Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Всім своїм виглядом він показав, що жарти закінчилися і тепер він, у жодному разі, не сприйме відмову.

Торговець неохоче кивнув, погоджуючись, і Гармир сунув сувій в сумку. Він навіть не встиг застебнути її, як знову обернувся до крамаря.

– І я не потерплю ніякої каверзи або зволікання. Мені потрібні ще люди! Ти зрозумів?

Довгобородий часто закивав головою, його коса і борідка понуро бовталися в такт.

Сумка залишилася відкритою, і сувій з неї вільно виглядав. Есін з дівчатами переглянулися – вони прийняли це, як керівництво до дії. Втрьох, вони подумали про одне і те саме. Тарсіша підморгнула, і Надіша підійшла ближче до Гармиру так, що той прямо зіткнувся з нею. Ватажок копачів прямо налетів на дівчину. Потягнувшись до кинджала, він раптом широко посміхнувся і зробив вітальний жест. Видно, що він був поціновувачем жіночої краси. Надіша розсміялася, та так весело і завзято, що прикувала погляди торговця і копача.

Тарсіша, скориставшись цим, вихопила сувій з сумки, миттєво поклала його під руку і, обсмикнувши Надішу, мило посміхнулася Гармиру. Дівчата, сміючись і озираючись на Гармира, швидким кроком сховалися в найближчий прохід між будинками. Той, ще трохи подивився їм услід і знизав плечима. Коли він звернув увагу на свою пропажу, дівчата разом з Есіном вже були далеко за ринком.

Тарсіша дістала сувій, щоки горіли рум'янцем, а очі азартно блищали. Розгорнувши його, вона показала Есіну – це була карта.

– А вино ми так і не купили. – Весело сказала Тарсіша. Есін і Надіша тільки посміялися.

Дітар і Агіас стежили за будинком, але ніяких ознак охорони не було. Дорога була порожня і Дітар нарешті вирішився.

– Думаю час! – Заявив чернець, подивившись на свого друга, той кивнув.

– Ідрог або там один, або там немає взагалі нікого. – Сказав Агіас. – Але якщо це пастка?

– Не думай про це. – Зупинив його Дітар і рушив до будинку.

Довгим клинком свого меча Дітар пробив наскрізь нехитрий замок, і ченці ввійшли до довгого темного коридору з десятком дверей по обидва його боки. Вони безшумно підходили до кожних дверей, прислухалися і переходили до інших, поки за однією з них не відчули присутність людини. Різким ударом Дітар вибив тонку бамбукову перемичку, що розділяла їх з тим, кого вони так довго шукали. В кімнаті не було вікна, а в кутку перелякано притискався до стіни Ідрог – радник і права рука імператора!

Маленького зросту, худий, з ріденькою борідкою на вузькому обличчі, він зовсім не виглядав другою людиною країни.

– "Велика людина" не завжди висока. – З усмішкою вимовив Агіас.

– Це він ще став вищий, після свого завдання.

– Та невже. Чим менше пес, тим більше гавкає. Ось від цього одні проблеми.

У відповідь Дітар лише знизав плечима і підійшов до Ідрога.

– Ми знаємо хто ти! – Почав чернець. – І ми знаємо про твій зв'язок з Книготорговцем. Нам потрібен він і якщо ти допоможеш, то ми збережемо тобі життя, що буває дуже рідко з тими, кого ми зустрічаємо.

Дітар уважно дивився на Ідрога. У того на лобі виступили краплі поту.

– Ти знаєш, хто ми і знаєш, що втекти не зможеш. – Продовжував пояснювати Дітар. – Не намагайся нам брехати або відмовчуватися. В тебе всього одне життя.

Ідрог, мовчки дивився то на Агіаса, то на Дітара. Тремтіння його бороди видавало страх. Так, хто ж не знав про таємничих, непереможних і безжальних ченців?! Прямо на столі, серед якихось статуеток і хитромудрих пристосувань, Дітар знайшов папери і спішно став їх розгортати. Він побачив те, що шукав. Прочитавши список і згадавши слова Тореса, чернець зрозумів, що у нього в руках перелік цінних речей з якоїсь скарбниці або гробниці. Нашвидко оглянувши карту, Дітар звернув увагу, що на карті є позначка із згадкою про Панадія.

– Ти все нам розповіси. Але не зараз. Навіть не думай чинити опір. Тебе шукає варта. Тобі нікуди тікати. Ти підеш з нами, швидко і спокійно, не привертаючи уваги.

Ідрог опустив погляд у підлогу і пригнічено кивнув. Він був у відчаї – він так і не встиг закінчити справу, хоча успіх був так близько!

Дітар і Агіас вивели Ідрога з будинку Гармира і швидким кроком попрямували в готель.

– Так що у тебе за справа з Гармиром, Ідрог? – Запитав Дітар. Йому явно не терпілося швідше отримати відповідь. Навкруги, в шаховому порядку йшли ченці їх загону, прикриваючи від можливого нападу.

– Гармир – ватажок ‘’чорнокопачів’’. Все просто. Я беру участь у цьому, продаючи знайдені цінності. Мертвим вони не потрібні. Ніколи не розумів цих обрядів, коли мертвим віддають багатства. – Видавив з себе Ідрог.

– А тепер правду! – Прикрикнув Дітар, і звернув увагу, як забігали його оченята.

– А ще я роблю копії, на знайдені артефакти.

– Продовжуй.

– Сьогодні ми повинні були відправитися в гробницю, даремно ви увірвалися до його будинку. Всі знають, що, ввійшовший туди – не проживе і дня.

– Де знаходиться ця гробниця? – Перервав Ідрога Агіас.

– Карта в Гармира, він її носить завжди при собі. Він вирушив до міста, щоб зібрати людей, – відповів той без запинки. – Вам краще бігти. Все просто.

Дітар хвилювався, щоб все пройшло вдало.

– Агіас, – сказав він. – Веди його в готель, а я зараз вас наздожену.

Дітар звернув на вулицю, що вела до торгових крамниць. Купивши в першій з них вина, швидким кроком пішов у наздогін за Агіасом і Ідрогом. За ним тінню слідували його воїни.

Ідрога посадили на великий дерев'яний стілець, поставили перед ним воду. Агіас наказав усім чекати їх у таверні. Там же зібралися майже всі ченці – воїни за винятком ковалів: батька і сина. Ті охороняли кімнату з Ідрогом і Агіасом. Незабаром до них приєднався і Дітар.

– У нас немає часу на вмовляння: я не вірю, що в тебе є щось подібне до совісті, – у Ідрога голосніше застукали зуби. – Але ти правильно боїшся, навіть смерть тобі здасться нагородою, якщо ти спробуєш обдурити або забаритися з відповіддю. І, на підтвердження слів, кантрі чернець просто натиснув пальцем точку на тілі чиновника, після чого той, ляскаючи ротом і задихаючись від болю, витріщивши очі, звалився на підлогу. Агіас тут же різко підняв його і іншим натисненням зняв біль. Мокрий від поту Ідрог схопив глек і став жадібно ковтати воду, проливаючи велику частину на себе.

– Я бачу, ти мене добре зрозумів. Повторювати не потрібно?

Зрадник і самозванець, відірвався від глека і замотав головою з одного боку