Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Авраал дивився, як його сина проводять, і звернувся до Агіаса:
– Що ти збираєшся з ним робити?
– Забрати все, що в нього є. – Це прозвучало з такою рішучістю, що старий не посмів більше нічого сказати, він все зрозумів.
Авраал стиснув губи, видихнув і повільно пішов за сином.
Агіас нарешті залишився наодинці з Надішею.
Полудень вже давно пройшов, і скоро сонце опускатиметься за небосхил, намагаючись приховати свої промені. Пара прогулювалася по площі. Все, що відбувалося навкруги, було зовсім не для них. Існували тільки він і вона. Саме зараз, у цей момент, їм було напрочуд легко і спокійно. Вони розуміли один одного з півслова.
– В житті кожного настає час бути сильним. – Агіас сильно розхвилювався. Весь день його вимотували думки, потім ця зустріч із Серафімом, і новина про весілля.
– Я повернулася в Монастир, але до нього я не повернуся. – Вона казала це серйозно, і заради нього готова була піти не лише проти Авраала і його волі, але і проти Братства. – Скажи, що ми втечемо. Пообіцяй мені, тільки це заспокоїть мене.
– Даю слово. – Агіас насилу вимовив це. Йому було складніше на це піти, але все ж він пообіцяв.
Вона обійняла його. Перший крок взаємності. Тепер ці обійми перестали бути для нього мрією, адже мрія – це те, чого не можеш досягти. Все інше – плани.
Коли Агіас давав слово, він навіть не дивився Надіші в очі. Це, як смертельно хворому говорити "все буде добре". Солодка брехня, щоб не ранити гіркою правдою. Обман, але такий бажаний. Дороги, які треба пройти самостійно, у Агіаса всі пройдені. Він занадто довго був один. Жінка може швидко закохатися, але чоловік довго закохується, по-справжньому закохується. Але і любить теж довго. Він подивився в її очі. Стільки разів він тонув у них, але зараз вони відкрилися для нього по-новому:
– Я люблю тебе. – Сказав чернець, і вона повірила йому.
Авраал, Тарсіша і ватажок мисливців на драконів – Адвар, знаходилися перед Храмом. Там була невелика площа, оточена напівкруглою стіною з одного боку. На ній, як і на багатьох інших, були зображення історичних подій. Тарсіша розглядала малюнки, поки Авраал і Адвар про щось розмовляли.
– Чому я тоді вижив? – Запитував Адвар.
– Смерть потрібно заслужити. – Відповів йому старий Авраал.
– Це найстрашніші тортури – жити після того, що я бачив. В мене немає друзів. Він посилає мені знаки, він знає все: де я, з ким я, що роблю. Навіщо він переслідує мене?
– Гадаю, ти і сам знаєш відповідь на це питання! – Знову відповів чернець.
Мисливець задумливо покивав головою. Я думаю, Маркус шукає мене!
– Я знаю те, чого знати не слід, я бачив те, чого бачити не можна, і мої друзі були там, де бути не повинні, і вони були всі покарані. Але їм вже нічого не страшно, вони всі мертві. А я, все ще живий, а жити мені не варто і померти він мені не дає. Маркус йде за мною!
Тарсіша звернула увагу на слово написане внизу великого зображення. Навпроти неї був малюнок під назвою "Шахи".
– А що тут написано? – З цікавістю поцікавилася дівчина.
Авраал підійшов і прочитав слово, на яке вказувала Тарсіша.
– Це читається як "Алга", що означає "вперед".
– Вперед? А як буде "назад"?
– Не можу пригадати, що б у ченців було слово "назад". Ми завжди рухаємося тільки вперед. Нам були дані очі спереду, а не на потилиці. Ми не дивимося, що позаду. А якщо і треба подивитися, то ми розгортаємося і знову дивимося вперед.
З часом з'явилися Есін з дружиною Лібертою і дочкою Гретою. Чернець приніс частину книги "Щоденник Ханоя" для Авраала. Оракул заговорила швидким і тихим голосом, звертаючись до Авраала:
– Пам'ятай, як я тобі говорила. Щоб не сталося, не випускай Серафіма з Монастиря. Як тільки він дійде до озера і намочить ноги, його життя обірветься. Я цього пояснити не можу. Просто бережи його. Вода його згубить, це його смерть. Авраал кивнув, він добре запам'ятав це пророцтво. Бесіда Адвара з Авраалом продовжилася, але вже в присутності Есіна:
– Я здогадуюся, що треба Маркусу.
– Говори, син мій.
– "48 воїнів влади" не повернулися, "країна на кордоні Тибету" так їм сподобалася, що вони вирішили залишитися. Вся злість і гнів Сатани вилилися в придумане для зрадників, прізвисько "милог".
– "Ті, хто не повернулися". – Уточнив Авраал.
– Незабаром за ними відправили Маркуса. Його завданням було покарати Ханоя, Азазель і їх людей.
– Можливо.
Через пару хвилин Авраал почав читати уривки з книги.
"Ханой познайомився з чатурангою, коли почав допомагати першому Цареві Світу – Давиду, він і пояснив, як пересуваються фігури в цій грі".
Агіас і Надіша побачили їх біля храму і вирішили приєднатися.
– Чатуранга? – Здивувався Агіас. – Адже вони грали в шахи.
– Виходить, що не в шахи. – З посмішкою заспокоїв його Авраал.
"З тієї миті Ханой став просто одержимий цією грою. Він ретельно вивчав науку гри чатуранги. І його стали вважати кращим у Підземному Світі, після Царя Світу. І саме до гри з ним, він і прагнув. Ханой дотримувався правил неухильно".
– Ось це новина, виявляється, Ханой грав з Царем Світу не в шахи, а в чатурангу. Виходить, ця картина не точна. Невже правила цієї гри інші?
– Чатуранга, в перекладі з мови ватанаана, означає "чотирьохскладена". – Пояснив старий. – Спочатку в чатурангу грали вчотирьох.
"Чатурангою в стародавньому світі називалося військо, що складалося з: піших воїнів – пішаки, кіннота – кавалерія – авша, слонів – хасти, колісниць – рахта. Гра символізувала битву за участю чотирьох пологів військ, якими керував – Цар. В грі для чотирьох гравців, використовувалися комплекти фігур чотирьох кольорів : чорні, зелені, жовті і червоні. Якщо в грі брали участь два гравці, то кожен з них мав по одному комплекту фігур чорного і білого кольору".
"Перший хід робить гравець, що грає білими фігурами. Потім ходи робляться по черзі. Пропускати хід заборонено. Кожен хід складається з пересування відповідно до правил, однієї зі своїх фігур. Метою гри є умовне знищення всієї армії супротивника. Партія триває до знищення всіх фігур однієї зі сторін. Слон рухається на одну клітину вперед
