Чотири після півночі - Стівен Кінг

Шутер подивився на Морта довгим поглядом, потім розвернувся й сягнув рукою у відчинене вікно своєї машини.

— Що ви робите? — напружено спитав Морт. Викид адреналіну в тіло готував його опиратися чи вшиватися… найімовірніше, останній варіант, якщо Шутер потягнувся до великого револьвера, який внутрішньому оку Морта раптом послужливо підсунула багата уява.

— Та куриво беру, — заспокоїв його Шутер. — Не кіпішуй.

У руці, яку він витяг із машини, опинилася червона пачка «Пел-Мел». Він узяв сигарети з приладової панелі.

— Будеш?

— У мене свої, — похмуро відповів Морт і витяг із внутрішньої кишені червоної фланелевої сорочки старезну пачку «L&M».

Вони закурили, кожен зі своєї пачки.

— Коли так далі піде, ми поб’ємося, — врешті порушив мовчанку Шутер. — А я цього не хочу.

— Господи Ісусе, та я теж не хочу!

— Насправді хочеш, — заперечив Шутер. Він і далі вивчав Морта поглядом із-під напівстулених повік, з тим своїм виразом сільської проникливості. — У душі ти хочеш саме цього. Але думаю, що бажання побитися в тебе з’явилося не через мене і не через моє оповідання. Тебе там під ковдрою якась інша бджола жалить, тому ти весь такий заведений, і через це все ускладнюється. У душі ти хочеш битися, але ти одного не розумієш. Якщо ми розпочнемо, то бійка не закінчиться, поки один із нас не поляже мертвим.

Морт уважно подивився на Шутера, шукаючи ознак того, що він перебільшує задля драматичного ефекту. Але не побачив їх. Раптом уздовж хребта пробіг холодок.

— Отож даю тобі три дні. Подзвони своїй колишній, хай надсилає журнал із твоїм оповіданням, якщо такий узагалі існує. А я повернуся. Звісно, ніякого журналу немає; думаю, ми обидва це знаємо. Але ти мені нагадуєш людину, якій треба довго і як слід подумати.

І він глянув на Морта із суворою жалістю, що само собою навіювало неспокій.

— Ти думав, тебе ніхто ніколи не викриє, га? — спитав він. — Ти справді так думав.

— Якщо я покажу вам журнал, ви поїдете звідси? — теж запитав Морт. Звертаючись радше до себе, ніж до Шутера. — Насправді мені просто хочеться знати, чи воно взагалі того варте.

Шутер рвучко відчинив дверцята водія і прослизнув за кермо. Швидкість, із якою рухався цей чоловік, щоразу змушувала Морта здригатися.

— Три дні. Проведіть їх так, як вам забажається, пане Рейні.

Він завів двигун. Той тихо захарчав, що свідчило про необхідність його перебрати, і різкий сморід вихлопу зі старої труби забруднив повітря вже пригаслого дня.

— Правда є правда, а справедливість є справедливість. Найперше, що треба зробити, — показати тобі, що я міцно тримаю тебе за одне місце і тобі вже не викрутитися з цього неподобства так, як ти все життя виходив сухим із води. Оце найперше. — Він порожнім поглядом глипнув на Морта через вікно у дверцятах водія. — А друге, — сказав він, — це справжня причина, чому я приїхав.

— І яка ж вона? — мимоволі вихопилося в Морта. То було дивно і бісило навіть не трохи, а дуже, однак до нього в душу знову заповзало безжальне відчуття провини, неначе він справді зробив те, у чому звинувачував його цей сільський бовдур.

— Про це ми поговоримо, — відповів Шутер і рушив на своєму пристаркуватому універсалі вперед. — А поки що подумай, що є правда, а що — справедливість.

— Та ви ненормальний! — закричав Морт, але Шутер уже котив по Лейк-драйв у той бік, де вулиця вливалася в трасу 23.

Морт дивився йому вслід, аж поки універсал не зник із поля зору, а потім повільно побрів додому. І що ближче він підходив до будинку, то більше порожнів його розум. Лють і страх вивітрилися. Йому просто було холодно, навалилася втома, а ще — туга за шлюбом, якого більше не було, а за теперішніми відчуттями — не було взагалі ніколи.

11

Телефон задзеленчав, коли він був уже на середині під’їзної доріжки, що бігла крутим схилом від Лейк-драйв до будинку. Морт припустив бігцем, знаючи, що не встигне, але помчав усе одно, кленучи себе за дурнувату реакцію. От вам і собаки Павлова!

Він саме відчинив ґратчасті двері й вовтузився з клямкою внутрішніх, коли телефон змовк. Увійшовши, Морт пристукнув за собою двері й подивився на апарат, що стояв на маленькому антикварному столику, який Емі притягла з блошиного ринку в Меканік-Фоллз. Тієї миті йому легко уявилося, що телефон відповідає йому промовистим поглядом, ледве стримуючи пластмасову нетерплячість: «Не питайте, бос, я не створюю новин, я лише про них розповідаю». Морт подумав, що йому слід купити ту машинку, яка записує повідомлення… а може, й ні. Добре це обміркувавши, він дійшов висновку, що телефон не належить до його улюблених пристроїв. Якщо ти справді потрібен людям, вони рано чи пізно знову наберуть твій номер.

Морт зробив собі сендвіч і насипав у миску супу, але зрозумів, що їсти не хочеться. Він почувався самотнім, нещасним і трохи хворим — тому що Шутер заразив його своїм божевіллям. Тож не надто здивувався, що після всього цього захотілося спати. Тужливими поглядами він став подивлятися на канапу.

«Добре, — прошепотів йому внутрішній голос. — Проте пам’ятай: ти можеш втікати, але не зможеш сховатися. Коли прокинешся, ця херня все ще буде на місці, вона нікуди не подінеться».

Воно-то так, подумав він, зате через якийсь час це все зникне, щезне, порине в благословенне небуття. Про короткотермінові рішення можна було напевно сказати тільки одне: це краще, ніж нічого. Він вирішив, що зателефонує додому (розум уперто вважав будинок у Деррі домом, і Морт підозрював, що ця обставина зміниться ще не скоро), попросить Емі знайти примірник «ЕКММ», у якому є «Сезон сівби», й надіслати експрес-поштою. А потім на кілька годин придавить подушку на канапі. Прокинеться в годині о сьомій, з новими силами піде в кабінет і напише ще трохи якоїсь лабуди.

«З таким ставленням ти нічого, крім лабуди, й не напишеш», — докірливо мовив йому внутрішній голос.

— Іди нахер, — відповів йому Морт. Однією з переваг самотнього життя, як на його погляд, було те, що ти можеш скільки душа забажає розмовляти сам із собою вголос і ніхто не поцікавиться, чи ти, бува, не збожеволів.

Він підняв трубку і набрав номер Деррі. Слухав, як поклацують сигнали міжміського з’єднання, і врешті почув найнеприємніші з усіх телефонних звуків: та-та-та — зайнято. Емі з кимось висіла на телефоні, а коли вже Емі це діло починала, то розмова могла