Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– Звільнені! – Авраал заговорив, підвищивши голос. – Я завжди приймав рішення за правилами Братства і тільки за ними. Жодного разу я не відхилився від наших приписів. Ваша ‘’Сутичка’’ була не моєю примхою, а традицією, хай і несправедливою на вашу думку. Я переконую вас, що Дітар, буде гідним командиром. Об'єднавшись навколо нього і нашої місії, ви станете одним цілим, і перемогти вас буде неможливо. Будьте вірні Братству – воно готове прийняти вас після повернення, як героїв. Не сійте сумніву в своїх серцях і не намагайтеся втекти.
Краще повернутися переможцем або загинути в бою, чим боязко ховатися. Якщо забажаєте, то ви будете вільні покинути стіни храму назавжди. І ми нагородимо вас так, щоб ви могли жити, не піклуючись ні про що до кінця своїх днів. Рідні і близькі загиблих будуть взяті під мій захист. З важким серцем, але з великою надією та вірою в успіх, я вас благословляю. У вас є трохи часу, щоб попрощатися з рідними. Дітар схилив голову перед Авраалом. Авраал відповів тим же.
Загальна група стала розбрідатися, було ще кілька вільних хвилин, щоб попрощатися з тими, хто прийшов їх проводити.
Дітар і Тарсіша підійшли до дружини Есіна. В жінки було дуже сумне обличчя, вона намагалася ховати сльози. Вона обійняла Тарсішу, і циганка сказала їй:
– Не плач. Все буде добре. Ти гідна дружина своєму чоловікові. Я поверну їх назад. – Втішала циганка жінку.
– Він мій чоловік, я присягнулася бути з ним і в горі, і в радості. І немає нічиєї провини в тому, що радість швидко закінчилася. Доля розпорядилася так, що лише він чув голос зрадника і може його розпізнати. Тільки з цієї причини він йде на цю місію і може вже не повернуться. Я пишаюся чоловіком і чекатиму його. Моє серце завжди було і буде з ним. А наша дочка Грета буде зі мною.
Есін подивився на Тарсишу і Дітара, зітхнув і вимовив:
– Ми завжди були разом, навіть якщо доводилося розлучатися. Тільки любляча людина може по-справжньому оцінити те, що ти вмієш найкраще. Вона знала, що я роблю і чим захоплений, вона доклала багато зусиль, щоб я став тим, хто я є сьогодні. – Есін міцно обійняв дружину.
Тарсіша і Дітар тихенько відійшли.
Мешканці Білокам'яного, проводжали їх шумно, не соромлячись сліз. Чулися вигуки і підбадьорюючі слова. Хтось схлипував, якась жінка протяжно і голосно вигукувала одне ім'я. Загін вирушив у дорогу. Сьогодні у всіх починалося нове життя. Сонце вже наближалося до верхівок гір, але якщо вирішено було вийти сьогодні, то так тому і бути. Темрява – не перешкода руху ченців у горах. Спеки не було – все було оповито м'яким теплом. Місія висунулася.
Авраал і Серафім мовчали. Вони стояли і дивилися вслід, поки ченці і жителі всі не розійшлися по келіях і будинках. Батько і син продовжували дивитися в одному напрямі.
– Син мій. Я звертаюся до тебе зараз, як твій батько. Випусти із серця цю злість. Давай скористаємося обставинами, і ти спробуєш забути про те, що відбувалося. Ти маєш бути мудрий і розумний. Залиш це. Спробуй, прошу тебе. – Останні слова далися Авраалу важко.
Серафім нічого не відповів. Його погляд залишився, як і раніше скляним і суворим. Він чув слова свого батька, але слідувати їм йому не вдавалося. Він розумів, що ця злість сильніше його. Обоє неспішно відправилися до храму. Син йшов попереду, батько за ним, опустивши голову. Ніхто не повинен бачити сльози на очах найважливішої людини Монастиря.
Глава 29
"Жінка, це відображення свого чоловіка".
Заповідь Двадцять дев'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.
На самому початку, порадившись з Агіасом і Мріадром, Дітар вибрав для загону найраціональніший темп руху: вдень всі відпочивали, а по ночах йшли, орієнтуючись за зірками. Дітар розумів, що ні Мріадр, ні Тарсіша з Торесом і ченцями, що знову набули відносної свободи, не зможуть підтримувати таку швидкість, до якої звикли варти Білокам'яного. Але і зволікання могло виявитися згубним для місії. Так що йшли швидко. Щоб шлях був безпечним, кожен ранок вперед на розвідку йшли три – чотири воїни: два ченці і один – два звільнених.
Дітар і Тарсіша йшли попереду загону, за ними: Агіас і Надіша, та Есін з Мріадром. Далі йшли ченці із звільненими. Не те, щоб хтось намагався втекти, але так було спокійніше. Та і самі недавні в'язні могли в небагатьох словах розпитати своїх, новознайдених побратимів про те, що вони пропустили перебуваючи у в'язниці. Всі поводилися гідно і були налагоджені, щоб то не було виконати завдання і отримати повну свободу. Загін попрямував у Царство Цинь.
За кілька днів, Торес вивів їх до великого міста. Погода була ясна і сонячна. Цього разу Дітар відправив на розвідку тільки ченців, відразу два загони по три людини. З ними також пішов Торес – приготувати для місії надійний притулок, де вони зможуть знаходитися не викликаючи підозр.
Через пару годин Дітар почав хвилюватися, хоча і намагався цього не показувати, то ходив вздовж дерев, то мовчки сидів у роздумах.
Нарешті три силуети з’явилися на лісовій стежці. Дітар відчув полегшення.
– В місті повно людей. – Повідомили розвідники Дітару. – Є безліч військових, у тому числі іноземців.
– Це добре. – Відповів чернець. – Загін може відправитися в повному складі. Ми не відрізнятимемося від основної маси населення столиці.
Не встигли розвідники ще віддихатися з дороги, як повернувся загін Тореса. Вони підійшли до Дітара і відразу відзвітували.
– Нам вдалося зустрітися з головою торгової Гільдії, і ми домовилися про вашу зустріч.
– Хто цей голова торгової Гільдії? – Поцікавився Дітар.
– Він, один із "змовників" проти свавілля Ідрога, скривджуючого права і інтереси місцевих купців. Тепер торговці готові допомагати всім, хто зможе стабілізувати обстановку у країні. Торесу вони повністю довіряють.
Дітар зробив паузу, швидко склав план наступних дій. Він прийняв рішення і почав віддавати накази:
– Пора висуватися. Йдемо прямо в місто всім загоном. Перевірте спорядження і зброю.
Через кілька хвилин загін був готовий. Воїни йшли один за одним, намагаючись не сильно розтягуватися вздовж дороги.
– Переживаєш? – Запитала Тарсіша пошепки, підійшовши до ченця ближче.
– Ні. – Занадто сухо відповів він.
– Переживає. – Подумала дівчина, але говорити нічого не стала.
Вони ввійшли до міста надвечір. Мешканці метушилися на вулицях, життя кипіло. Ніхто дійсно не звертав уваги на великий загін, адже іноземні торговці і солдати стали повсякденністю для Царства Цинь. Цзи Лу Торес привів їх до невеликого
