Коло смерті - Кріс Тведт
У залі кав'ярні було більше відвідувачів, ніж я сподівався. Голови повернулися у мій бік, гул голосів на мить стих, коли я попрямував до барної ляди. Замовив порцію фрикадельок і пиво, прихопив з собою газету й сів за вільним столиком у кутку, де можна було спокійно попоїсти, далі від цікавих поглядів.
— Посмакувало?
Я підвів голову і втопився у блакитних очах; розпашілі щоки, світле, сколошкане волосся, яке жінка без особливого успіху намагалася зчепити на потилиці.
— Так, було смачно.
Вона простягнула мені руку.
— Ось і добре. Мене звуть Маґда, — відрекомендувалася білявка. — Я власниця цього закладу, — додала вона, помітивши мою збентеженість. — Це я приймала телефоном ваше замовлення на проживання.
— А, Маґда, звісно, — я підхопився з місця. — Мікаель Бренне.
— Кімната вам сподобалася? Нічого не бракує?
— Кімната просто розкішна.
— Добре, — вона знову всміхнулася, я побачив, які в неї білі, рівні зуби, великий рот і ямочки на щоках. — Може, ще пива?
— Залюбки, — погодився я і задивився їй услід.
Її було так багато. Хтось би назвав її повненькою, але вона легко ходила, мов пурхала, і мала гарні ніжки.
Їжі більше не розносили, зате жваво розходилося пиво. Маґда знала тут, здавалось, усіх. Для кожного вона мала усмішку й добре слово. Я прочитав газету й тепер спостерігав за іншими відвідувачами. Ніхто вже мене не розглядав, інтерес до новенького швидко пропав. Юна парочка сиділа в кутку, тримаючись за руки. Інша, старша, пара попивала пиво в зосередженій мовчанці, ще інша стиха емоційно бесідувала. Четверо молодиків сиділи за столиком, усуціль заставленим порожніми пивними пляшками. Я потягував пиво, крадькома поглядаючи на Маґду. Якось вона повернула голову й завважила мій погляд. Я знітився, потупив погляд, а коли знову підвів очі, вона усміхалася. Як довго я не був з жінкою, подумалось мені тієї миті.
Люди поволі розходилися. Лише парубійки та двоє літніх чоловіків ще сиділи. Я вже вирішив було іти спати, як вхідні двері відчинилися і ввійшов чолов'яга з порому, той, що курив на кормі. Роззирнувшись на всі боки, рушив просто до мого столика.
— Доброго вечора, — привітався він. — Можна коло вас сісти?
— Прошу, — запросив я.
Звали його Франк Ланде, він прожив на Вестьой майже все своє життя.
— Я тут народився, тут, напевно, і помру, — сказав він.
— Вам ніколи не хотілося звідси поїхати, побачити світ?
Чоловік голосно засміявся.
— Я бачив світ. Три роки в школі, потім рік роботи в столиці. З мене досить… Звичайно, люди, вони люди всюди, але я волію жити тут, аніж деінде.
— Що ви робите в Осло?
— Прибирав блювотиння і кров. Лагодив поламане й зіпсуте. Збирав людські відходи, — чолов'яга криво всміхнувся. — Іншими словами, був поліцейським.
— Поліцейським?
— Так.
— І ви покинули професійну кар'єру, попрацювавши тільки рік?
— Та ні, я покинув не кар'єру, лише Осло. Повернувся додому й став помічником ленсмана.
— Я й не знав, що представництво ленсмана є у цій…
— У цій дірі?
— Я такого не казав.
Франк Ланде засміявся.
— Ні, але подумали. І маєте рацію. Я працюю на великій землі, на суходолі, — і він назвав, де саме. — Там розташована головна контора ленсмана, там я винаймаю маленьке помешкання. Сюди часто приїжджаю, коли трапляється нагода.
До столика підійшла Маґда, привіталася. Вона принесла пиво для Франка, хоч він і не замовляв.
— Дякую, — Франк підвівся й обняв жінку за стан. — Чарівна Маґда! Найвродливіша жінка на Вестьой, Мікаелю!
Маґда всміхнулася і вивільнилася з його обіймів.
— Може, сядеш до нас? — запитав Франк.
— Я ще маю роботу. Трохи згодом.
Ми цоркнулися і випили. Франк розповідав острівні історії, про браконьєрську риболовлю, пияцтво та сусідську ворожнечу, яка передавалася з покоління у покоління. Він був дотепний розповідач, який вмів помічати людські вади, тож ми часто реготали. Франк приніс ще по гальбі пива, відмахнувся від моїх спроб заплатити.
