Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– Прийди ти до мене десять років тому, я б кинувся на тебе. Ти правий, в одному, я Глава Братства, і зараз я можу розраховувати тільки на своїх учнів.
В глибині шахти почулися кроки. Дітар вдивлявся в темряву і насторожився.
– Це Легеза йде. І відводить з собою некромантів. Я його не зупинив. – Помітивши замішання ченця, пояснив Авраал. – А ще з ними Мріадр.
– Ця людина заслуговувала цілої книги. – Заговорив Дітар продовжуючи дивитися в темряву. – Він міг бути надійнішим другом або страшним ворогом, а міг і просто бути байдужим.
Шум кроків поступово стих і повисло мовчання.
Тіло Магурани із застиглими очима лежало в коридорі. Після гучних криків, тиша здавалося гробовою. Надіша і Тарсіша не могли поворушитися. Події, що розгорнулися в них на очах, сталися занадто швидко. Як тільки вони зрозуміли, що відбувається, все вже було скінчено. Оракул підійшла до тіла і, провівши рукою по обличчю, закрила їй очі.
– Я знала, що жоден чоловік її не вб'є. – Заговорила Ліберта. – Місце, де я живу, було б останнім, де шукали тих, хто ховався. Так, вони ховалися в мене.
Це був її план. Вона пожертвувала Есіном, щоб підібратися до Магурани і вбити її. Вона дізналася про її завдання.
– Магурану найняв Легеза. Її завдання було – вбити Кіана, але після того, як він перестане бути ченцем. – Пояснювала Оракул дівчатам. – Вона берегла йому життя, і захищала його до повернення в Братство. Магурана допомогла Кіану повернутися в Агарію, і це було частиною плану Легези. Так, він шукав вхід у Підземний світ. Шукав Братство і знайшов. Мріадр зробив для Легези ще шість мечів, з вкрадених співаючих тибетських чаш.
Тарсіша дивилася на Либерту і не могла повірити, що вона здатна на таке. Роль Оракула була набагато складніша, ніж здавалося з боку. Маючи знання, ти повинен будеш їх використати. Оракул підійшла до неї дуже близько, в її вологих очах було стільки болю і горя, вона шкодувала за багатьом. Тарсіша розплакалася, сльози потекли вниз по щоках і повисли на підборідді, збираючись зірватися вниз і розбитися об землю. Оракул передала їй кинджал Ханоя.
– З цієї миті, ти Оракул Братства. В тебе вже є ловець снів, якого я дала тобі тієї ночі, а тепер я даю тобі цей кинджал.
Тарсіша взяла його в руку, і в той же момент у неї перед очима з'явився образ Оракула, що лежить на землі. Тіло було знівечене і скривавлене. Вона побачила це так чітко, як наяву.
– А як же твоя донька? – Запитала Тарсіша.
Ліберта витерла сльози:
– Дітям потрібні крила і корені. Крила – щоб вони могли високо злетіти, а корені – щоб їм завжди було куди повернутися. Надіша, забери Грету. Зроби те, що я не змогла. Зроби її щасливою.
Надіша зрозуміла, що це означає, але боялася сказати вголос. Її призначення закінчилося разом з життям Кіана. Неможливо бути Оракулом на якийсь час, тільки на все життя. Ліберта перестала бути Оракулом, а це означало, що і життя її добігло кінця. Дівчата не стримували сльози.
– Вам треба йти. – Сказала вона спокійним голосом і просто закрила двері. Надіша одразу побігла шукати Грету, а Тарсіша пішла до шахти. Повільним кроком, сходинка за сходинкою вона спустилася з гори. В голові було безліч думок. Вона ще до кінця не розуміла, що зараз відбувається. Вона встигла звернути увагу, що двері в шахту Зодіаку відкриті. Але раптом…
Андрогін попрямував до виходу. Його переговори були закінчені. Він сказав все, що хотів. На вулиці прозвучав звук падіння людини з гори. Такий звук ні з чим не переплутати. Андрогін здивувався, почувши такий сильний удар. Хоч він і довіряв чесності ченців, але все ж був готовий до нападу або засідки. Тарсіша стояла біля тіла. Те бачення, що спливло перед нею зовсім нещодавно, зараз було дійсністю. Перед нею лежала Ліберта. Тіло її було розбите від падіння з гори і все залито кров'ю.
В цей момент двері шахти відкрилися, і звідти вийшов індус. Тарсіша, спочатку побачила коня, а потім зіткнулася віч-на-віч з Андрогіном. Вона в одну мить побіліла від страху, забувши про подію, мить тому.
Андрогін так сильно стиснув у руці дерев'яний прапор, що переламав його навпіл:
– Я прийду за тобою з першою зіркою. – І він пройшов повз дівчину, яка стояла біля тіла Ліберти.
Тарсіша побігла до Дітара. Чернець був у залі. Він допоміг Авраалу покласти тіло Кіана на коня, і вони вирушили в бік Монастиря.
– Некроманти – це люди Азазель. – Розповідав старий Дітару. – В Підземному Світі триває війна з людьми – ящерами. Вони знаходяться по іншу сторону, за підземним морем, але війна… Коли Азазель дізнався, що Ханой знайшов Шамбалу, він залишив своїх людей, які в майбутньому з лікарів стали некромантами, щоб вони знайшли те, за допомогою чого люди зможуть перемогти ящерів.
– Свято Зодіаку, це обман?
– Не зовсім. Це експеримент. Коли ув'язнені забігали до шахти, то їх там зустрічали некроманти. Вони сідали за стіл, і починалося гуляння. Тоді на них і проводили досліди, некроманти могли непомітно додавати свої відвари в їх випивку і спостерігати за тим, що відбувається.
– Ті, хто виживали – виходили з білими каменями, і почували себе переможцями.
– Так, саме так.
Дітар згадав, як Орхан і Осман, під час битви при Хіч-Каре, могли вночі бачити, як вдень. Вони цього йому не пояснили, але це зробило їх надлюдьми. Тепер зрозуміло, про які експерименти йде мова. Все для перемоги над людьми – ящерами. Некроманти намагалися зробити понад ченця, який зможе бути корисним у Підземному Світі.
Дітар згадав, як Агіас, взяв у некромантів одну пляшечку такої отрути, і картина з минулого виникла в його голові, але він вже дивився на неї по-іншому. Тоді Агіас тримав у руці маленьку пляшечку, розглядаючи з усіх боків. В ній переливалася безбарвна рідина. Там був напис: "Мурашина настоянка" і на зворотному боці був склад: руді лісові мурашки, також бджоли, кропива і хвоя.
– А це що таке? – Запитав цікавий Агіас.
– Негайно закрій, а то засліпнеш. – Крикнув на нього некромант. – Контакт з її парами може привести до ушкодження очей і дихальних шляхів, а також веде до сліпоти. Її можна випити тільки в Підземному Світі.
Сліпота викликалася прийомом певних отрут, які підмішувалися в напої. Сліпі ченці повинні були відрізнятися войовничістю і
