Таємниця Жовтої кімнати - Гастон Леру

Слухаючи Артура Ренса, неважко було здогадатися, що він у всьому звинувачує Робера Дарзака. Він знову й знову повторював: шкода, мовляв, що пан Дарзак був відсутній саме в ті моменти, коли в замку відбувалися такі дивні дива; було зрозуміло, на що натякає американець. На закінчення він висловив захоплення з приводу того, що Роберові Дарзаку спала така слушна, така плідна ідея: поселити пана Жозефа Рультабія тут, у замку, де той неодмінно викриє вбивцю. Останні слова пан Ренс вимовив з неприхованою іронією, підвівся, відкланявся й пішов.

Спостерігаючи за ним у вікно, Рультабій сказав:

— Цікава особа!

Я запитав:

— Ви гадаєте, він заночує в Гландьє?

На мій превеликий подив, юний репортер відповів, що його це не обходить.

Щоб не втомлювати читача довгою розповіддю про те, як ми провели цей день, скажу лише, що ми гуляли лісом, Рультабій потяг мене до гроту святої Женев’єви й увесь час правив теревені, ані словом не прохопившись про те, що його насправді цікавило. Споночіло. Мене дуже дивувало, що він, усупереч моїм сподіванням, не вживає жодних підготовчих заходів. Коли ввечері ми опинилися в його кімнаті, я йому про це зауважив. Він відповів, що все вже зроблено й цього разу злочинець від нього не втече. Я висловив певний сумнів, нагадавши своєму другові події в галереї, й натякнув, що таке може повторитись. У відповідь Рультабій сказав:

— Сподіваюсь, так воно й буде. Саме на це я й розраховую.

Я не наполягав, знаючи з власного досвіду — наполягати не лише недоречно, але й марно. Він повідав мені, що з самісінького ранку за замком пильно стежать його люди й ніхто не зможе прийти сюди непомітно. А у випадку, якщо ніхто не прийде ззовні, то за «тутешніх він спокійний».

Годинник, який він витяг з кишені, показував пів на сьому. Рультабій підвівся, кивнув слідувати за ним і без жодних осторог, навіть не стишуючи кроків, провів мене галереєю. Звернувши у пряму галерею, ми перетнули сходовий майданчик й опинилися в галереї лівого крила, пройшли повз апартаменти професора Станжерсона. В кінці, перед самим донжоном, була кімната, що її займав Артур Ренс (адже опівдні ми побачили американця у вікні саме цієї кімнати, яке виходило на подвір’я). Кімната Ренса з цього боку замикала галерею, її двері виходили просто на східне вікно, навпроти вікна в кінці прямої галереї, у правому крилі, там, де минулого разу Рультабій поставив був чатувати татуся Жака. Якщо стати спиною до дверей кімнати Ренса або вийти із цих дверей, перед вашими очима відкриється вся галерея: ліве крило, сходовий майданчик і праве крило. Не видно було лише наріжну галерею правого крила.

— Наріжну я беру на себе, — мовив Рультабій. — А ви, коли я вас попрошу, займете місце отут.

І він підштовхнув мене до маленької темної трикутної комірчини біля кімнати Артура Ренса. З цього закапелка я міг спостерігати галерею не згірш, як від дверей Рейсової кімнати, і навіть міг стежити за його дверима. Двері комірчини були засклені не матовою, а прозорою шибочкою. Коли галерея яскраво освітлена, у комірчині панував морок. Це був ідеальний спостережний пункт для шпигуна…

Бо чим же я тут займатимуся, як не шпигунством? Виконуватиму ницу роботу поліцая? Звісна річ, це не могло мене потішити, і, крім природних інстинктів, моя професіональна гордість також повставала проти дивного перевтілення! Справді, якби мене раптом побачив голова колегії адвокатів і про мою поведінку дізналися в Палаці правосуддя, як би все це сприйняли?.. Але Рультабієві, певно, й на думку не спадало, що я можу відмовитись виконати якесь його прохання. Та я, власне, не збирався відмовлятись: по-перше, не хотів зажити слави боягуза, по-друге, гадав, що завжди зможу пояснити свою поведінку потягом до істини, хай навіть як аматор, і, по-третє, було вже пізно відступати. Чому докори сумління не почали раніше мені дозоляти? Бо цікавість була сильніша за всі інші почуття. Ще на своє виправдання я міг сказати: хотів урятувати життя жінці, а для такого наміру не існує жодних фахових обмежень.

Ми поверталися назад галереєю. Коли проминали апартаменти Матильди Станжерсон, двері її вітальні розчинилися й на порозі з’явивсь дворецький, що подавав вечерю (вже три дні професор вечеряв у доньчиній вітальні на другому поверсі). Двері залишилися прочиненими, й ми виразно побачили: скориставшись із відсутності слуги і з того, що професор нахилився підібрати з підлоги річ, яку дочка навмисне впустила, панна Станжерсон поквапно влила до батькового келиха щось із маленької пляшечки.

РОЗДІЛ XXI

Засідка

Цей учинок, що страшенно вразив мене, здається, не дуже збентежив Рультабія. Коли ми повернулися до його кімнати, він, навіть не згадавши про сцену, яку щойно підгледіли, почав пояснювати мені мої функції. Спершу повечеряємо. Потому я сховаюся в темній комірчині й чатуватиму там.

— Якщо побачите щось цікаве раніше за мене, — сказав Рультабій, — негайно мене попередьте. А побачите ви раніше за мене лише в тому випадку, якщо злочинець пройде в пряму галерею не з наріжної, а якимсь іншим шляхом. Ви бачитимете всю пряму галерею, тоді як я — лише наріжну. Щоб попередити мене, вам досить смикнути підхват штори на найближчому до вас вікні. Штора відразу ж упаде й закриє вікно. Щоб подати цей сигнал, вам доведеться всього-на-всього вистромити руку із своєї комірчини. Я перебуватиму за рогом, але побачу у вікні своєї галереї, що одне ваше вікно потемніло.

— А що тоді?

— Тоді я вийду з-за рогу у вашу галерею.

— А мені що робити?

— Підете назирці за чоловіком назустріч мені. Проте я вже буду ближче й побачу, чи його обличчя вписується до кола…

— … підказаного вам здоровим глуздом, — закінчив я, ледь усміхнувшись.

— Чого ви посміхаєтесь? Нічого смішного нема. Втім, повеселіться, скористайтесь останніми хвилинами, бо, присягаюся, такої нагоди вам уже не випаде.

— А якщо злочинець утече?

— Тим краще! — відказав Рультабій. — Я не прагну обов’язково його схопити. Він може втекти центральними сходами, вестибюлем першого поверху… Це станеться раніше, ніж ви встигнете добігти до сходового майданчика, адже ви будете в самому кінці галереї. Ну а я, звичайно, його відпущу, але спершу зазирну йому в очі. Єдине, чого мені треба, так це побачити його лице. Надалі я зумію влаштувати все так, щоб він помер для Матильди Станжерсон, навіть якщо залишиться живий. Якщо я схоплю його живим, панна Станжерсон та Робер Дарзак, гадаю, цього мені