Солдати гріху - Анджей Зем'янський

– Жінку б'єш?! – запищала найтоншим голосом, який змогла з себе видобути.

– Жінку?

Цим вона настільки захопила чоловіка зненацька, що він завмер на половині руху, і тут вона застібнула наручники на його зап'ясті. Потім оберт, важіль, крок вперед, і ось вона застібнула їх на другій руці. Вона вже трохи знала і розуміла цього типа з іншої епохи. В усякому разі, інстинкт її не підвів.

– Ну… – Потоцька витерла піт з чола. – Збирайся, командос ченстоховський, – буркнула вона Майхржакові. – Пішли.

До тями вона прийшла в невигідній позі, наполовину сидячи, наполовину лежачи на вкладених під стіною подушках. Майхржак нахилявся над нею, і вираз його обличчя не обіцяв нічого доброго.

– На варті спиш? – гостро кинув він.

Еля намагалася безпорадно підвестися, але Майхржак проігнорував біль її занімілих м'язів і дівчині не допоміг. Барського вони помістили в спальні, де той відразу ж заснув. Забагато хімії в жилах, завеликий шок по прибуттю до Вроцлава. Якось безглуздо їм було тримати гостя в ліжку в наручниках, а на вікнах, в силу звичаю, ніяких решіток не було. Так що теоретично він міг втекти в будь–яку мить. Тоді постановили стояти на варті, сидячі в коридорі при відхилених дверях спальні, і як раз була її черга. Чорт! Але ж вона теж була змучена.

– Пішли, кави нап'ємося, – трохи заспокоївся Майхржак.

Вони зійшли до великого салону, поєднаного з просторою кухнею. Через панорамні вікна були видні густі дерева, освітлені сонцем при заході. Вони оточували сад, а точніше, ідеально пострижений газон з декількома укладеними за правилами моди та смаку каменюками. Прекрасне місце, якщо говорити про непрошених "заглядайків". Непоміченим підійти не можна.

Майхржак включив кавоварку.

– Ти вважаєш, що не втече, – показав він головою на сходи, що вели до коридору і спальні.

Еля знизала плечима.

– Він якийсь не такий, – буркнула Потоцька.

– Не такий? В тому сенсі, що від нього втекла ціла епоха?

– І так, і ні. Мені латте, – указала вона підборіддям на експрес, який обслуговував Майхржак. – Він веде себе якось дивно.

– Він одурілий. Двадцять років затишної лікарні, а тут несподівано… – аналізував Майхржак.

– Я не про те. Слухай, ось що б ти зробив, якби тебе викрала пара типів, один кудись пішов, дістав по морді, а другий тебе випустив і кинувсь бити чужу тітку?

– Я би втік.

– Ну, – захихотіла дівчина. – Власне. Ідеальне, правильне і прагматичне розв'язання. І це розв'язання РАЦІОНАЛЬНЕ!

Надінспектор знизав плечима.

– Власне так.

– Бо, бачиш, незважаючи на те, що ти його ровесник, належиш вже до іншої епохи. Раціональної епохи, епохи розуму.

На цей раз він явно обурився.

– Не роби з нього троглодита.

– Та ні, я думаю про щось зовсім інше. Що б ти зробив, коли вже позбувся одного з своїх викрадачів та мучителів, і останньою перед свободою становила б тільки жінка?

Майхржак з широкою посмішкою відвернувся від чашок, які власне наповнював автомат.

– Бахнув би тобі по голові так сильно, що ти пролетіла б з кілометр.

– Правильно, – кивнула вона. – Ти раціональний до мозку кісток.

– Ах, ось воно як, – здогадався він.

– А він – романтичний. Не ударить жінки, стане на її оборону, хоча розум підказує йому щось зовсім інше, так?

– Ммм…

– Тоді запевняю тебе, що та епоха зовсім не була романтичною. Хіба що за поетичний акцент ти визнаєш гвоздики та колготки, які з розподільника вручали всім жінкам на восьме березня. Я не про те. Незважаючи на те, що ви одного віку, ти просто вже пережив шмат правдивого життя. Ти вже навчився, що залежить виключно від тебе, як тобі буде вестись в житті, що це ти сам вирішуєш про себе, і якщо ці рішення не будуть раціональними, то ти дуже швидко опинишся на дні!

Майхржак почав досипати до кави сухе молоко, але ж, слухаючи її висновки, сипнув, хіба, забагато. Він злегка перемішав напій та спробував, відпиваючи маленький ковток.

– Скажи це безхатченкам. Що вони вирішують за себе.

– Але ж їм не було дано шансу, вони не отримали місця в стартовому спискові. Ось ти отримав! І блискавично зрозумів, що керуєш тільки ти. Але тільки тоді, коли командуєш розумно. А ось він – ідеаліст, – спокійно роз'яснювала Потоцька.

Тільки Майхржак був помітно роздратований.

– Зрозумій врешті, що та епоха не була насправді ідейною. Хіба що в якості ідеї береш провідну роль партії та довічну любов до Радянського Союзу. Тоді ідеалів не було. Тоді було гівно, яке тобі подавали зранку в малих, ретельно відмірених порціях!

– Я не ідеаліст, – прозвучало раптом згори.

Майхржак з Потоцькою підскочили, дивлячись на Барського, який стояв на сходах. Незважаючи на слова, його міна свідчила, що – зовсім навпаки, він ідеаліст, хоча і не обов'язково ототожнює те з провідною лінією партії. І ніхто не знав, як себе повести. Першою перервала тишу Потоцька.

– Може бажаєш викупатися? Чи прийняти душ? – спитала вона. – Ванна знаходиться там, – указала пальцем.

– Вважаєте, що я аж так спітнів? – Барський був здивований її питанням.

Майхржак і Потоцька подивилися один на одного.

– Як захочеш шампунь з кондиціонером, то він стоїть на…

– Та ні, я мив голову в суботу.

– Але ж сьогодні вже середа, – іронічно усміхнулась дівчина.

Барський і Потоцька уважно приглядалися, зовсім не розуміючи сенсу діалогу.

– Ну, власне. – Марчін провів долонею по волоссю, перевіряючи його стан. – До суботи повинно бути о'кей.

– Упс. – Знову дівчина обмінялась поглядом з Майхржаком.

– У вас якийсь одяг є? – Барський доткнувся рукою своєї м'ятої піжами.

– Звичайно, десь в шафі є чоловічий одяг, – підтвердила Потоцька.

– А це ж звідкіля? – несподівано зацікавився надінспектор.

– Ну, мені подобається, коли мене відвідують пристойні чоловіки.

– Але ж, ніхто не міг залишити тут штанів, – втрутився Барський.

Поліцейські втретє подивилися один на одного. Ну добре. Вони намагалися не коментувати. Майхржак дивився, як чоловік, тримаючись за невисокий бар'єр, поволі спускався вниз.

– Ти добре себе почуваєш? – ввічливо спитав він.

– Голова немовби набита