Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Магурана була чудовим стрільцем. Кожен її постріл, кожен удар досягав своєї мети. Тарсіша тримала лук, але руки її тремтіли.
– Ліберта, чому ти нічого не робиш? – Крикнула дівчина Оракулові.
Оракул подивилася циганці в очі.
– Зроби ж хоч щось! – Волала Тарсіша.
– Доки живий Кіан, в цій кімнаті нікому нічого не загрожує. – Спокійно відповіла Ліберта. Бійтеся її, коли вона дивиться на вогонь та посміхається.
В цей момент Магурана подивилася на свічку, що горіла. Вона зробила посмішку, схожу на тигровий оскал. Це було точно те, що сказала про неї Оракул. Подивилася на вогонь і посміхнулася. І в цей самий момент свічка згасла. Кіан помер і Оракул, це відразу зрозуміла. Всі чотири дівчини в храмі здивувалися тому, що відбувається. Магурана натягнула тятиву ще сильніше, дивлячись Тарсіші в очі. В цю мить Оракул завдала удару кинджалом в спину Магурани. Сили різко покинули її, і з руки зісковзнула тятива.
Гостра стріла полетіла в бік Тарсіши, але схибила. Це був єдиний промах Магурани. Дівчата, від переляку вистрілили і потрапили в ціль. Дві стріли проштрикнули живіт наскрізь. Впавши на підлогу, Магурана випустила лук і застогнала від болю. Не пройшло і миті, як Оракул нахилилася над Магураною, і дала їй сильний ляпас, намагаючись не дати їй втратити свідомість. З тіла текла кров. Вона відчула найсильніший біль. Оракул знову вдарила її і повернула до свідомості, грубо висмикнувши з темряви. Магурана помирала.
Їй хотілося кричати, кричати так сильно, як тільки дозволяли б легені. Все тіло горіло із середини, нібито туди залили розжарений метал. З очей потекли сльози. Безвихідь накотила, з губ зірвався хрипкий сміх.
– Мабуть, потрібно розплющити очі. – Подумала вмираюча жінка.
Вона подивилася на дівчат. Надіша закрила очі, щоб не дивитися на муки вмираючої, а Тарсіша відчула, що зараз її знудить, відвернулася убік і закрила рукою рот. Магурана схопилася за живіт і закричала. Її крик поширився на сотню метрів. Той біль, який вона стільки разів спостерігала з боку, дивлячись на своїх жертв, зараз випробовувала сама. Оракул схопилася до столу, і стала шукати ліки. Ліберта знала, що в неї на столі є мазь, яка зупиняє кров. Але свічка згасла, і в темряві вона нічого не змогла знайти.
– Якщо життя тобі важливе, не дивися на мене. Я хочу тобі добра, але подивишся на мене – твоє життя закінчитися. – Сказала Оракул, перевертаючи все на столі, в пошуках пляшечки.
Сил кричати більше не залишилося. Магурана зробила поворот всім своїм тілом і подивилася на Оракула.
– Є те, що є. – Ледве чутно прозвучало від Магурани.
Як тільки їх погляди зустрілися – вона померла. Це був її вибір. Вона була готова покинути цей світ.
Андрогін наближався верхи на своєму коні, в руках він тримав білий прапор. До нього на зустріч виїхав Дітар, на циганському коні, якого він так і не повернув Маркітану, синові циганського Барона. Вони зустрілися і попрямували вздовж стін Монастиря, в бік шахти Зодіаку, яку індуси, ще не встигли захопити.
– В тебе втомлений вид. – Андрогін заговорив першим.
– В тебе не краще. – Відгукнувся чернець.
– Я пам'ятаю, як ти бився при Хіч-Каре. І хочу тобі сказати, що ти хоробрий воїн. Для мене буде честь битися з тобою, один на один.
Андрогін подивився на коня Дітара і посміхнувся. В тварини були заплетені кіски, і різні прикраси, цей кінь був не для битв. Дітар звернув увагу на посмішку індуса.
– Хоробрість – це вміння правити не лише конем, але і собою.
– Якщо вершник падає духом, то і кінь не скаче. – Прибравши посмішку з обличчя, сказав індус. – Дітар, у мене є до тебе пропозиція. Ми з тобою обміняємося кіньми. В мене бойовий кінь, і він врятує тебе на полі битви, я думаю ти розумієш, про що я?
Дітар розумів, що має на увазі Андрогін і погодився. Він зістрибнув зі свого коня, погладив його за гривою, і віддав. Їх похід продовжився. Стежка, що вела до печери, була досить вузька. По сторонах були густі зарості, де нерідко можна було натрапити на диких звірів. Сама природа служила захистом для Монастиря, і індус у цьому переконався не один раз.
– Принюхайся. Що ти відчуваєш? – Запитав Андрогін.
Дітар намагався визначити чужі, незвідані аромати. Пахло рослинами, травою, листям і гілками, тільки по-особливому. Пахло прохолодою і свіжістю. Він ніколи не звертав уваги, на те, як пахнуть його джунглі, а зараз вони пахли прекрасно.
– Я скоро зміню цей запах на гіркий, задушливий дим, який отруїть все навкруги.
– Рішення, прийняте поспішно, не завжди правильне. – Вимовив чернець.
– Я це виконаю. – З ще більшою впевненістю говорив Андрогін. – Сьогодні я знищуватиму.
– Страждають безневинні.
– Моя дружина була безневинною! – Закричав індус.
Його рана була занадто свіжіша, щоб він міг думати про пробачення. Горе індуса набуло руйнівного характеру, він не бачив нічого перед собою, крім ворога. Весь світ був винен у загибелі його дружини. Весь свій сум він направив на помсту, і ніхто не міг піти від неї.
– Твоя дружина, на моїх очах, в одному будинку вирізала цілу сім'ю. І жінок, і дітей. – Дітар видихнув, і продовжив. – Як я можу тебе зупинити?
– Я, як і ти, не зупинюся. Я прощаю багато чого, але я ніколи не забуваю, що було сказано і зроблено. Я повинен вбити циганку, і взагалі вирізати всіх циганів, тому, що вони зруйнували моє життя. Нічого вже не буде, як раніше.
Дітар поводився досить обережно, вони вже підійшли до шахти.
Два вершники ввійшли до темного тунелю. Перед ними з'явився дуже великий зал, освітлений смолоскипами по колу. В центрі знаходилися два столи з підставленими лавками. На одній з таких сидів Авраал. А перед його ногами лежало тіло Кіана. В нього було перерізано горло, він лежав у калюжі власної крові. Авраал помітив Дітара і індуса.
– Магурана це зробила, рана була смертельною і він повільно помирав на моїх руках. Я не зміг її зупинити. – Вирвалося з вуст старого.
Дітар спішився і підвів коня ближче до столу. Андрогін теж спустився і оцінив ситуацію:
– Я знаю, що таке втратити молодшого брата. – Вимовив індус – Ворог ворога вибачить через сторіччяя, зрадників – ніхто і ніколи.
– Та що ти розумієш? – Різко вимовив Авраал. – Я можу довести все і кожному, але тобі не скажу ні слова.
– Це для них ти Глава Братства, а для мене ти просто старий. Я даю вам час до першої зірки, зараз
