Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Рішення повернутися з найманцями далося Дітару нелегко. Рада дванадцяти кантрі ченців може не схвалити цього, і тоді вже нікого живим з Агарії не випустять. Дітар поспішав у Білокам'яний. Його рішучість і сила духу, якщо не переконали, то змусили германців не відставати. В джунглі загін увійшов з сутінками. Адвар порівнявся з Дітаром і сказав:

– Ми почали втрачати людей! Вже четверо провалилися кудись, і ми не можемо їх знайти! Давай зробимо привал і розпалимо вогнища.

Дітар розумів, що мисливці, не звичні до джунглів Агарії, не зможуть пройти їх без втрат навіть вдень. А тим більше вночі.

– Добре. Але скажи людям, що ми виступаємо, як тільки небо стане сірим.

До вечора наступного дня, вони увійшли до Білокам'яного. Дітар віддав розпорядження щодо мисливців, що ніч ті проведуть на Центральній площі, а пізніше влаштуються біля старої покинутої шахти Тигрового селища. Есін взяв усе необхідне, і разом з Фалькаром пішов до некромантів.

– Ти розумієш, що від цього еліксиру залежить життя не лише Агіаса, але і всіх вас.

Замість відповіді Фалькар лише накинув капюшон на голову, взяв торбинку з еліксиром, залишками мандрагори, "драконівської крові" і попрямував вперед.

По дорозі до кладовища Есін занурився у важкі думки. Жахлива втома після такого довгого походу, біль від ран і недосип валили його з ніг.

– Чому я не помітив фальші? – Корив себе чернець. – Невже через те, що давно не був з жінкою? Вона просто використала мене, і я їй це дозволив. Вона мене не вбила, їй не потрібна була моя смерть, тільки карта.

Ритуал почався на заході. Агіаса поклали головою на схід. Тепер усе було в руках Фалькара і Маліса. Некроманти всі одягнулися в похоронний одяг, явно знятий з трупів. Стоячи навколо Агіаса, вони читали заупокійні молитви по самих собі, потім змастили його рану еліксиром. Залишалося тільки чекати.

– Почуй мене, о бунтівний дух. Згадай сенс життя. Наказую тобі, повернися до світла, залиш пітьму. Я слуга темної і холодної смерті, дозволяю тобі, живи. Я повертаю тобі тепло, дихання, почуття, пам'ять. Я наказую тобі жити! Я наказую тобі, встань і піди! – Він затамував подих.

Раптом Агіас розплющив очі, і некроманти зітхнули. У них вийшло. Але чернець став кричати від болю. Крик переходив у стогін, він скреготав зубами і звивався всім тілом. Здавалося, Агіас ось – ось помре остаточно.

– Тобі боляче тому, що ти живий. – Вимовив Фалькар і посміхнувся. – Мене радує твій біль. Він живить нас. Ми насолоджуємося болем інших. Я знаю, що він нестерпний.

"Бережи себе для мене"- слова Ханоя до Ануш.

Дітар відправив трьох вартових до Авраала, потрібно скликати раду кантрі ченців.

Лікар, перев'язуючи рани Дітара, сказав:

– Життя ченця повне крові, але тобі Дітар, пора припинити проливати свою.

Лікар пішов, залишивши їх з Дітаром наодинці. Тепер їм ніхто не заважав. Дітар зняв пов'язку з плеча, яку він не дозволив змінити. Під нею виявився маленький мішечок. Чернець взяв руку Тарсіши і повернув її долонею вгору. Золоте кільце з п'ятьма дорогоцінними сапфірами блиснуло чарівним світлом.

– За кожен рік розлуки по каменю. Будь моєю, як раніше та назавжди.

Тарсіша прийняла кільце, зі сльозами.

– Пробач мене. Я дійсно злодійка. Моє життя без тебе було…

Дітар приклав палець до її губ.

– Я буду завжди за тебе, навіть якщо ти не права. Головне, що ми разом, і тепер тобі не доведеться так вчиняти. – Він поцілував її.

Тарсіша зняла ланцюжок і відкинула його убік. Потім наділа кільце і замилувалася ним. Дітар обійняв її і поклав на ліжко. Тепер їм слова були не потрібні, тільки почуття. Щирі, правдиві, справжні.

Легко обдурити очі, але важко обдурити серце. Спогади. Чому ми їх зберігаємо в своїй пам'яті, і чому вони для нас такі важливі? Одні епізоди ми пам'ятаємо, як кращі в нашому житті, а інші проклинаємо.

– Так. Одного разу ми будемо щасливими.

– Я кохаю тебе. Закриваю очі і бачу тебе. Розплющую очі і хочу бачити. Якщо тебе немає поруч, то все одно відчуваю твою присутність кожну хвилину, кожну мить. Називай це любов'ю, божевіллям чи биттям мого серця, для мене це одне і те саме. Багато людей люблять, але так, як люблю я, не може ніхто. Я любитиму тебе все життя, до самої смерті і навіть після неї.

Зараз він був такий рідний. Так спокійно, коли він поруч, циганці дуже його бракувало. Дітар міцніше обійняв і поцілував м'яке волосся, яке зводило його з розуму, він відчував, що втома проходить. Тіло Тарсіши прекрасне в напівтемряві, хлопець ще раз переконався, він вибрав саму кращу дівчину. Вони не зможуть жити один без одного. Двоє закоханих знову разом. Чернець вдячний Ханою, за повернення коханої.

Тарсіша лягла на ліжко і поманила його рукою, його очі спалахнули, він був щасливий. Посмішка, що слизнула по їх губах, була красномовніша за будь-які слова. Це була неймовірна близькість, яку вони так довго чекали, коли біль і втома змішувалися з шовковими нитками неземної насолоди. Вона була близько тисячі разів близька до екстазу, але він не давав їй можливості торкнутися тієї височини. Кожного разу він залишав її на міліметр від прірви, і з кожним разом вона все гостріше відчувала, що відстань скорочується.

Стогони задоволення, які зривалися з їх вуст, могли розбудити навіть полонених "Пекла". У якийсь момент вони перестали себе стримувати, і дівчина подряпала йому спину. Його кров на кінчиках її пальців була сильніша за будь-яку інтимну клятву, ніж будь-які любовні ласки.

Належати.

Для них це початок довгого життя.

Глава 21

"Щастя, біль, радість, захват любові і мука смерті – все це лише грані коштовного каменю, під назвою – ЖИТТЯ". Заповідь Двадцять перша. Кодекс Братства тибетських ченців.

Небо ще не почало сіріти, коли чуйне вухо ченця вловило тихий глухий стук. Зовні стояв Серафім.

– Я за тобою. Батько збирає раду. І ще – сьогодні повернувся загін з походу. Вони втратили семерих, але привели когось з мішком на голові.

Дітар пам'ятав, що майже рік тому загін бійців був відправлений з таємною місією. Семеро загиблих – це багато! Враховуючи півтора десятки вбитих зрадників, Агарія зазнала значних втрат своїх братів. Цінність найманців – германців росла з кожною годиною!

–Так швидко пройшов час! Вони виконали завдання? – Це швидше були міркування вголос, ніж питання.

– Вони скоро доповідатимуть. Всі збираються на площі біля старої шахти. Там же призначена "Сутичка".

Тарсіша продовжувала солодко спати,