Мовчання ягнят - Томас Харріс
У ванній кімнаті стояли маленький кошик із милом, загорненим у папір, тюбики з шампунем і лосьйоном та невеликий набір для шиття – речі, які ви обов’язково знайдете в хорошому мотелі.
Старлінг зайшла в душ, і в голові майнув спогад – як їй було вісім років і вона підносила матері рушники, шампуні й загорнене мило, коли та прибирала номери в мотелі. Коли їй було вісім, з’явилася ворона, одна зі зграї, яку носив пильний вітер тим похмурим містом, і ворона полюбляла красти речі з візочків прибиральників, які працювали в мотелі. Хапала все, що блищало. Ворона чекала нагоди, а тоді починала порпатися в речах, що лежали у візочку. У випадках екстреного злету вона обхезувала чисту білизну. Одна з прибиральниць вилила на птаху білило, проте безрезультатно, хіба що на пір’ї з’явилося кілька сніжно-білих цяток. Чорно-біла ворона постійно чатувала, коли Кларіс полишить візок, щоб віднести речі матері, яка скоблила ванну. Мати саме стояла у дверях мотельної ванної кімнати, коли повідомила Старлінг, що їй доведеться переїхати жити в Монтану. Мати відклала рушники, які тримала в руках, сіла на край ліжка та обійняла її. Старлінг досі бачила сни про ворону, згадала про неї і тепер, навіть не встигла замислитись чому. Вона підняла руку, наче хотіла відігнати птаха, та потім долоня прибрала з чола мокре волосся, наче Старлінг виправдовувала свій жест.
Вона швидко вдяглася. Слакси, блуза та легкий светр без рукавів, короткоствольний револьвер щільно тулився під ребра у своїй пласкій кобурі, з другого боку на поясі висіла швидкозарядна обойма. А над курткою треба було трохи попрацювати. Шов над обоймою почав розходитись. Старлінг прагнула себе зайняти, зайнятися будь-чим, доки охолоне. Вона взяла маленький мотельний набір із голками та нитками й зашила підбивку. Деякі агенти нашивали латки, які було легко знімати та прати, треба й собі таке зробити…
У двері постукав Кроуфорд.
Розділ 31
З досвіду Кроуфорда, від злості жінки набували вульгарного вигляду. Від люті волосся на потилиці стовбурчилося, шкіра на обличчі вкривалася плямами, вони забували застебнути ширінку. Усі непривабливі риси неначе збільшувалися. Старлінг мала нормальний вигляд, коли відчинила двері, але розлючена була – не те слово.
Кроуфорд зрозумів, що зараз йому може відкритися велика, важлива правда про Старлінг.
На Кроуфорда війнуло пахощами мила та вологим повітрям, поки вона стояла в дверях. Позаду неї виднілося ліжко – покривало було натягнуте на подушки.
– То що скажете, Старлінг?
– Скажу, що чорт би його взяв, містере Кроуфорд, а ви що скажете?
Він кивнув, поманивши її надвір:
– Аптека на розі вже відчинилася. Вип’ємо там кави.
Ранок видався теплим як на лютий. Сонце досі висіло над самим східним обрієм і посилало червоні промені на фасад психіатричної лікарні, повз яку вони проходили. За ними неспішно тягнувся Джефф у фургоні, потріскували рації. Одного разу він передав Кроуфорду слухавку крізь вікно, для нетривалої розмови.
– Можна подати на Чилтона позов за перешкоджання правосуддю?
Старлінг ішла трохи попереду. Кроуфорд бачив, як випиналися в неї жовна, коли вона ставила запитання.
– Ні, не пройде.
– А що як він її занапастив, що як Кетрін через нього помре? Як же мені кортить до нього дістатися… Дозвольте мені лишитися, містере Кроуфорд. Не посилайте мене назад до школи.
– Дві умови. Якщо я вас залишу, то не для того, щоб ви дісталися до Чилтона, про це – пізніше. По-друге, якщо ви ще затримаєтеся, то доведеться проходити повторний курс навчання. Коштуватиме вам кілька місяців. Академія нікому не чинить ласки. Я можу гарантувати, що вас приймуть назад, але не більше – для вас знайдеться місце, ось і все, що я можу пообіцяти.
Вона закинула голову далеко назад, потім опустила, не зупиняючи ходи.
– Може, не дуже ввічливо питати таке в боса, але вам зараз непереливки? Сенаторка Мартін може вам щось заподіяти?
– Старлінг, за два роки я виходжу на пенсію. Навіть якщо я знайду Джиммі Гоффу й тайленолового отруйника[142], то все одно доведеться скласти жетон. Без варіантів.
Кроуфорд, який до будь-яких бажань ставився з обачністю, розумів, як сильно йому хочеться показати свою мудрість. Він знав, що чоловік середнього віку так відчайдушно прагне мудрості, що може вдаватися до вигадок і вони можуть бути смертельно небезпечні для молоді, яка в них повірить. Тому він говорив обережно і тільки те, що знав напевне.
Усього, що розповів їй Кроуфорд на тій непривітній вулиці в Балтиморі, він навчився протягом низки морозних світанків у Кореї, на війні, яка тривала, коли Старлінг іще на світі не було. Він опустив згадку про Корею, бо наразі то був зайвий аргумент.
– Зараз починається найскладніший період, Старлінг. Скористайтеся цим часом, щоб загартуватися. Це найскладніше випробування – не дозволити люті й відчаю завадити вам думати. Це головна риса, яка покаже, чи здатні ви керувати підлеглими. Марнота й дурість здатні вас згубити. Чилтон – триклятий дурень і, можливо, змарнував життя Кетрін Мартін. А може, й ні. Її шанс – це ми. Старлінг, яка температура в рідкого азоту, що в нашій лабораторії?
– Що? Е, рідкого азоту… мінус двісті градусів за Цельсієм приблизно. Кипить за трохи вищої температури.
– Ви щось ним заморожували?
– Авжеж.
– Тоді я хочу, щоб зараз ви теж дещо заморозили. Заморозьте всі справи з Чилтоном. Збережіть інформацію, яку дістали від Лектера, та заморозьте почуття. Я хочу, аби ви йшли до мети, Старлінг. Це єдине, що має значення. Ви працювали на цю інформацію, заплатили за неї, отримали, а тепер ми нею скористаємося. Вона так само важлива або ж так само пуста, як і до того, як у наші справи втрутився Чилтон. Просто, певно, нам більше не вдасться отримувати інформацію від Лектера. Візьміть усі факти про Баффало Білла, які ви дізналися від Лектера, та сфокусуйтеся на них. Решту заморозьте. Марноту, втрати, лють, Чилтона. Заморозьте. Коли в нас буде
