Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Припини. – Закричав старий.

Серафім спробував прийти до тями, після крику батька, але йому це насилу вдавалося:

– Скажи, чим я можу допомогти Братству?

Авраал був сильно розсерджений і розчарований поведінкою свого сина. В найвідповідальніший день його життя він може зробити необдумані вчинки, за які відповідатиме не лише він, але і все Братство.

– Краще, що ти можеш зробити – це не втручатися.

На цьому розмова була закінчена. Серафім залишився вдивлятися в гладь озера, Авраал пішов. Хлопець думав про Надішу. Він з великою повагою до неї відносився і давав можливість розпоряджатися своїм власним життям. З якоїсь причини вона вибрала його, але Серафім відчував, що це не був вибір серця. Своє серце вона віддала Агіасу. Усвідомлення цього заподіювало біль.

– Серафім! – Окликнув його чернець.

Хлопець повернув голову і побачив поряд з ним Агіаса. Він чув їх розмову з Авраалом.

– Твій батько дуже мудрий і дуже тебе любить. – Агіас говорив спокійно, вперше між ними не було вогню ненависті, як завжди. – Він сьогодні мені сказав, що нам не доля бути з Надішею.

Серафім здивувався, але промовчав. Весь його хміль вивітрився, і він ясніше починав розуміти слова ченця.

– Він сказав, що любити можна кого завгодно. Але, якщо ти готовий любити, то потрібно діяти. Якщо ти не дієш, то ти і не любиш.

Агіас подивився на Серафіма, як на молодшого брата. Щось в ньому змінилося. Було видно, що він боїться, боїться ставати дорослим. Поза сумнівом, він її любить, але йому страшно любити. Агіас посміхнувся:

– Мені теж страшно любити. Тому і не доля. Як сказав Авраал: "Любов – це вибір", я цей вибір не зробив. А вона зробила, вона вибрала тебе.

– "Вона вибрала мене". – Звучало в його голові немов луна.

– Ти будеш добрим Главою Братства. – Говорив Агіас. – Надіша стане дружиною справжнього спадкоємця. Авраал вже не може захищати Братство, як раніше.

Настала тиша. Агіас дивився далеко в озеро. Денне сонце відбивалося в ньому. Легкий вітер колисав дерева. Чернець глибоко грудьми вдихнув повітря, воно був свіже і приємне. На воді з'явилися маленькі хвилі. Можливо вітер, а можливо риба. Агіас подивився вдалину, по воді хтось плив. Серафім теж це побачив. Кілька плотів рухалося до далекого берега. Агіас віддав наказ своїм воїнам готуватися до оборони.

Це був Міланос і його люди, вони пливли, щоб привітати Серафіма з весіллям. Човни були завантажені подарунками і коштовностями. Братство вже було не таким великим секретом, як раніше, і новина про весілля спадкоємця швидко поширилася. Як тільки індус спустився на берег, раби побігли до дерев прив'язувати канати.

Вони висадилися далеко від того місця, де стояли ченці, і Агіас намагався порахувати скільки людей було з індусом.

– Серафім! – Звернувся до нього Агіас. – Це напад! І зараз відмінний шанс довести твоєму батьку, що ти не підведеш його. Довести, що ти можеш захистити Братство.

– Здається, я знаю, що робити. – Сказав Серафім і побіг.

Він схопив коня, воднораз заскочив на нього і помчав до Міланоса. Коли повз ченця пронісся кінь з Серафімом у сідлі, Агіас почув крик Авраала. – Зупини його!

Агіас віддав наказ атакувати ворога і побіг слідом за Серафімом.

– Біжіть на допомогу, врятувати спадкоємця за будь-яку ціну! – Кричав Агіас, і біг слідом щосили, злегка посміхаючись, від того, як йому вдалося спровокувати Серафіма. Двадцять ченців зі зброєю в руках мчали вздовж води, залишаючи глибокі сліди на піску. Стражники Міланоса наблизилися до нього дуже близько і підняли щити над головою, захищаючи свого господаря. В цей момент з іншого берега, вилетіло кілька тисяч стріл. Величезна хмара обрушилася на ченців. Міланос був готовий до сутички із ченцями і підготував оборону.

На іншому березі, в засідці, знаходилося більше ста лучників, а з ним були десятки самих кращих воїнів. Стріли вражали ченців, і ті валилися на землю, спливаючи кров'ю.

Серафім встиг зіскочити з коня, але був вже поранений. Стріла пробила йому шию. Спадкоємець прикривав рану руками, з якої текла кров. Він швидше за всіх дістався до ворога, але вже був не в змозі битися. Це була прихована і добре замаскована подарунками, атака на Братство. Індус підняв його амулет і посміхнувся. Він дивився на обидва береги. Спочатку в очі Агіаса, що біжить, який не встиг зупинити Серафіма, а потім в очі Авраала який здалека, спостерігав за всім. Чернець підбіг до тіла Серафіма і здивувався. Вмираючий хлопець вимовив останні слова:

– Я чернець. – І помер.

Агіас провів рукою – закрив очі Серафіма. Він бажав його смерті і його бажання здійснилося. Ченці зуміли відбити напад індусів, ті швидко відступили. Найбільшою втратою стала смерть спадкоємця, сина Глави Братства.

Батько Авраал не виходив з будинку вже кілька днів. Він прийняв звістку про загибель єдиного сина стійко. Жоден м’яз не здригнувся на обличчі старого. Тільки риси, здається, загострилися і зморшки зробилися, неначе глибші. Але, жоден чернець у Братстві не побачив його слабкості. З того дня, як поховав сина, він майже не піднімався. Про це знали всі, але вголос не говорив ніхто.

Прийдешня до самого порогу війна з Міланосом, тим більше його атака берега Агарії, вимагала дій у відповідь. Ніхто не квапив Авраала, але всі розуміли: йому залишилося трохи. А все, що він робив для Братства впродовж свого життя, зараз загрожувало розвалитися. Тепер, коли Глава Братства повільно, але вірно готувався відправитися до прабатьків, на його рішення можна було не зважати, але, на жаль, їх не було, а доки він живий, ніхто ніяких дій не робив.

Авраал зазвичай засинав тільки під ранок. Вночі він замикав двері зсередини і розслаблявся. Світло в кімнаті залишалося затемненим, але не погашеним. Поступово чернець втрачав відчуття тіла, перед його внутрішнім поглядом відкривалися картини темних ієрархій Підземного Світу. Зовнішній вигляд його різко мінявся: очі неймовірно розширювалися, матовий рум'янець виступав на щоках, зморшки зникали, обличчя невпізнанно молоділо. Дихання при цьому було рівним і дуже глибоким.

Агіас прийшов до Авраала. Він був одним з перших відвідувачів старого за останні кілька днів.

– Все Братство тужить про вашу втрату. – Пройшовши в глибину темної кімнати, заговорив Агіас.

– Так. – Відповів Авраал. Старий сидів за своїм столом, закладеним різними пергаментами, рукописами і книгами.

– Доки ви є Главою Братства, Нісан Авраал – Братство потребує вас.

– Розумію. – прозвучав слабкий і тихий голос.

– Можливо, щось і рухнуло, але життя триває. Братство живе. Ми живі. Нам потрібен