Солдати гріху - Анджей Зем'янський

– Господи… – повернувся Барський до дівчини.

– Скоріше вже, Матір Божа, раз вже та пан зачинає, – розсміялася та.

– Мене викрало ЦРУ! Допоможіть мені. Мене викрали капіталістичні спецслужби.

– Що там його викрало? – допитувався дідусь. – СіБіеС?

– Ні, – тряхнула дівчина головою.

– Він там щось говорив про капітал.

– О, холера! – до розмови долучився якийсь молодик в костюмі, з папкою під рукою. – Його дістали податківці!

– Е–е, братику, тут вже виходу немає, – смутно буркнув старенький. – Тут тобі і хана.

– Що? – заінтересувався якийсь робітник у фірмовому комбінезоні експедиційної фірми. – Виходить, ці, з податкової викрадають перед ранком прямо з ліжка, в самій піжамі? Це ж до чого дійшло?!

– Та ні, ранками викрадає АВБ[15].

– Але ж віг казав про якийсь капітал, – сказав молодик в костюмі. – То може, це ЦАБ[16] його арештувала за хабарі.

– Е–е, братику, тут також виходу немає, – повторив старенький. – Але ж тебе покажуть по телевізору.

– Перестаньте вже! – підняла голос дружина дідуся. – Ви тут смієтесь, а він, переполоханий, навіть і не знає, хто його викрав! Ви б і самі подуріли, якби вас вирвали серед ночі з ліжка.

– Тааак, – кивнув головою робітник. – Країна котиться в прірву. Вже не відомо, хто викрадає людей на світанку.

– А може то просто звиклі гангстери? Тоді ще є шанс, що його викуплять.

Барський стояв в такому остовпінні, що і рушити нічим не міг. Що це була за вистава? Що все це має значити? Він навіть не відреагував, коли з боку підійшов Майхржак і схопив його за плече.

– Проше панства, зараз все поясню, – сказав він, потягнувши Барського до заду. – Його викрала ДППК.

– ЦРУ, – млявим голосом ще намагався протестувати Барський.

– ДППК, – твердо сказав Майхржак. – Дворова Поміч П'яним Колегам!

– Аааа… – серед людей на зупинці роздався подих повного зрозуміння. – Відразу можна було б домислити.

Мерседес було припарковано непомітно за найближчим перехрестям. Барського знову посадили ззаду, біля тієї милої негритянки. На сей раз водій, як сам освідчив, включив в автомобілі блокаду, що за його словами значило, що задніх дверей зсередини вже не можна було відкрити. Рушили без слова. В голові Барського все гучало. Поляки в США, причому, випадково зустрічні на зупинці? Де ж це він? В Чикаго? Він не мав поняття, як там мали справи в Америці. Але ж і так це був би надто великий випадок.

Потоцька, хіба, відгадала, що коїться у нього в голові.

– Марчін… – Вона присунулася ближче, поклавши йому руку на плече. – – Буде краще, якщо ти повіриш, що ти так само знаходишся в Польщі, – сказала вона, намагаючись, говорити лагідно.

Той знизав плечима.

– Пройшло двадцять років, як ти захворів, – продовжувала дівчина. – Все навколо дуже сильно змінилося.

Барський недовірливо подивився на неї.

– Ага, і реєстраційні таблиці всіх автомобілів було змінено на еференівські чи американські? Вони увійшли сюди і зайняли нашу країну?

Потоцька не хотіло шокувати чоловіка відповіддю, зрештою, помітила у дзеркальці попереджуючий погляд Майхржака.

– Це виникає з ще інших причин, – обережно сказала вона.

– Але ж придивись хоча б написам на тих малих, периферійних магазинчиках. На якій вони мові? "Мінімаркет" – прочитав він. – Це ж на якій?

– О Боже, але ж нижче тут є "загально–споживчий магазин". Там, малими літерами.

– "Інтернет–кафе, color copies, printers, xero" – читав Барський далі.

– Ой, то не зовсім добрий приклад, – стривожилася Потоцька. – Поглянь он туди, – показала вона рукою. – В глибині.

– "Споживчий дисконт". А що таке дисконт?

– Зараз це було б довго поясняти. То що? Є повсюди написи польською?

Барський з жалем подивився на неї.

– Вважаєш, я не бачив фільму "Кохай, або ж покинь"?

Потоцька не знала, в чому тут річ. Майхржак пояснив, що там розповідалося про виправу Павляка и Каргула[17] до польської дільниці в США. Там написи теж були мішаними, англійськими та польськими.

– Тоді подивись на реклами на перехрестях.

Марчін поглянув. Ось цього він вже ніяк не сподівався. "Еластичні прокладки с трьома верствами, що поглинають вологу. Тільки тепер жінка може пізнати справжній freestyle!". Поряд відповідне фото продукту, про який ішла мова та вульгарно виставленого жіночого заду. Він тільки зітхнув. Ні, ці американці і справді не мали про щось поняття. Ну хто б насмілився рекламувати в Польщі подібні речі? І ще та випнута дупа? Ну хто б на це дозволив?

– Слухай, – сказав Барський, силячись на речовий тон. – Той другий фільм я теж бачив.

– Який? – Потоцька дозволила захопити себе зненацька.

– Шпигунський. Знаю, що в Америці є цілі містечка, які удають, нібито то Росія чи Польща. Нехай такий шпигун вважає, нібито він у себе, тоді він швидше видасть всі таємниці.

– Але ж які таємниці я мала б з тебе виривати? – простогнала дівчина. – Знаєш якісь?

– Ну добре, добре, я ж міліціонер. Може тебе цікавить, хоча б, внутрішня організація органів міліції!

Чоловіки, що сиділи спереду, вибухнули настільки істеричним сміхом, що автомобіль мало не зіткнувся зі стовпом найближчого ліхтаря. Тільки у Потоцької був смутний вираз обличчя. Якось дуже лагідно вона глянула на Барського і прошепотіла:

– Ну так, звичайно.

От же, псякрев! Вона одна, хоча й негритянка, справді не була схожою на агента закордонних служб. Марчін відчував, що її несподіваний смуток не був удаваним. На щастя водій затримав величезний, безшелесний автомобіль під якимось розложистим деревом.

– Звідси вже недалеко, валяйте пішака, щоб ніхто не помітив трефної машини, – запропонував Макабра.

– А ти? – Майхржак зняв з себе куртку і передав Потоцькій, щоб та накинула її Барському на плечі.

– А я займуся машиною. Коли що, контакт телефоном, п'ятий номер зі списку.

– О'кей.

Вони вийшли, розглянулися навкруги, хоча такої потреби і не було. В цій багатій дільниці з вілл в цю пору ніхто з вікон не виглядав. Так що ніхто і не помітив, як вони пройшли ті декілька сотень метрів.

Барський атакував тільки тоді, коли Потоцька відкривала хвіртку до саду. Він вдарив Майхржака в голову так сильно, що той відсахнувся, усівся на тротуар, а