Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна

Тигра на мить розгубилася. У пошуках захисту ображено повернулася до дядька, але той спокійно чекав подальшого розвитку подій. Тоді очі в дівчинки сповнилися серйозністю, яка навіть лякала. Тигра глибоко зітхнула й виплюнула жуйку собі на долоню.

— Ет, що не робиться — все на краще! — посміхалася Тигра за хвилину, вже забуваючи про трагічність своєї жертви. — Тепер ви мене точно не проженете. Я тепер, вважай, офіційно в справі. Так же?

— Так же, — кивнула я, вражена власною перемогою.

— Тоді дозвольте запросити вас за наш столик. Зінаїда Максимівна кличе вас.

Я вибачилася перед своїми джентльменами, пересіла на друге сидіння Тигрячого поплавця та вирушила, щоб засвідчити свою повагу режисерці.

Все-таки цікаві ми істоти.

Куди б не потрапили, скрізь тягнемо за собою купу всіляких правил і традицій. Наявність водяної навколо наших столиків нітрохи не порушувала усталених звичок «ресторанної» поведінки. Все так само: товариські відвідувачі кочують від столика до столика; запальні періодично рвучко підхоплюються і демонструють готовність гордо піти; ті, хто бажає поспілкуватися конфіденційно й не викликати підозр, товчуться на танцмайданчику. Ми з Тигрою виїхали на вільну від столиків ділянку басейну і крутили свій транспорт то ліворуч, то праворуч, зображуючи танок чи й звичайну забаву.

— Ось, — Тигра непомітно простягла мені згорнутий учетверо аркуш, — Ксеньчин лист. Ксерокопія.

— Розумниця, — похитуючи головою в такт музиці, кинула я. — Приблизний зміст листа пан Шумилов нам уже виклав, але все одно твоя допомога неоціненна.

Після цієї фрази я трішки посмикала плічми й навіть покрутила вільною рукою на східний манір, щоб природніше зобразити захоплення танком.

Тигра пішла за моїм прикладом, і ми зірвали бурхливі овації. Замість того, щоб не звертати на нас уваги, всі присутні захоплено відстежували наші викрутаси.

— Дрібниці, — посміхнулася Тигра, — дядько навіть не дав собі праці сховати його. На столі покинув.

— І дядько твій теж розумник.

Цієї миті ми придумали, в якому положенні слід утримувати кермо, щоб поплавець обертався навколо власної осі. Вийшло досить хоробро. Мені навіть якось недобре стало.

— Я ось що скажу, — почувся знову Тигрин голос.

— Почерк той самий. Записка з погрозою і Ксеньчин лист — справа рук однієї людини.

— Я підозрювала, — прокоментувала я. — Із тих, хто знав, навіщо я прийшла до режисерки, тільки Ксенія мала можливість підкинути записку в театрі.

— Не знаю, — з сумнівом похитала головою Тигра.

— Вона гарна. Навіщо їй писати всіляку гидоту? Не вірю, що це вона. Про те, що ви детектив, Зінаїдочка Максимівночка оголосила на половину ДК. Хто завгодно з коридору міг почути.

— Припини крутити світ! — скомандувала я, відчуваючи, що втрачаю нитку розмови й гублюся сама. — Ти ж сказала, що почерк у листі такий самий, як у записках.

— Угу. Матіндукція в чистому вигляді. Індукційний перехід доведений. А ось із базою індукції ми ще не визначилися… — замислено промовила Тигра, знову повертаючись до гуманних погойдувань сидіннями з боку на бік.

— Ти мариш? Тобі зле? — стривожилась я.

— Це математика.

— Вперше зустрічаю дитину, настільки глибоко споріднену з навчанням.

— Є такий метод доказу, індукційний, — не перестаючи вражати мене, озвався цей вісімнадцятирічний вундеркінд. Аби стверджувати, що записки — Ксеньчиних рук справа, недостатньо просто встановити, що лист і записки написані одним почерком.

— Як це — недостатньо?

— Потрібно ще переконатися, що листа писала Ксенька. Може, викрадач сфабрикував листа за неї, щоб дядько не гнівався.

«Але ж і справді! Цілком придатний варіант. І як я сама не здогадалася? Потрібно буде взятися до математики. Починати доведеться класу так із п’ятого. Років за десять, може, наздожену в розумовому розвитку нинішніх тінейджерок».

— Ідея красива, — схвалила я. — Варіант до розробки приймається. Тільки, щиро кажучи, в житті не буває таких хвацьких завертів. Шумилов не може не знати почерку дочки.

Десь у глибині душі я по-доброму заздрила Тигрі та її вісімнадцяти рокам. У такому віці ще трапляються осяяння, думки складаються в оригінальні трактування, а штампи досвіду ще не чавлять яскравих ідей.

— Він не може його знати! — категорично заявила Тигра. — Вони не листувалися. Всі інститутські завдання сестра клепає на компі. Звідкіля батькові знати її почерк?

Я подумала, що й цю ідею теж можна назвати красивою. Мовляв, для нинішньої молоді цілком можливе життя без рукописів. Клавіатура замінила їм авторучку, як колись авторучка витіснила з реального життя чорнильне перо. І хоча здавалося таке твердження, швидше, прогнозом на майбутнє, не брати його до уваги не можна було.

«Підозріло цікава дівчинка ця Тигра. Може, вона зумисне обстригла все волосся, щоб думкам легше було проникати в голову? Треба запропонувати сестриці таку зачіску. От ненька зрадіє!». Так я подумала, відволікаючись не знати навіщо від процесу розслідування.

— Гаразд, з’ясуємо. В будь-якому разі дякую, — сказала я насамкінець нашої виробничої наради.

— А далі? — не вгавала Тигра. — Що тепер мені робити?

Ще кілька хвилин тому подібна настирливість викликала б у мене роздратування. Але тепер наша співпраця вже не здавалося пустою грою, спрямованою на приборкання Тигри. Тепер у діяльності дівчинки з її нестандартним підходом до найзвичайнісіньких речей вбачався певний сенс. Ет, і де б його знайти те добродійне річище, яким Тигрині енергію та кмітливість вдалося б скерувати до гідного застосування…

— О! — радісно вигукнула я, раптом здогадуючись. — Тобі до снаги доволі складні доручення?

— Незадоволена, але готова. Інших від вас чекати марно, — Тигра відчула моє приязніше ставлення й почала поводитися ще розкутіше.

— Не викаблучуйся, — про всяк випадок прикоротила я, — а слухай завдання. Напередодні свого зникнення Алла по телефону сварилася з якимось молодиком.

— Знаю. Тільки, чому саме з молодиком?

І знову Тигрин підхід здався мені грамотнішим за мій власний. Необхідно розглядати всі варіанти, не припускаючи