Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Вийшовши, він зателефонував Еллісу Лоу, але той розрепетувався:

— Я ж наказав вам триматися подалі від цієї справи! Я доручив вести розслідування трьом пристойним людям, я передав їм усе, що ви знайшли, а ви — облиште цю справу у спокої й візьміться за «Нічну сову», ви зрозуміли мене?

Усе він зрозумів — Кеті Джейнвей не замовкала, закликала його: «Йди!»

Він поїхав до готелю «Білтмор».

Він змусив себе під’їхати до готелю повільно, припаркувався біля чорного входу, увічливо спитав хлопця на рецепції, де знайти групу містера Кулі.

— Президентський номер, дев’ятий поверх, — сказав той.

— Дякую, — спокійно відповів Бад.

Цієї миті йому здалося, що світ довкола завмер, і виникло враження, ніби він не йде, а пливе.

Так, по сходах він злетів стрімко, ніби спускався вниз за течією — його підганяв голос маленької Кеті, яка все не вгавала: «УБИЙ ЙОГО!» Потрібний номер: подвійні двері, позолочені орли та американські прапори із золотою обшивкою. Він натиснув ручку, і двері відчинилися.

Просто перед входом валялося троє закінчених наркоманів. Порожні пляшки, забиті попільнички, Спейда серед них не було.

За одними із сусідніх дверей чути було якийсь галас — Бад вибив двері до кімнати ногою.

У ліжку лежав Собачник Перкінс, який дивився мультфільми.

— Де Кулі? — спитав Бад, діставши револьвер.

— На гулянці, — відповів Перкінс, колупаючись у зубах зубочисткою, — я туди якраз збираюся. Якщо хочеш його побачити, приходь сьогодні до «Ель-Ранчо», можливо, він теж там буде.

— Знущаєшся? Без нього гурт не гратиме, він — головний.

— Так і є. Але останнім часом Спейд влаштовує такі кордебалети, що мені доводиться його підміняти. Співаю я не гірше, а вигляд кращий, так що ніхто не скаржиться. А тепер, може, звалиш звідси й даси спокійно відпочити?

— Де він зависає?

— Сховай пістолета, хлопче. Найсерйозніше, що в тебе може на нього бути, — це несплата аліментів, які Спейд рано чи пізно все рівно виплачує.

— Та ні, в мене до нього серйозніше звинувачення. Убивство, уяви? До того ж — уживання опіуму.

— Що ти сказав? — виплюнув зубочистку Перкінс.

— Убивства повій. Спейд любить молоденьких, егеж?

— Але він не вбивати їх любить, а на своїй трубі крутити, так само, як ти або я.

— Де він?

— Чуваче, я не стукач.

Бад вломив йому в щелепу руків’ям револьвера — Перкінс скрикнув і виплюнув кілька зубів. Телевізор заволав раптом — запустили рекламу кукурудзяних пластівців. Бад пострілом з револьвера розніс екран в друзки.

— Пробіжися по Чайна-тауну, по точках із опіумом. І дай мені спокій! — тихо промовив Перкінс.

«УБИЙ ЙОГО!» — знову пролунав голос Кеті у нього в голові. Бад вперше за багато років подумав про свою матір. 

Розділ 59

— Я вже казав це капітану Екслі, — сказав лікар, — допитувати містера Ґолдмана немає сенсу — більшу частину часу його розум абсолютно затьмарений. Але якщо він так вже наполягає, я ще раз його допитаю.

Джек роззирнувся довкола. У психлікарні Камарільйо було непереливки: повно психів довкола, на стінах — малюнки цих психів.

— Ви допитаєте його, так? Капітан хоче отримати від нього заяву.

— Що ж, вважайте, якщо з нього вдасться витиснути щось притомне, вам страшенно пощастило. У липні минулого року на містера Ґолдмана та його друга Мікі Коена напали з ножами та металевими трубами у в’язниці Мак-Ніл. Нападників так і не ідентифікували, Коен відбувся переляком, але ось містер Ґолдман дістав серйозне пошкодження мозку. У кінці минулого року обидвох їх було звільнено достроково, але на волі містер Ґолдман почав чудити. Наприклад, наприкінці грудня його заарештували в Беверлі-Гіллс за публічне сечовипускання і приговорили до трьох місяців психлікарні. Він тут сидить у нас від Різдва, його дев’яносто днів уже скінчилися, але ми оформили документи на наступні три місяці. Чесно кажучи, ми нічого з ним не зможемо зробити, і єдине, що сталося з ним цікавого за цей час, — це те, що до нього навідався містер Коен і висловив бажання перевести його до приватної лікарні за його рахунок. Але містер