Рембо - Девід Моррелл

Не смій, виродку! Уперед!

Вибач, не можу. Наказ є наказ!

Це, повір мені, і є наказ!

Спокійно, хлопче. Ми не на військовій службі. Ми вільнонаймані за контрактом. Нам наказує той, хто платить. Бос сказав: повний назад.

Найманці! — здається, Траутмен ледь стримувався, щоб не плюнути Еріксону в обличчя. — Внизу люди! Наші люди!

Ні, ваші люди, — поправив його Еріксон. Він анітрохи не злякався, коли Траутмен схопився за кобуру кольта, що висів на поясі.

Тому що за спиною Траутмена стояв Дойл і цілився йому в голову з М-16.

Гей, слухайся мого приятеля, ясно? — сказав Дойл. — Заспокойся й затихни. Ти дієш усім на нерви. Так можна заробити виразку.

Еріксон різко розвернув машину.

Тепер місце підхвату було прямо під ними. Від завихрених гвинтом потоків повітря лягли кущі. Вертоліт прямував під надійне крило есмінця «Бутон».

РОЗДІЛ 9

Рембо не' вірив власним очам.

Він біг по галявині з Бенксом на спині.

Справа та зліва здіймалася від вибухів земля.

«Агаста 109» раптом припинила зниження.

Рембо чітко бачив, як пілот Еріксон, знизав плечима й махнув рукою.

Крутий віраж, мотор захлинувся в ревінні, і вертоліт став віддалятися.

Що за чортівня?.. Де він?.. — дивувався Бенкс. — У чому справа?

Вони нас зрадили.

Ці виродки покинули нас?

Залишається розраховувати тільки на себе.

Рембо опустив Бенкса на землю, дав навмання дві черги з АК-47, що раптово замовк. Скінчилися патрони. Рембо вилаявся.

«Так, нас зрадили», — думав він.

Вогонь із боку джунглів припинився, якщо не враховувати поодиноких пострілів. Солдати поповзом наближалися до галявини. Рембо відкинув автомат убік і кинув прощальний погляд на небо.

«Агаста 109» швидко віддалялася в бік бази й незабаром перетворилася на крихітну крапку.

Солдати підступали все ближче. Злобливо піднімалися наділені на нього автомати.

Найбільше злився один із них, який упізнав у людині на галявині того самого бранця, який завдав йому багато неприємностей. Хлопця, чиї груди та спина посмуговані його, сержанта Тая, ножем.

Приклад АК-47 з розмаху опустився на голову Рембо. Він упав на землю. Перш ніж знепритомніти, подумав, знемагаючи від болю й гніву: «Якщо виживу — а я змушу себе вижити — цей сучий син відповість мені за все».

РОЗДІЛ 10

Коу до болю в суглобах стисла лук і сагайдак зі стрілами. Звідси, із джунглів на протилежному боці галявини, вона, надійно схована густими заростями, бачила все. Навіть крапельки поту на розлючених обличчях солдатів, які оточували її хлопця.

Він упав на коліна, коли сержант ударив його в… Коу силкувалася підібрати англійське слово… в інтимне місце…

У пах.

Її серце розривалося від болю — Рембо били по спині, грудях, ногах. Вона відчувала ці удари на собі й ледь стримувала стогін. Але трималася непохитно — так, як тримався б на її місці Рембо.

Так. Він — її хлопець. Між ними існує якийсь зв’язок. Коу зрозуміла, чому він наказав їй тікати — не тому, що не хоче взяти її в Америку. Ні, він би обов’язково взяв її туди.

Рембо не хотів ризикувати її життям. Адже солдати були так близько, а вертоліт так далеко.

Він хотів, щоб вона врятувалася.

Солдати волокли по землі майже бездиханне тіло її хлопця й цього військовополоненого Бенкса, який плакав ридма.

І Коу дала собі обіцянку.

Навіть не обіцянку, а клятву.

Торкнулася талісмана, що висів на шиї.

Її хлопець, Рембо, хотів урятувати їй життя. Вона клянеться Буддою, що врятує життя йому.

РОЗДІЛ 11

Мердок поставив на стіл склянку з віскі.

Вибачите, льоду немає. Пийте!

Ти при здоровому глузді? Чорт забирай, ти усвідомлюєш те, що ти накоїв? — репетував Траутмен.

Чи розумію я все? Звичайно. У вас є п’ять, ні, десять хвилин вислухати мою розповідь про колишню адміністрацію, держсекретарів, а також усіх інших секретарів, комітети, дипломатичні відносини і так далі?

Обличчя Траутмена взялося плямами.

А в цей час Рембо будуть розпинати на мученицькому хресті.

Полковнику, ми з вами дорослі люди. До того ж знайомі з тим, як ідуть справи. Це війна. Неоголошена війна. Холодна. Підступна. Завзята. А в будь-якій війні доводиться жертвувати людьми.

Але не моїми людьми.

Усяке буває. Тільки не кажіть мені, наче ви забули про Кі Сан, цей нікому не потрібний клаптик землі. І ви…

Тільки не я.

Не ви, то інші допустили, щоб сотні й тисячі гарних людей склали голови в ідіотській облозі нікому не потрібної купи бруду, цієї так званої стратегічної висоти, що не мала для нас ніякої цінності, тому що навколо — суцільні джунглі. Невже той, хто замислив цю операцію, забув про урок, який дав французам Хо Ши Мін Дьєн Б’єн Фу? Жертви? Та на війні не обійтися без жертв. Тому не вчіть, полковнику, вченого. І не вдавайте із себе безневинну дитину. Ви не настільки дурні. Упевнений, у вас із самого початку виникли деякі підозри, однак ви мовчали до останнього, що робить вас співучасником того, що сталося. Чи не так?

Траутмен жбурнув у стіну склянку. В усі боки полетіли осколки, але Мердок навіть бровою не повів. У тісній кімнаті терпко запахло віскі.

Що може бути спільного в мене з таким мерзотником, як ти? Виходить, наша операція спочатку була задумана як спектакль? Як і вся ця проклята війна. Спектакль, обман!

Стара пісня. Усе це справа рук політиків.

Траутмен бачив перед собою безпристрасне обличчя Мердока. Спробував взяти себе в руки. Зробив глибокий вдих.

Добре! Але в такому випадку яку ви переслідували мету?

Я? Мені навіщо? Я теж виконував наказ. У мене, полковнику, є свої зобов’язання — перед дружиною та діточками. Думаєте, мені приємно приносити страждання іншим? Я лише на службі. Знати б, що добре, а що погано — і тобі пряма дорога служити Господу, правильно? Я маленька людина. Роблю, як мені велять так звані вчені чоловіки й жінки. До того ж я не хочу бути шовіністом. Одним словом, роблю те, що мені наказують, і того ж вимагаю від моїх підлеглих. Якби твій хлопець, цей, наскільки я зрозумів, шизик, обмежився своїм завданням, а саме: клацнув кілька разів своїм фотоапаратом і вислизнув тихенько, ми б його забрали. І жодних проблем.

Чорт забирай, поясни!

Мердок здивовано подивився на Траутмена. Зітхнув. Сів у крісло.

Усе максимально ясно. Припустимо, Рембо доповідає, що не може знайти їх. Повірте, так воно й повинно було бути. Наскільки нам відомо, той табір порожній, до того ж ваш