Мовчання ягнят - Томас Харріс

йтиметься про те, як просуваються справи з доктором Деніелсоном із Джонса Гопкінса, як ми намагаємось навернути його до співпраці. Щоразу, як з’являтимуться новини про Баффало Білла – коли спливе Кетрін Мартін, і наступна дівчина, і наступна, – ми одразу даватимемо прес-реліз на тему, як просуваються справи з доктором Деліелсоном із Джонса Гопкінса, із вашими дотепними коментарями про коледж Боба Джоунса на додачу. І ще одне, докторе. Ви ж знаєте, що міністерство охорони здоров’я та соціального забезпечення розташоване просто тут, у Балтиморі. І я одразу залітаю думками до Управління з питань правомочності, але, певно, ваші думки туди перші дісталися, чи не так? Що, як сенаторка Мартін невдовзі після похорону дочки спитає своїх знайомих в управлінні: а чи не треба вважати операції, які ви тут проводите, косметичною хірургією? Може, вони почухають свої голови та вирішать: «А що, знаєте, сенаторка Мартін права. Так. Ми гадаємо, що це косметична хірургія», – і тоді програма вашого центру матиме не більше ваги для федеральних установ, ніж клініка корекції носа.

– Це образливо.

– Ні, це правда.

– Не намагайтеся мене залякати чи настрахати…

– Добре. Мені також цього не хочеться, докторе. Мені просто хочеться, щоб ви збагнули серйозність моїх намірів. Допоможіть мені, докторе. Будь ласка.

– Ви казали, що співпрацюєте з Аланом Блумом.

– Так. Чиказький університет…

– Я знайомий з Аланом Блумом, тому радше обговорюватиму це питання на професійному рівні. Перекажіть йому, що я зв’яжуся з ним сьогодні вранці. До обіду я повідомлю вас про своє рішення. Мені не байдуже до тієї молодої жінки, містере Кроуфорд. І до інших. Але я йтиму на великий ризик, а ви, здається, цього не усвідомлюєте… Містере Кроуфорд, коли вам востаннє міряли тиск?

– Я сам його міряю.

– І рецепти самі собі виписуєте?

– Це незаконно, докторе Деніелсон.

– Але ж у вас є лікар.

– Так.

– То поділіться з ним своїми вимірами, містере Кроуфорд. Нам дуже вас бракуватиме, якщо ви раптово помрете. Я дам про себе знати трохи згодом.

– Коли саме, докторе? Може, за годину?

– За годину.

Коли Кроуфорд виходив з ліфта на першому поверсі, пілікнув пейджер. Водій Джефф манив Кроуфорда рукою, поки той тупцював до фургона. «Вона мертва, знайшли її тіло», – подумав Кроуфорд, хапаючи телефонну слухавку. Телефонував директор. Новини були не такі погані, та все одно: у справу вліз Чилтон, тож тепер у неї втрутилась і сенаторка Мартін. Генеральний прокурор штату Меріленд за дорученням губернатора підписав наказ про перевезення доктора Ганнібала Лектера до Теннессі. Щоб запобігти цій процедурі або відкласти її, довелося б залучити всі сили федерального суду штату Меріленд. Директор хотів почути точу зору Кроуфорда, і то негайно.

– Зачекайте, – сказав Кроуфорд.

Він поклав слухавку на коліно та визирнув у вікно фургона. Перші промені сонця вишукували нечисленні кольори лютого. Усе сіре. Таке тьмяне.

Джефф почав щось говорити, але Кроуфорд жестом попрохав тиші.

Монструозне еґо Лектера. Амбіції Чилтона. Страх сенаторки Мартін за дочку. Життя Кетрін Мартін. Час вирішувати.

– Нехай їдуть, – мовив він у слухавку.

Розділ 29

На світанку доктор Чилтон і троє напрасованих гвардійців штату Теннессі стояли пліч-о-пліч на вітряній злітній смузі, намагаючись перекричати шум радіозв’язку, що долинав із прочинених дверей «Ґрумман Ґалфстрім»[141] і від карети «швидкої допомоги», що гула холостим ходом біля літака.

