Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Розділ 54

Ед спостерігав за Лінн Брекен через скло.

Її допитував Клекнер, добрий від природи хлопчина, який зараз сам на себе взяв роль «поганого копа». Їй вкотили ще одну дозу пентоналу; Рей Пінкер взяв у неї кров на аналіз. Три години в камері її не зламали — вона й надалі вміло брехала.

Ед увімкнув динамік.

— Я не кажу, що не вірю вам, — почувся голос Клекнера, — я просто кажу, що мій досвід поліцейського підказує мені, що сутенери зазвичай ненавидять жінок, тому мені важкувато повірити в те, що з Петчетта аж такий філантроп.

— Якби ви зазирнули в його справу, то знайшли б там інформацію про те, як він втратив ще зовсім маленьку дочку. Так що, думаю, ваш поліцейський досвід мав би вам підказати, який це може мати ефект на психіку людини, навіть якщо ви в це не вірите.

— Що ж, поспілкуймося про його минуле. Ви описали його як бізнесмена, який уже більше тридцяти років мешкає в Лос-Анджелесі. Ви сказали, що він заробляє організацією певного роду угод. Розкажіть-но детальніше — що за угоди?

Лінн манерно зітхнула.

— Фінансування кінопроектів, угоди з нерухомістю, посередництво під час укладання контрактів. Завдяки йому з’явилося чимало улюблених публікою фільмів. А ще він мені якось казав, що фінансував навіть ранні короткометражки Реймонда Дітерлінґа.

Цікаво: сутенер подружки Бада Вайта був знайомий із найкращим приятелем Престона Екслі. Клекнер поміняв стрічку в магнітофоні. Ед вивчав повію поглядом.

Вона була прекрасна. Це стало ще відчутніше, коли він зрозумів, що вона не досконала. Мала дуже гострий ніс; чоло уже прорізали зморшки. Широкі плечі та великі руки — чудової форми, вони були красиві навіть попри розміри. У цих блакитних очах мабуть танцювали бісики, коли чоловік знаходив для неї правильні слова; мабуть, на Бада Вайта вона дивилася, як на якогось неандертальця, але поважала його за те, що він не намагався вразити її талантами, яких не мав. Вона вдягалася вишукано, цілком усвідомлюючи, що так справить сильніше враження на тих, кого вона хоче вразити; чоловіків вона, вочевидь, вважала слабкими істотами і завжди покладалася в усіх життєвих колотнечах виключно на свій розум. Усе разом це вказувало на те, що якщо її розумі підсилити дією певного препарату, то на виході отримаємо невразливого для пентоналу свідка, який зможе вигадливо брехати вам просто в очі.

— Капітане, вас до телефону. Це Вінсеннс.

Фіск простягнув йому слухавку через стіл.

— Вінсеннс?

— Так, це я. Слухай уважно. Здогадки щодо того журналу підтвердилися, але це ще не все.

— Вайт?

— Так, це Вайт був тим «Іксом», і близько двох місяців тому він допитував стару Леффертс. Вона розповіла йому цю історію — про хлопця Сьюзі, схожого на Дюка Кеткарта. І ще дещо розповіла.

— Що?

— Слухай. За пару тижнів до бійні в «Нічній сові» сусідка Леффертсів бачила, як Сьюзі та її кавалер були самі в будинку, а потім до них прийшов ще якийсь хлопець, і вони посварилися. Пізніше того ж дня хлопець Сьюзі чомусь опускався до пивниці будинку. Далі, допитавши стару, Вайт дзвонив до «Пасіфік Коуст Белл» та перевірив записи про всі дзвінки в Лос-Анджелес з цього номера від середини березня до середини квітня 1953 року. Я зробив те саме і отримав три дзвінки, усі три — на таксофон у Голлівуді, неподалік від «Нічної сови». Але якщо ти думаєш, що це — найцікавіше, то притримай-но своїх коней…

— Чорт забирай…

— Капітане, ти тільки послухай. Вайт так само заліз до підвалу і сказав бабці, що нічого там немає. Я спустився туди й знайшов скелет, засипаний нафталіном, щоби перебити сморід, і з величезною діркою в голові. Я викликав до Сан- Бернардіно дока Леймана. Він привіз із собою тюремну медичну карту Дюка Кеткарта і звіт патологоанатома. Усе зійшлося. Ми неправильно ідентифікували убитого, поклавшись лише на зубні протези, — усе, як і написано у статті. Дідько, я повірити не можу, що Вайт це все розкопав самотужки і просто залишив скелет тут. Капітане, ти тут?

Ед схопив за руку Фіска.

— Де Бад Вайт?

— Ніби поїхав на північ із Дадлі Смітом, — переляканим голосом відповів Фіск. Шериф округу Марін вирішив поділитися інформацією щодо вбивства Енґлеклінґів.

— У статті сказано, — знову заговорив до Сміттє-Джека Екслі, — що жінці показували фотографії.

— Так, Вайт показав їй кілька фотографій на місці, напевно, не хотів світити її в поліції й вести в архів. Так чи інакше, кавалера Сьюзі вона не впізнала, але якщо він був однією із жертв бійні, то ми його знайдемо. Це ж Норт Лейман діставав у 1953-му уламки зубних протезів із його голови. Привезти її? Показати наші фотоальбоми?

— Так.

Ед віддав слухавку