Рембо - Девід Моррелл
Це кричуща зрада! Потрібно негайно виручити його!
Як би не так! Командування на це не піде. Нізащо! Та ви подумайте про те, що було б, якби повернувся той другий хлопець на батьківщину? Ми тут ведемо переговори про викуп. У сімдесят другому, коли закінчувалася війна, ми домовилися заплатити Північному В’єтнаму чотири з половиною мільярди доларів за наших хлопців, які залишилися в них. Мільярдів, полковнику. За цих дурнів. Така колосальна сума. Але іншого виходу не було.
Отже, викуп не сплатили, балаканина продовжується, другої фази переговорів про звільнення так і не було.
Чорт забирай, що б ви сказали, якщо б з’явилися ці каліки на екранах у шестигодинних новинах? Що, знову починати війну? Починати збройне вторгнення? Бомбити Ханой? Невже ви всерйоз сподіваєтеся, що хтось виступить перед Сенатом Сполучених Штатів із проханням виділити чотири з половиною мільярди за парочку всіма забутих примар? Ви хіба не читали про дефіцит національного бюджету?
Примар? — Траутмен весь напружився. — Ви, Мердоку, коли-небудь брали участь у бою? Тільки не повторюйте мені той анекдот про підрозділ, яким ви нібито командували в шістдесят шостому. То ви бачили війну тільки в шестигодинних новинах. Вони ж брали участь у бою. їхні товариші загинули в бою. їм самим пощастило менше. Думаю, вони вдень і вночі молять Господа про те, щоб він послав їм смерть. Але вони ще не примари. І затямте собі, ви, виродку: цих хлопців будь-що-будь потрібно повернути додому.
Мердок похитав головою.
Цього не буде.
Прости вас Господи.
Ми ведемо безглузду розмову, — сказав Мердок і залпом проковтнув віскі. — Мені слід було знати наперед, що… ну, скажімо, людині зі сторони цього не зрозуміти. Повірте, я намагався пояснити вам якомога доступніше. Відповідно, я забуду нашу розмову. Вам раджу зробити те ж саме. І більше не піднімайте це питання. Це буде помилкою з вашого боку.
Помиляєтеся ви.
Так? Яким чином?
Я сказав: прости вас Господи. Цього хлопця я знаю краще, ніж ви.
Цього хлопця?
Вам слід пам’ятати про те, що це Рембо.
РОЗДІЛ 12
Рембо ослаб від граду ударів по обличчю, від болю рябило в очах. Він звисав з бамбукового хреста. Руки були скручені мотузкою та прив’язані до палиці над головою. Перед ним маячила перекошена від люті фізіономія сержанта Тая. На якусь мить він перетворився на фантастичне чудовисько з кошмару. Пробігла тінь, і свідомість Рембо прояснилася. Він побачив ніж, упізнав Тая, у той час як збуджений розум переконував його: ти звідси не тікав, ти не повертався в Америку, не було того поліцейського, в’язниці, повернення в Нам і цього повторного полону. Усе це сон, марево — сержант Тай просто хоче здерти з тебе живцем шкіру.
Ніж опинився зовсім поруч із його обличчям, і Рембо отямився настільки, що зміг його побачити. Це його власний ніж із особливим чорним лезом, зубцями на зворотному боці леза та викрутками на рукоятці. Що, це теж сон? Але якщо він не втікав із полону, не повертався в Нам і не був схоплений знову, то тоді ніж не його.
Такий чудовий ніж, — сказав в’єтнамською Тай. — Який ти добрий, що зробив мені цей подарунок. Який уважний. Мабуть, ти сильно сумував за мною, раз стільки пережив, щоб повернутися сюди з подарунком.
У Рембо прояснилося в голові. Він усе усвідомив. І здригнувся від жаху. Побачив вертоліт, що розвертається над ним. Солдатів, які беруть його в кільце. Тая, який б’є прикладом по голові.
Де Бенкс?
Тай з розмаху вдарив Рембо в обличчя.
Бенкс? Ти запитуєш про нашого бранця, який пішов із табору без нашого дозволу? Він так нудьгував за своїми товаришами, що ми почули його благання й знову посадили до них.
У печеру?
Рембо повернувся, ледь не закричавши від страшного болю в плечах, і спрямував погляд у бік скелі позаду будівель.
— Тимчасово. Потім він приєднається до нашої компанії. А зараз будемо розважатися. Продемонструємо на наочному прикладі, що буде з тими бранцями, хто намагається втекти. До речі, я не забув, як ганяв за тобою в джунглях. Три доби без відпочинку. Але ти втік від мене, хоч і був слабким та хворим. Мій командир рвав і метав з люті. Солдати наді мною потішалися. Я втратив своє добре ім’я. Думаю, тому мене так і не перевели з…
Тай повернувся в бік джунглів і брудно вилаявся.
Збоку пролунав голос. Рембо і Тай обернулися. Від барака до них наближався капітан в’єтнамської армії. Мабуть, єдина людина в усьому таборі, яка дорожила своєю честю й гідністю.
Починайте, сержанте.
Я саме роз’ясняв процедурні питання.
Наблизившись до Рембо, офіцер застиг у стійці «струнко»
Мене звати капітан Він. А вас?
Рембо мовчав.
Ви незабаром назвете своє ім’я. Я вже переговорив з моїм командуванням із приводу вашого прибуття. їм потрібна інформація. Зрозуміло, ви з’явилися сюди не за власним бажанням. Вертольоту не вдалося взяти вас. На ньому не було розпізнавальних знаків. Хто був у тім вертольоті? Хто віддав вам наказ вирушити сюди?
Рембо мовчав.
Ви відповісте на всі мої питання. Найближчим часом.
Він махнув рукою Таю та відійшов убік, ніби боячись забруднити свій мундир.
Тай кивнув, повернувся до Рембо, підняв ніж.
Сподіваєшся, що я пущу в хід це? Згадав про свої шрами на грудях та спині? Ні. За цей час ми зробили деякі вдосконалення. Думаю, ти їх оціниш.
Рембо здивовано відчув, як солдати підняли розп’яття, схопивши за основу осі. Його ноги зависли високо в повітрі. Тулуб хитнувся вліво, що відгукнулося страшним болем у плечах.
Бамбукове розп’яття застигло в повітрі.
Знемагаючи від болю, Рембо звісив голову й побачив…
Яму.
Вона була завширшки у вісім футів. І глибиною в десять. Сонце стояло в зеніті, і
