Пасажир - Жан-Крістоф Гранже

Що стосується Бонфіса, то його випадок згадали десь аж у середині номера, на сторінках, присвячених місцевим новинам. Уночі з 12 на 13 лютого, писала газета, на вокзалі виявили невідомого чоловіка з ознаками психічного розладу; хворого доправили до клініки П’єра Жане.

Фрер згорнув газети. Як пощастить, журналісти не зацікавляться його новим пацієнтом. Він глянув на годинника. Десята ранку. Потім посунув до себе стос історій хвороб тих пацієнтів, що потрапили до відділення в понеділок. У нього був цілий ранок, щоб заповнити їх, провести обхід у своєму відділенні і прийняти амбулаторних пацієнтів. А потім він поїде до Країни Басків. У товаристві Патріка Бонфіса і його таємниць.

Цілу ніч їй марилася бійня.

Темні просторі приміщення. Згори висять якісь металеві конструкції. Під ними парують туші. Чутно гупання сокир, що падають на бичачі спини. Жолобами біжать потоки темної рідини. Височать купи білих черепів. Розвіваються розвішані шкури, схожі на пелерини. Чоловіки в картузах гарують мов прокляті — чикрижать, відтинають, пускають кров. Гучно хекають. Те хекання вчувалося їй усеньку ніч.

Прокинувшись, вона здивувалася навіть, що не замурзалася кров’ю.

Анаїс взяла душ. Зварила каву. І сіла за письмовий стіл, щоб перечитати написані вночі нотатки.

Безголову тушу бугая виявили вранці 13 лютого на пасовиську Жельди, ферми з розведення бугаїв для кориди, розташованої біля міста Вільнев-де-Марсан. Анаїс привітала Закрауї і звеліла йому вкладатися до ліжка. Сказала, що з господарем побалакає сама. Хлопець наче образився, та не став сперечатися: як і всі члени групи, він уже цілу добу був на ногах.

Анаїс повернулася додому. Зателефонувала фермерові й попередила, що приїде завтра вранці. Потім пошукала в мережі посилання на згадки про калічення худоби, скоєні останніми роками. Найгучнішою справою була серія нападів на коней у Німеччині в 90-х роках. Їх знаходили з відрізаними вухами і статевими органами, декотрі були зарізані ножами. У численних статтях, присвячених цій проблемі, мовилося, що поліція заарештувала декількох підозрюваних, та злочини тривали й далі. Схожі випадки спостерігались у Великобританії та Нідерландах років із десять тому. Анаїс ознайомилася з кожним, та нічого спільного з її вбивством не було. Жодної зачіпки, що допомогла б їй у розслідуванні.

У 80-х роках у Америці чимало галасу накоїли випадки так званої підпільної хірургії. На полях почали знаходити трупи великої рогатої худоби, до того ж спостерігачі зазначали, що ті операції проводили невідомим науці знаряддям. Висновок був такий: в актах варварства винні або чужопланетяни, або ж самі фермери. Дочитавши до того місця, Анаїс згорнула сторінку.

Настала північ, та спати їй не хотілося. Вона поринула в читання матеріалів про розведення toro bravo. Дізналася, чим їх годують. Як утримують. Як проводять селекцію. Дізналася, як вони гинуть на арені. Уся інформація, що її вона здобула з численних статей, лише підтверджувала те, що відомо було їй і передніше: корида — це лайно. Бугаїв тримають в ізоляції, годують до звалу, таврують розпеченим залізом і без будь-якого підготування в чотирирічному віці випускають на арену. А бугай, до речі, за нормальних умов може жити до двадцяти років.

О другій годині ночі вона вже дрімала над клавіатурою, та її роззбудив телефонний дзвінок. То був ветеринар Анош, який сказав, що вдень до нього звернувся Лонґо. О восьмій вечора йому привезли бичачу голову, і він відразу ж узявся до роботи. Його й раніше залучали до співробітництва з правоохоронними органами як експерта у справах, пов’язаних з отруєнням і зараженням свійської худоби. Говорив він швидко, нервував, та Анаїс була вдячна йому, бо він дозволив їй заощадити час, якого було небагато.

Перш ніж досліджувати голову, експерт узяв пробу крові й відправив її на аналіз до лабораторії токсикології при інспекції з контролю над якістю м’яса. Результати вже прийшли: у кровоносних судинах мозку виявили сліди кетаміну, потужного анестетика, який використовується для того, щоб приспати худобу. Активна речовина кетамін, пояснив ветеринар, міститься в багатьох препаратах, та особисто він схиляється до імальгену, бо той найпоширеніший. Отож, перед тим, як відтяти голову бугаєві, вбивця приспав його великою дозою снодійного. Анаїс це не здивувало: бойові бугаї не підпускають до себе абикого.

Ветеринар вважав, що вбивця або додав препарату тварині до їжі, або, найпевніше, скористався спеціальним пістолетом для підшкірних упорскувань. Знайти його легко — він є в кожного ветеринара, є в рятівників і працівників звіринців. Зате імальген продають лише за рецептом лікаря і лише в аптеках при ветеринарних клініках. Оце може бути і слід. Треба тільки перевірити, хто останніми тижнями купував імальген на території Аквітанії й за яким рецептом. І, звісно ж, з’ясувати, чи не зареєстровані випадки незаконного проникнення до ветеринарних клінік і лабораторій, що виробляють той препарат.

Що стосується техніки відокремлення голови, то, як вважав Анош, вони мали справу зі справжнім фахівцем. Відчувається рука майстра, тобто хірурга чи різника. Спершу він розітнув шкуру і м’які тканини, потім усадив ножа поміж потилицею й атлантом, тобто першим шийним хребцем, і відчахнув спинний мозок і сухожилля, що проходить над другим шийним хребцем. Ветеринар вважав, що в такий спосіб голову можна легко відокремити від тіла за допомогою простісінького скальпеля. Убивця чомусь вирізав і язика. Записуючи за експертом, Анаїс подумала собі, що він зробив це задля краси, бо не хотів, щоб у його Мінотавра з рота висолоплювався язик, наче в корови, яка потерпає від спраги.

Потроху перед нею вимальовувалися подробиці картини. Убивця не міг бути ні жебраком, ні тим паче звичайним дилером. Звісно ж, це був і не отой забудько з вокзалу Сен-Жан. Це людина зі сталевими нервами, що ретельно підготувалася до жертвопринесення. Не різник, не фермер, не ветеринар — у цьому Анаїс не сумнівалася. Та в нього був досвід, необхідний для постановки цієї страшної вистави.

Думка про те, що їй доведеться зіткнутися з таким противником, змусила її здригнутися. Від страху чи від збудження — вона й сама не второпала. Либонь, і від того, й від іншого заразом. Крім того, для неї не було таємницею, що здебільшого вбивцю-психопата ловлять або тоді, коли він робить помилку, або ж якщо поліції просто поталанить. Розраховувати на те, що цей убивця помилиться, не доводилося. А що ж до талану…

Вона подякувала ветеринарові й попросила надіслати їй письмовий звіт. Потім лягла і декілька годин купалася в бичачій крові. О восьмій ранку вона вже сиділа