтів, Бенджаміна Распейла. Він казав, що мешкає у Філадельфії, адресу я не пам’ятаю, але в Балтиморі він жив із Распейлом.

– Де ваші записи? – втрутився майор Бахман.

– Мої записи було знищено згідно з рішенням суду невдовзі після…

– Який у нього вигляд? – спитав майор Бахман.

– Перепрошую, майоре. Пані сенаторко, єдине…

– Мені потрібен вік і зовнішній вигляд, а також будь-що, що ви зможете пригадати, – сказав майор Бахман.

Доктор Лектер просто вимкнувся. Він думав про щось інше (анатомічні замальовки Жеріко до «Плоту Медузи») і навіть якщо чув усі наступні запитання, то взнаки не дав.

Коли сенаторка Мартін знову заволоділа його увагою, вони лишилися в кімнаті сам на сам. Вона тримала блокнот Ґоссаджа. Погляд Лектера сфокусувався на сенаторці.

– Той прапор пахне сигарами, – сказав він. – Ви вигодовували Кетрін?

– Прошу? Я що…

– Ви годували її грудьми?

– Так.

– Стражденна робота, так?..

Коли зіниці сенаторки потемніли, доктор Лектер зробив ковток її болю та оцінив його вишуканий смак. На сьогодні досить. Він продовжував:

– Вільям Рубін на зріст десь шість футів один дюйм, зараз йому має бути років тридцять п’ять. Він міцної статури – важив приблизно сто дев’яносто фунтів[146], коли до мене звернувся, а зараз, певно, тільки набирає вагу. У нього каштанове волосся та світло-блакитні очі. Передайте цю інформацію, а тоді ми продовжимо.

– Так, гаразд, – відповіла сенаторка Мартін. Вона передала свої записи за двері.

– Я бачив його лише раз. Він записався на другий прийом, але так і не з’явився.

– Чому ви вирішили, що він і є Баффало Білл?

– Він уже тоді вбивав людей, чинив із ними подібні речі, в плані анатомії. Він казав, що йому потрібна допомога, щоб зупинитись, але насправді йому просто хотілося комусь усе розпатякати. Висповідатись.

– І ви…