Ганнібал - Томас Харріс

Почалася репетиція хору, над гомоном натовпу злетіли солодкі голоси.

Пролунав дзвін, настав час зачиняти церкву на денну перерву. Вийшли паламарі й, брязкаючи ключами, наготувалися спорожняти монетниці.

Доктор Фелл відірвався від праці, підвівся, вийшов з-за «Пʼєти» Андреотті, зняв рукавички й одягнув куртку. Перед церковним олтарем товпилася велика група японців — запас монеток скінчився, і спантеличені туристи стояли в темряві, досі не розуміючи, що вже час іти.

Пацці ткнув Ромулу пальцем, у чому ніякої потреби не було. Вона знала, що час прийшов. Циганка поцілувала голівку немовляти, яке спочивало на дерев’яній руці.

Доктор уже наближався. Через натовп йому довелося пройти біля циганки, і та зробила три широкі кроки назустріч докторові, зупинилася просто перед ним, виставила вгору руку, аби привернути його погляд, тоді поцілувала пальці й наготувалася лишити поцілунок на його щоці, поки лізтиме прихованою рукою до кишені.

Спалах світла — хтось із натовпу знайшов монету в 200 лір, і в ту саму мить, коли циганка торкнулася доктора Фелла, вона зазирнула йому в обличчя й відчула, як її засмоктує в червоні зіниці тих очей, відчула, як великий холодний вакуум притискає її серце до ребер, і рука циганки смикнулася геть від того обличчя, щоб затулити личко дитини, і вона почула власний голос, що казав: «Perdonami, perdonami, signore!»[71] — і вона розвернулася й утекла, а доктор довго дивився їй услід, доки згасло світло, доки він знов перетворився на силует на тлі свічок капели, а тоді швидкою, легкою ходою рушив далі.

Зблідлий від злості Пацці знайшов Ромулу біля купелі. Вона безперестанку омивала голову немовляти святою водою, промивала очі на той випадок, якщо воно встигло поглянути на доктора Фелла. Люті прокляття застрягли Пацці в роті, коли він побачив перекошене обличчя циганки. Її величезні очі дивилися крізь морок на слідчого.

— Це сам Диявол, — сказала вона. — Шайтан, Люцифер, тепер я його бачила.

— Я відвезу тебе назад до в’язниці, — відповів Пацці.

Ромула поглянула на личко дитини й зітхнула, мов худоба, яку ведуть на забій, — глибоке, приречене зітхання, яке неможливо слухати. Вона зняла широкий срібний наручник й омила його святою водою.

— Ще зарано, — мовила вона.

Розділ 27

Якби Рінальдо Пацці вирішив виконати свій обов’язок як представник закону, то він міг би затримати доктора Фелла й дуже швидко встановити, чи є цей чоловік Ганнібалом Лектером. За півгодини він міг би отримати ордер, вивести доктора Фелла з палаццо Каппоні, і жодна сигналізація палацу йому б у цьому не завадила. За рахунок своїх повноважень він зміг би тримати доктора Фелла під арештом, не висуваючи звинувачень, рівно стільки, щоб ідентифікувати його особу.

Дактилоскопічний аналіз у головному офісі Квестури вже за десять хвилин показав би, чи є цей Фелл доктором Лектером. Рестрикційний аналіз ДНК підтвердив би результат.

Тепер Пацці був позбавлений усіх цих ресурсів. Щойно він вирішив продати доктора Лектера, поліцейський перетворився на мисливця за головами, поза законом і на самоті. Навіть від поліцейських інформаторів, якими верховодив Пацці, не було жодної користі, бо вони б одразу на нього донесли.

Затримки сотали в Пацці нерви, проте він був налаштований рішуче. Доведеться перебутися цими клятими циганами…

— Ньйокко зробить це за тебе, Ромуло? Можеш його знайти?

Вони сиділи у вітальні позиченої квартири на віа де Барді навпроти палаццо Каппоні за дванадцять годин після поразки в церкві Санта-Кроче. Тьмяна настільна лампа освітлювала кімнату по пояс. А понад світлом, у напівтемряві, блищали чорні очі Пацці.

— Я сама все зроблю, але без дитини, — відповіла Ромула. — І ви дасте мені…

— Ні. Я не можу допустити, щоб він тебе двічі побачив. Ньйокко зробить це за тебе?

Ромула сиділа, схилившись над своєю довгою барвистою сукнею, повні груди торкалися стегон, голова опущена майже до колін. На стільці лежала порожня дерев’яна рука. У кутку сиділа старша жінка, ймовірна кузина Ромули, і тримала дитину. Вікна були зашторені. Прозираючи крізь найменшу шпаринку між шторами, Пацці бачив слабке світло на горішньому поверсі палаццо Каппоні.

— Я впораюся, я можу змінити вигляд так, що він мене не пізнає. Я можу…

— Ні.

— То нехай це зробить Есмеральда.

— Ні, — пролунав із кутка голос, коли старша жінка вперше заговорила. — Я піклуватимусь про твою дитину, Ромуло, до самої смерті. Але Шайтана я нізащо не торкнуся.

Пацці ледве розбирав її італійську.

— Підведися, Ромуло, — сказав Пацці. — Поглянь на мене. Ньйокко зробить це за тебе? Ромуло, сьогодні ж уночі ти повернешся до Соллічіано. Тобі ще три місяці сидіти. Імовірно, наступного разу, як ти діставатимеш гроші та сигарети з дитячих одежин, тебе піймають на гарячому… Я можу накинути ще шість місяців до твого строку за минулий випадок. Я можу з легкістю позбавити тебе батьківських прав. Дитину забере уряд. Але якщо я отримаю відбитки пальців, тебе відпустять, ти отримаєш два мільйони лір, усі твої кримінальні справи зникнуть, і я допоможу тобі з австралійською візою. Ньйокко зробить це заради тебе?

Ромула мовчала.

— Можеш знайти Ньйокко? — спитав Пацці, а тоді голосно видихнув повітря через ніс. — Senti[72], пакуй речі, штучну руку забереш у тюремному сховищі за три місяці, а то вже й наступного року. Дитину доведеться відправити у виховний будинок. Стара зможе навідуватися, поки воно там буде.

— ВОНО? Поки ВОНО там буде, Commendatore? Мого сина звати…

Вона похитала головою, не бажаючи називати цьому чоловікові ім’я дитини. Ромула затулила руками обличчя, відчуваючи, як два пульси, від обличчя та від рук, перебивають один одного, а тоді заговорила крізь долоні:

— Я знайду його.

— Де?

— На площі Санто-Спіріто, біля фонтана. Там палять ватру, люди приносять вино.

— Я піду з тобою.

— Краще не треба, — відповіла вона. — Ви зіпсуєте йому репутацію. У вас тут лишаться Есмеральда й дитина — ви знаєте, що я повернуся.

Приваблива площа Санто-Спіріто на лівому березі Арно вночі стає вертепом гульби й пиятики. Церква потемніла й такої пізньої години замкнена, шум і запахи гарячої їжі доносяться з «Казалінґи», популярної тратторії.

Біля фонтана — миготіння невеличкого вогнища та звуки циганської гітари, у грі чується більше ентузіазму, аніж таланту. Серед натовпу є один непоганий співець фаду[73]. Щойно співака знаходять, виштовхують уперед і з кількох пляшок пригощають вином.