Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой
Дж.»
Він одягнувся і став чекати на телефонний дзвінок. На столі в кухні знайшов каву і записку від Карен:
«Дж.
Я останнім часом поводжуся, як сука. Пробач мене; думаю, нам вже час поговорити чесно й помиритися. Коли я повернулася додому, ти вже спав, інакше я обов’язково затягнула би тебе до спальні.
Цілую, К.
P. S.: Одна дівчина на роботі показала мені цей журнал, і я подумала, що тобі буде цікаво подивитися. Я знаю, що ти знаєш Екслі, про якого зараз усі говорять».
На столі лежав випуск журналу «Сказане тихцем» — «Найбрудніші подробиці в наших статтях». Джек посміхнувся й погортав його, знайшовши розгорт про «Нічну сову».
Стаття була просто-таки істерична — «Ікс», «двійник Дюка Кеткарта», спекуляції на тему порнографії. Еда там поливали відбірним лайном. І раптом несподівано Джекові у голову скочила думка: це Бад Вайт грає втиху проти Екслі — сам випуск лютневий, готувався він у січні, незадовго до того, як замочили братів Енґлеклінґів та несподіваного зізнання в’язня Сан- Квентіну. Журнал продають здебільшого на Східному узбережжі, у Лос-Анджелесі, мабуть, його і не знайти, і ані Екслі, ані хтось інший його не бачили — інакше Джек би про це знав.
Задзвонив телефон, і Джек миттєво схопив слухавку.
— Екслі?
— Так. Тебе офіційно скеровано на розслідування справи. Вайт поговорив із Лінн Брекен. Вона погодилася дати свідчення під пентоналом, і я хочу, аби ти її привіз. Вона чекатиме на тебе за годину в китайській забігайлівці через дорогу від Бюро. Зустрінь її там і приведи до мене у Відділ. Якщо з нею буде адвокат, позбудься його
— Слухай, я тут дещо накопав, думаю, ти зацікавишся.
— Приведи мені жінку — потім поговоримо.
І ось він побачив її вперше через п’ять років після того багаття із папок з компроматом — Лінн Брекен пила чай у забігайлівці Ела Вонґа. Джек дивився на неї крізь вікно.
Вона й досі була у формі. Тридцятип’ятирічна красуня, від якої не відвести погляду. Вона побачила його. Джек раптом затремтів: його досьє.
Вона вийшла до нього на вулицю.
— Мені прикро, що так сталося, — сказав Джек.
— Але це ви дозволили цьому статися. Чи не боїтеся того, що мені про вас відомо?
Щось тут було не так: вона була занадто спокійною, як для людини, на яку за п’ять хвилин чекає допит.
— Я тепер під крилечком у того страшного капітана Екслі. Якщо раптом щось випливе — закладаюся, він мене прикриє.
— Я б на вашому місці не робила таких ризикованих ставок. Я пішла на це виключно тому, що Бад сказав, мовляв, якщо я не стану свідчити — він потрапить у дуже скрутне становище.
— А що ще сказав вам Бад?
— Розповів трохи недобрих речей про вас і того вашого капітана. Може, ходімо вже? Хочу швидше з цим покінчити.
Вони перейшли вулицю, піднялися до Відділу внутрішніх розслідувань чорним ходом. Біля дверей відділу їх зустрів сержант Фіск, провів до кабінету Екслі. Там на них уже чекали капітан Ед, Рей Пінкер, а також робочий стіл, заставлений моторошним медичним приладдям — шприци, пробірки. Тут же стояв поліграф — на той випадок, якщо сироватка правди не подіє.
Пінкер набрав шприц. Екслі жестом показав Лінн на стілець.
— Прошу, міс Брекен.
Лінн сіла. Пінкер закотив їй лівий рукав, перетягнув джгутом.
— Не знаю, що сказав вам Бад Вайт, — промовив Ед діловим тоном, — але фактично ми розслідуємо кілька пов’язаних між собою злочинів. Якщо ми дістанемо від вас якусь корисну інформацію, то будемо готові надати вам імунітет перед будь-якими потенційними кримінальними звинуваченнями проти вас.
— Я дуже погано брешу, — відповіла Лінн, стиснувши кулак. — Починаймо вже.
Пінкер взяв її руку і зробив укол. Екслі натиснув на магнітофоні кнопку запису. Очі у Лінн взялися туманною плівкою — зазвичай пентонал діє не так.
