Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна

— Я вважала, що молода Алла навряд чи лаятиметься зі старим чоловіком, — завважила я за потрібне все-таки пояснити. — Але твоя правда. Може, й не з молодим. Щодо нього відома тільки статева приналежність.

— А може, він був жінкою з чоловічим голосом?

Схоже, математична пристрасть до точних формулювань поступово переростала в Тигри у елементарну шкідливість.

— Не будь занудою. Навіть якщо він був жінкою з чоловічим голосом… — тут на мене зійшло осяяння. — Стоп! Адже в Зінаїди Максимівни дуже гучний чоловічий голос. Ти розумієш!?

— Поки що ні, — спокійно, точно й даремно поінформувала мене Тигра.

— Ну, й навернула ти тут теорій! — я обвинуватила співрозмовницю в плутанині, яка тут зчинилася. — Тепер доведеться з’ясовувати. Усе це, звісно, маячня, та перевірити слід. Але твоє завдання від цього не змінюється. Потрібно довідатися в дівчаток із гуртожитку, що це за жінка з чоловічим голосом, схожа на чоловіка невизначеного віку й ще Бог знає, на що… Загалом, довідатися, хто крутився навколо Алли, хто міг викликати в дівчинки стільки роздратування. Розумієш?

— Спробую потріщати, — не надто впевнено зреагувала Тигру, закидаючи до рота чергову подушечку жуйки.

— Нервую, — пояснила у відповідь на мій докірливий погляд. — Тільки одну маленьку жувачечку, та й усе. Ок?

Я тільки руками розвела.

Ось і вір цим тінейджерам!

— А як перевіряти, від кого записки?

— Не соромлячись.

Відчувалося, що дівчинка жахливо собою пишається.

Ще б пак! Її гіпотез не спростовували, не висміювали, обіцяли перевірити… Виходить, ці гіпотези чогось та варті! Виходить, не марно вона, Тигра, вважала себе розумною. Попри дядькові шпильки та сумні зітхання батьків.

Тим часом я впевнено рушила сама і, відповідно, скерувала Тигру назад до столика Шумилова. Новоявлена помічниця нагадала, що ми мусимо підпливти до столика Зінаїди Максимівни.

— Пізніше підпливемо.

За столиком у Шумилова тим часом, зважаючи на все, панувала напруга.

— Я б усе-таки наполягав на виконанні мого плану, — вперто вивчаючи кавову гущу в давно спорожнілій філіжанці, говорив Шумилов.

— У такому разі вам все-таки варто пошукати іншого виконавця. Я впевнений, що запропоноване мною дасть значно більше результатів, — не відриваючи погляду від своїх черевиків, відповідав Георгій.

І все-таки Шумилов із Георгієм були жахливо схожі. Однакові манери, однакова затятість, однаково напружені м’язи облич і випнуті підборіддя.

— Катю, дозвольте залучити вас, — Шумилов хапався за мене, як за рятівну соломинку. — Ми тут обговорюємо подробиці наших дій… Я вважаю, що необхідно встановити, кому дзвонила Алла ввечері перед своїм від’їздом. Зателефонувати на АТС, попросити, щоб зрозуміли наше становище, дати хабара…

Видно, все-таки справа посувалася не настільки погано, раз джентльмени, як і ми з Тигрою, дійшли до обговорення цього пункту.

— А я кажу, якщо міліція не змогла встановити, то й ми не зможемо! — з Георгієвого тону відразу було зрозуміло, що він повторює цю фразу, мабуть, уже вдесяте. — Було б можливо — телекомівці все відстежили б. А якщо ні, ви ж розумієте… Хто може краще «попросити зрозуміти складне становище», ніж рідна міліція? І «давати» вони теж уміють. Не хабара, звісно.

Від професійного гумору колишнього опера мені завжди ставало незатишно. Шумилов теж не поцінував жарту, насупився.

— Річ ось у чім, — видавець визнав за необхідне пояснити мені дещо, — міліція стверджує, начебто не вдалося встановити, куди телефонувала дівчинка. Мовляв, якийсь там збій у системі, тож статистика якийсь час не велася. Хіба так буває?

— У телекомі все буває, — впевнено заявила я, бо добре знала нашу телефонну компанію і давно мала на неї зуб, ніготь та інші атрибути, загальноприйняті для тримання на когось. — Наприклад, у них щось там поламалося й тепер оплата за міжміський дзвінок рахується не з моменту відповіді абонента, а звідтоді, як ти займеш лінію. Тобто, навіть якщо натикаєшся на «зайнято», все одно за хвилину переговорів платиш! Це нормально?!

Я так накрутила себе в процесі цього монологу, що заговорила над міру емоційно.

— Не дуже, — Шумилову, який, певно, навіть не здогадувався, що на такі дрібниці, як оплата міжміських переговорів, можна витрачати стільки емоцій, стало ніяково. — Тобто, не нормально, певна річ. А до чого тут Алла?

— До того, що телеком дійсно не може визначити, куди вона дзвонила, — нагадав Георгий. — До справи слід підходити з іншого кінця.

— Стривайте, — перебила я, — не надто хочу втручатись у ваші справи та їхні кінці, але мені потрібна консультація.

— Справді? — Жорик повернувся до мене з виглядом крутого професіонала, якому вже набридли постійні звертання за порадами.

— Пане Шумилов, — почала я, — скажіть, будь ласка, ви впевнені, що лист був від Ксенії? Ви раніше бачили почерк дочки?

У очах видавця промайнув подив.

— Природно, — нарешті відповів він, — Ксенія любила розписувати пулю, коли ми грали в преферанс. Я чудово знаю її почерк.

— Дякую, — кивнула я і глянула на принишклу Тигру. — Задоволена?

— Як я могла?! — Тигра лунко ляснула себе по лобі, не на жарт засмучена. — Як я могла?!

— Що ти вже накоїла? — насторожився видавець.

— Це не я, — з досадою відмахнулася Тигра. — Це Ксенія накоїла. А якби ви грали в преферанс на комп’ютері по мережі, то про це б ніхто не довідався! Адже тоді ти не знав би її почерку… Як я могла не притягти вам диска з цією грою?!

— Не переживай так, — хором кинулися ми заспокоювати Тигру, — живцем усе одно цікавіше грати. Та якби ти принесла хоч десять дисків, Ксенія все одно записувала б рахунок власноруч. Крім того, її почерк відомий також і з інших творів…

Тигра ж була невтішна. Доказ того, що записки з погрозами писала Ксенька, ніяк не хотів поміщатися в її тигрячій голові. Поки провину сестри не було доведено, Христина жахливо хотіла розслідувати справу. Тепер же вочевидь засумнівалася.

— А раптом я розгадаю ще щось