Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— Так. Ви знайомі?

— Ні, але Бад багато про нього розповідав. Думаю, він його навіть боїться, а це означає, що Дадлі Сміт — насправді небезпечний тип.

— Він дуже хитрий і водночас дуже жорстокий, але я все рівно кращий детектив, ніж він. Слухайте, вже пізно.

— Зайдете до мене випити?

— Що? Ви мені сьогодні в обличчя плюнули, пам’ятаєте?

— Не дивно, якщо зважити на обставини.

Ед легко посміхнувся у відповідь на її посмішку.

— Ну, якщо зважити на обставини — хіба що одну скляночку.

Лінн вийшла з машини. Ед не спускав з неї погляду: високі підбори, жахливий день, але йшла вона легко, ніби пливла над землею. Вона впустила його всередину, відчинила нижню частину дверей, увімкнула світло.

Ед увійшов. Вони опинилися у добре обставленій кімнаті. Лінн роззулася і розлила бренді; Ед присів на обтягнуту оксамитом канапу.

Лінн присіла поруч. Ед зробив ковток. Лінн просто тримала свою склянку в долонях.

— Знаєте, чому я запросила вас зайти?

— Ви занадто розумна жінка, аби спробувати відкупитися від арешту ліжком. Думаю, вам просто цікаво, що я за один.

— Бад ненавидить вас сильніше, аніж любить мене. І я починаю розуміти чому.

— Мені не хочеться знати вашу думку.

— Я збиралася зробити вам комплімент.

— Як щодо іншим разом, добре?

— Гаразд, змінімо тему. Як Інес Сото переживає цей скандал у пресі? Її ім’я зараз тягають по всіх газетах.

— Вона важко це переживає, а взагалі, не хочу про неї говорити.

— Вам неспокійно від того, що я стільки про вас знаю. Ви стільки інформації про мене не маєте.

Клин клином вибивають.

— У мене є свідчення Вінсеннса.

— У їхню правдивість, я підозрюю, ви не дуже вірите.

— Ви обмовилися, — несподівано вирішив змінити тему, — що Петчетт фінансував ранні фільми Реймонда Дітерлінґа. Чи не могли би ви розповісти про це детальніше?

— Навіщо? Тому що Дітерлінґ — близький товариш вашого батька? Бачите, у тому, аби бути сином знаменитості, є й свої мінуси.

Влучно — ніби ножем ударила в спину.

— Звичайне питання, як для поліцейського.

— Пірс просто сказав це колись, — знизала плечима Лінн, — кілька років тому.

Задзвонив телефон — Лінн проігнорувала його.

— Схоже на те, що ви не надто хочете говорити про Джека Вінсеннса.

— Схоже на те, що ви дуже хочете про нього поговорити.

— Ну, газети про нього останнім часом не пишуть.

— Тому що він все просрав. «Жетон честі», дружба із Міллером Стентоном та усе інше. Навіть вбивство Сіда Гадженса не дуже йому допомогло, тому що як мінімум половиною своєї популярності він був зобов’язаний брудові, який зливав у «Цілком таємно».

— Ви не любите Джека, — сказала Лінн, відпивши ковток бренді.

— Так, не люблю. Але є в його свідченнях дещо, чому я абсолютно вірю. У Петчетта на руках є копії усього найцікавішого компромату Сіда Гадженса, зокрема компромат на самого Вінсеннса. Ви зробите собі величезну послугу, якщо визнаєте це.

Якщо вона й почне щось розповідати, то зараз.

— Я не можу цього визнати, і наступного разу ми будемо розмовляти у присутності мого адвоката. Але можу поділитися із вами своїми міркуваннями стосовно того, що може бути в тому досьє.

Перша тріщина пішла.

— І?..

— Думаю, там щось про історію, яка сталася у 1947 році. Вінсеннс потрапив у перестрілку на пляжі. Перебуваючи під дією наркотиків, він застрелив насмерть двох невинних цивільних — чоловіка і дружину. У мого джерела є підтвердження: свідчення санітара лікарні, куди привезли пораненого Вінсеннса, та свідчення лікаря, який обробляв його рани. Моє джерело має доступ до результатів аналізу крові, який вказує на наявність наркотиків у крові та зізнання свідків злочину, які не заявили про нього в поліцію. Скажіть, ви готові приховати такого роду інформацію, аби захистити колегу-поліцейського?

«Малібу Рандеву»: знаменитий подвиг Сміттє-Джека. Знову задзвонив телефон — Лінн знову проігнорувала його.