Капітан гвардійців передав докторові Чилтону ручку. Вітер загнув папери за край планшетної дошки, і поліцейському довелося їх розправляти.

– А в повітрі цього не можна зробити? – запитав Чилтон.

– Сер, документи треба підписувати виключно під час фізичної передачі. Це мій наказ.

Другий пілот закінчив кріпити пересувну рампу до східців літака.

– Готово! – гукнув він.

Гвардійці обступили доктора Чилтона біля карети «швидкої». Коли він відчинив задні дверцята, вони напружилися, наче очікували, що звідти щось плигне.

Доктор Ганнібал Лектер вертикально стояв на ручному візку, перев’язаний товстими брезентовими ременями та з хокейною маскою на обличчі. Він випорожнював сечовий міхур, а Барні тримав судно.

Один із гвардійців хмикнув. Двоє інших відвели погляди.

– Перепрошую, – сказав Барні докторові Лектеру та зачинив двері.

– Усе гаразд, Барні, – відповів Лектер. – Я вже закінчив, дуже дякую.

Барні поправив одяг на докторі та підкотив візок до дверцят «швидкої».

– Барні?

– Так, докторе Лектер?

– Ти пристойно поводився зі мною протягом довгого часу. Дякую.

– Нема за що.

– Наступного разу, коли Семмі прийде до тями, попрощайся з ним від мого імені.

– Звісно.

– До побачення, Барні.

Кремезний санітар прочинив двері й покликав гвардійців.

– Притримайте його знизу, хлопці. Візьміться по обидва боки візка. Поставимо його додолу. Легше.

Барні закотив Лектера на рампу й до салону літака. У ряді праворуч було знято три сидіння. Другий пілот закріпив ручний візок на скобах, що виднілися на підлозі.

– Він полетить лежачи? – спитав один із гвардійців. – А ви вдягли на нього гумові підгузки?

– Доведеться тримати міхур на замку аж до Мемфіса, приятелю, – додав інший.

– Докторе Чилтон, можна з вами поговорити? – попросив Барні.

Вони зупинилися біля літака, і вітер закручував навколо них маленькі вихорці зі сміття та пилу.

– Ті хлопці нічого не тямлять, – сказав Барні.

– Там мені допоможуть досвідчені санітари психіатричної клініки. Відтепер уся відповідальність лежатиме на них.

– Гадаєте, вони з ним упораються? Ви ж знаєте, який він, – йому можна погрожувати тільки нудьгою. Більше він нічого не боїться. Силові методи з ним не проходять.

– Я б цього ніколи не допустив, Барні.

– Ви будете присутні, коли його допитуватимуть?

– Так.

«А ти – ні», – подумки додав Чилтон.

– Я міг би облаштувати його в Мемфісі й повернутися сюди, запізнившись усього на кілька годин від початку чергування.

– Ти більше не працюєш із ним, Барні. Там буду я. Я покажу, як із ним поводитися, все до деталей.

– Нехай вони пильнують, – сказав Барні. – Бо він пильнуватиме неодмінно.

Розділ 30

Кларіс Старлінг сиділа на краю ліжка у мотелі й дивилася на чорний телефон іще майже хвилину після того, як Кроуфорд повісив слухавку. Волосся розпатлалось, нічна сорочка з нашивкою Академії перекрутилася навколо тіла, поки вона вовтузилась на ліжку протягом нетривалого сну. Старлінг почувалася так, наче її вдарили кулаком у живіт.

Минуло лише три години, відколи вона бачилася з доктором Лектером, і дві години, відколи вони з Кроуфордом закінчили працювати над списком характеристик, що їх слід шукати в заявах до центрів статевої хірургії. За цей короткий проміжок часу, поки вона спала, доктор Фредерік Чилтон примудрився все зіпсувати.

Кроуфорд уже їхав по неї. Старлінг мала збиратися, мала думати про те, щоб збиратися.