Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой
Приміщенням пронеслися охи, ахи, смішки та улюлюкання; троє чоловіків заперечно похитали головами, вочевидь, не впізнавши нікого. Журнали передали Джекові,
Сім примірників, високоясний глянцевий папір, прості чорні обкладинки. По шістнадцять сторінок із фотографіями у кожному журналі: кольорові та чорно-білі. Два номери розірвані навпіл; фотографії були дуже відверті: чоловіки з жінками, чоловіки з чоловіками, жінки з жінками. Проникнення великим планом: натурали, гомики, лесбійки із ділдо. А за вікнами — голлівудський пейзаж; знімки злягань у дешевих квартирах: щось на кшталт ліпнини на стелі, стандартний набір чи не всіх лос-анджелеських кімнат-кавалерок. Для порнографічних фото обстановка цілком звичайна — тільки моделями були не наркомани зі скляними очима, а здорові гарні молоді люди, голі або костюмах: єлизаветинська епоха, японські кімоно. Джек склав розірваний навпіл випуск і зрозумів, що йому усміхнулася удача: на фото був Боббі Індж, — хлопець-повія, що одного разу взяли на «траві», — який смоктав хлопцеві у костюмі із китового вуса.
— Упізнав когось, Вінсеннсе? — спитав Міллард.
Дідька тобі лисого.
— Ні, капітане. А звідки оці розірвані?
— Знайдено в сміттєбаці за багатоквартирним будинком у Беверлі-Гіллс. Управбуд їх знайшла, стара жінка на ім’я Лоретта Дауні, та й зателефонувала до місцевого відділка поліції. А хлопці з Беверлі-Гіллс уже передали це нам.
— А є адреса будинку?
Міллард пошукав у папірцях.
— Шарлевіль, № 9849. А навіщо тобі?
— Та просто подумав, що цю частину розслідування я можу взяти на себе. У мене в Беверлі-Гіллз є добрі зв’язки.
— Гаразд. Не просто так тебе «Сміттє-Джеком» кличуть. Негайно в Беверлі-Гіллс. Хендерсон, ви з Кіфкою беріться за затриманих і спробуйте з’ясувати, де вони взяли цю гидоту, — зараз я вам принесу копії протоколів. Натякніть, що, якщо вони підуть на співпрацю зі слідством, ніяких додаткових обвинувачень висунуто не буде. Стейтіс, бери журнали та рушай до пунктів прокату костюмів, можливо, там впізнають або свій реквізит, або тих, хто його позичав, або самих акторів. Спершу спробуймо піти цим шляхом. Якщо ми візьмемося шукати всіх цих людей у картотеках, то втратимо щонайменше тиждень часу. Розійтися. Агов, Вінсеннсе, ворушися. І май на увазі — це Відділ моралі, а не боротьби з наркотиками. Крок убік від інструкцій — і ти в халепі.
Джек заворушився. Спершу в архів, за папкою Боббі Інджа, потім до старої у Беверлі-Гіллс, вислухати її свідчення, які лише підтвердять уже готову гіпотезу: Боббі Індж є членом злочинного угруповання, що створює та поширює непристойні матеріали, — звинувачення, яке тягне на кримінальну відповідальність. Боббі моментально здасть і фотографів, і моделей, і свою зіркову братію — інакше з ними не можна.
День був холодний, вітряний; Джек попрямував на захід, до «Олімпіка». Дорогою він слухав радіо; диктор згадав ім’я Елліса Лоу: розповідали про скорочення бюджету прокуратури. Елліс щось відповідав; згадавши про Білла Макферсона, Джек переключився на іншу станцію. Там грала якась весела бродвейська пісенька, але думки про Макферсона з голови не йшли.
Операція із «Цілком таємно» — це була його ідея: Макферсон любив кольорових дівчат, Сід Гадженс любив публікувати пікантні історії. Елліс Лоу про все це знав, план схвалив і був вдячний за таку послугу. Дружина Макферсона подала на розлучення, а Лоу нічого більше й не треба було — його рейтинг стрімко рвонув угору. Але Дадлі Сміт вирішив, що цього замало, і зробив усе напевно й легко.
У Дот Ротштейн була одна кольорова дівчина, з якою вони познайомилися в колонії для неповнолітніх і з якою час від часу розважалися. Дот домовилася із подружкою, Дадлі Сміт і його вірний посіпака Майк Брюнинг приготували заздалегідь номер у мотелі «Бузок» — знаменитому траходромі на Сансет-Стріп, за містом, де навіть окружний прокурор — просто іще один мужик, впійманий у самих трусах на гарячому. Макферсона запросили на вечерю до «Тихого океану». Дадлі та Марвелл Вілкінс — чорна чотирнадцятирічна красуня — чекали зовні. Брюнінґ завчасно сказав кому треба, і шериф Західного Голлівуду попередив пресу, а Джек Вінсеннс долив Макферсону в останній келих мартіні хлоралгідрату. З ресторану окружний прокурор вийшов уже на ватяних ногах, проїхав на своєму «каділаку» кілька кілометрів, на розі Вілшир та Альворада звернув на тротуар і вимкнувся. Брюнінґ із наживкою — Марвелл у коктейльній сукні — слідував за ним. Він сів за кермо автомобіля Макферсона, привіз Білла й дівчину на умовлене місце, а те, щоби це вплинуло на політику, було вже справою техніки.
Еллісу Лоу нічого не сказали — він вважає, що йому просто пощастило. Дот відправила Марвелл до Тіхуани, усі витрати оплатили — з бюджету жіночої виправної системи. Макферсон залишився без дружини та без роботи, але мав би подякувати, що не вирушив за ґрати за розбещення неповнолітньої, бо Марвелл так і не знайшли. Але дещо муляло Вінсеннсові — він знову змушений був зробити брудну послугу. Тому що Дот Ротштейн була в лікарні в жовтні сорок сьомого, тож, якщо вона знає, цілком можливо, знає і Дадлі. А якщо знають вони, то треба піти на все, аби більше ніхто не дізнався — передовсім Карен.
Ось уже цілий рік він був для неї справжнім героєм; іноді він і сам починав у це вірити. Він перестав посилати гроші дітлахам Скоґґінсів, закривши рахунок на сорока тисячах — стосунки з Карен вимагали грошей, а кожна ніч з нею вела його все далі від «Малібу Рандеву». Джоан
