Мовчання ягнят - Томас Харріс

Я сказав йому, що більше не можу миритися з такою поведінкою, і, звісна річ, у моєму житті щойно з’явився Клаус. Знаєте, Джейм насправді не гей, це його у в’язниці привчили. Насправді він – ніщо, порожнє місце, але намагається заповнити цю порожнечу й злиться. Я завжди відчував, що коли він заходив до кімнати, то вона неначе порожніла. Я про те, що у дванадцять років він убив своїх бабусю з дідусем; то, здавалося б, така неврівноважена людина має бути дуже харизматичною, чи не так?

Отже, сидів він собі без роботи, знову накоїв лиха з якимсь бідолашним безхатьком. Я пішов. Якось він завітав у поштове відділення й підібрав пакунки, що призначались його колишньому роботодавцеві. Сподівався перепродати якісь речі. І тоді Джейму трапилась посилка з Малайзії чи з якоїсь такої країни. Він радо її розпакував, а там виявилась валіза, повна мертвих метеликів, вони просто валялися всередині.

Його бос платив поштарям, що жили на тих островах, і вони надсилали йому нескінчені коробки з мертвими метеликами. Він розкладав їх під оргсклом, робив декоративні прикраси – такий кітч, що несила уявити, та ще й мав нахабство називати це витворами. Джеймові ті метелики були ні до чого, і він запустив у них руки, гадаючи, що на дні можуть виявитися коштовності, бо їхній магазин інколи отримував браслети з Балі, – але він тільки вимазав пальці в пилок від метеликів. Порожньо. Він сів на ліжко, схопився за голову, руки та обличчя вкриті різнокольоровим пилком, він знов опустився на дно, як це траплялося з нами всіма, і він плакав. А тоді він почув шурхотіння й побачив у відчиненій валізі метелика. Він проривався з кокона, який ненароком закинули до метеликів, і зрештою вибрався на волю. У кімнаті кружляв метеликовий пил, порох у сонячних променях, що світили крізь вікно, – самі знаєте, які яскраві описи видають люди під кайфом. Джейм спостерігав, як комаха розправляє крила. Великий метелик, як він казав. Зелений. Він відчинив вікно, метелик полетів геть, і Джейм відчув неймовірну легкість. Сказав, тоді він збагнув, що треба робити далі.

Джейм знайшов маленький пляжний будиночок, де мешкали ми з Клаусом, і одного разу я повернувся додому з репетиції, а він уже там. Але Клауса я не побачив. Клауса не було. Я спитав, де Клаус, а він сказав, що пішов поплавати. Я знав, що він бреше, бо Клаус ніколи там не плавав – Тихий океан аж ніяк не тихий. А коли я відчинив холодильник, ну, ви самі знаєте, що я знайшов. Клаусову голову, яка визирала на мене з-за апельсинового соку. Джейм іще зробив собі фартух, ну, з Клауса, надягнув його й спитав, як він мені тепер подобається. Я розумію, ви, мабуть, вражені, що я взагалі підтримував із Джеймом зв’язок, – йому було набагато гірше, коли він до вас прийшов. Гадаю, він дуже дивувався, що ви його не боїтесь.

А потім – останні слова в житті Распейла: «Цікаво, чому батьки мене не вбили ще до того, як я навчився їх дурити».

Тонка колодочка кинджала похитувалася, поки проколоте серце Распейла намагалося битись. Доктор Лектер промовив: «Схоже на соломинку в нірці мурашиного лева, чи не так?» – але Распейл уже не встиг відповісти.

Доктор Лектер пам’ятав кожне слово і навіть більше. Приємні спогади, які допомагали згаяти час, поки в його камері тривало прибирання.

Доктор розмірковував над тим, що Кларіс Старлінг має гострий розум. Вона могла б упіймати Джейма Ґамба тільки за тим, що він їй розповів, але це забере багато часу. Аби дістатися до нього вчасно, їй знадобиться більше деталей. Доктор Лектер був певен, що коли він читатиме матеріали справи, то підказки випливуть самі по собі. Можливо, вони будуть пов’язані з тим, що Джейм Ґамб відбував строк у виправній колонії для неповнолітніх злочинців – після того як він убив своїх бабусю з дідусем. Завтра Лектер видасть їй Джейма Ґамба і натякатиме так прозоро, що навіть Джек Кроуфорд збагне, що до чого. Завтра треба все закінчити.

Доктор Лектер почув за спиною кроки, хтось вимкнув телевізор. Він відчув, як ручний візок похилився назад. Тепер мала розпочатися довга, марудна процедура звільнення, яка відбувалася вже в камері. Розпорядок був незмінний. Спочатку Барні з помічниками обережно вкладали його на ліжко долілиць. Потім Барні прив’язував його рушниками за литки до поруччя в ногах ліжка, знімав з ніг перев’язи, а тоді під прикриттям двох помічників із газовими балончиками та гумовими палицями Барні розстібував пряжки на спині гамівної сорочки та задкував із камери, напинаючи сітку на місце, замикаючи за собою ґрати та полишаючи доктора Лектера вибиратися зі своїх пут самотужки. Потім доктор обмінював сорочку та ремені на сніданок. Правила ввели відтоді, як доктор Лектер понівечив медсестру, і всіх це влаштовувало.

Але сьогодні розпорядок було порушено.

Розділ 27

Ручний візок легенько здригнувся, перекотившись із доктором Лектером через поріг його камери. А там був Чилтон, який сидів на ліжку та переглядав особисті листи Лектера. Чилтон був без піджака й краватки. Доктор Лектер помітив медальйон, що висів у нього на шиї.

– Постав його біля унітаза, Барні, – сказав доктор Чилтон, не відриваючи погляду від кореспонденції. – І зачекай з помічниками на посту.

Доктор Чилтон закінчив читати нещодавнє листування між Лектером і «Архівами загальної психіатрії»[136]. Він кинув листи на ліжко та вийшов із камери. Крізь хокейну маску блиснули очі доктора Лектера, який стежив за ним, але голови не