Чотири після півночі - Стівен Кінг

— Хороша промова, — сказала вона. — Доволі цікава.

— Ні, серйозно — не шкодуй моїх почуттів. Кажи, як є.

— Я й кажу. Вона справді непогана. Крім того, вони ще до початку твоєї промови всі вже…

— Так, усі вже будуть без пам’яті, я знаю. — Спочатку така ймовірність тішила Сема, але тепер трохи засмучувала. Він щойно послухав сам себе й вирішив, що його промова і справді непогана.

— Тільки є одне «але», — замислено сказала Наомі.

— Невже?

— Вона в тебе якась… розумієш… суха.

— Ох, — вихопилось у Сема. Він зітхнув і потер очі. Він не лягав спати до першої години ночі — спочатку писав, а тоді редагував.

— Але це легко виправити, — запевнила вона його. — Просто зайди до бібліотеки й візьми котрусь із тих книжок.

Сем раптом відчув різкий біль унизу живота й схопив пачку «Тамз». Вивчати щось додатково для промови в Ротаріанському клубі? У бібліотеці? Забагато честі, хіба ні? Він жодного разу не ходив до міської бібліотеки Джанкшн-Сіті й не бачив підстав іти туди зараз. Але ж Наомі слухала дуже уважно, вона хотіла допомогти, тож було б нечемно принаймні не вислухати її думку.

— Яких книжок?

— Та ти знаєш — книжки з порадами, як оживити промову. Вони додають… — Наомі шукала потрібного слова. — Ну, ти пам’ятаєш гострий соус, який пропонують у китайському ресторанчику «Чайна-лайт»?

— Так…

— От такі книжки теж додають перчинки. У них є жарти. Крім того, є така книжка «Улюблені вірші американців». У ній напевне можна знайти щось для кінцівки. Щось натхненне.

— Хіба в тій книжці є вірші про важливість малого бізнесу для повсякденного життя Америки? — недовірливо спитав Сем.

— Коли людям читають поезію, вони відчувають піднесення, — пояснила Наомі. — Їм не важливо, про що ті вірші, Семе, а надто їм все одно, чому ти їх читаєш.

— Невже справді існують книжки із жартами для промов? — Семові було важко повірити в це, хоч, якби він почув, що в бібліотеці є книжки на такі езотеричні теми, як ремонт дрібних двигунів чи дизайн перук, його б це анітрохи не здивувало.

— Так.

— Звідки ти знаєш?

— Коли Філ Брейкмен ішов у губернатори, я весь час друкувала для нього промови, — сказала Наомі. — І він мав таку книжку. Але я не пам’ятаю її назви. У голову лізуть тільки «Жарти для горщика», але, звісно, це не вона.

— Навряд, — погодився Сем, подумавши, що кілька ретельно дібраних жартиків із «Жартів для горщика», мабуть, завоювали б йому шалений успіх. Але він зрозумів, куди хилить Наомі, й ця думка приваблювала його, попри небажання йти до місцевої бібліотеки після стількох років щасливої зневаги. Треба лише додати до промови трохи приправ. Трохи впорядкувати свої недоїдки й перетворити їх на кулінарний шедевр. Урешті-решт, бібліотека — це просто бібліотека. Коли не знаєш, як знайти потрібне — спитай бібліотекаря. Відповідати на питання — це ж частина їхньої роботи, хіба ні?

— Утім можеш залишити все так, як є, — сказала Наомі. — Вони ж будуть п’яні. — Вона подивилася на Сема приязно, але суворо, а тоді глянула на годинник. — Ти ще маєш більше як годину — хочеш попрацювати з листами?

— Ні, гадаю, що ні. Може, ти натомість надрукуєш мою промову? — Він уже твердо вирішив провести обідню перерву в бібліотеці.

Розділ 2. Бібліотека (I)

1

За той час, що він прожив у Джанкшн-Сіті, Сем проходив повз бібліотеку сотні разів, але цього разу, вперше подивившись на неї по-справжньому, він виявив одну неймовірну обставину: бібліотека не сподобалася йому з першого погляду.

Квадратна гранітна коробка будівлі Громадської бібліотеки Джанкшн-Сіті з вузькими, схожими на бійниці вікнами, стояла на розі Стейт-стрит і Міллер-авеню. Вкритий шифером дах нависав над усіма чотирма боками будівлі, і для того, хто підходив до неї з фасаду, вузькі вікна і лінія тіні, що її відкидав дах, робили будівлю схожою на нахмурене обличчя кам’яного робота. То був доволі типовий для Айови архітектурний стиль, настільки типовий, що Сем Піблз, який продавав нерухомість от уже двадцять років, дав йому власну назву — Середньозахідний потворіанський. Навесні, влітку і восени загрозливі риси будівлі пом’якшували клени, що росли навколо в начебто гаю, але зараз, наприкінці суворої айовської зими, клени й досі стояли голі, а бібліотека скидалася на перерослу крипту.

Семові вона не сподобалася; від її вигляду він відчував неспокій і не знав чому. Врешті-решт, то ж були не підвали інквізиції, а просто бібліотека. Але коли він ішов брукованою плитняком доріжкою, з його грудей все одно піднявся кислотний відриг. Він мав якийсь незвичний солодкавий присмак, який нагадав Семові про щось… певно, щось із дуже давніх часів. Він поклав до рота таблетку «Тамз», почав її гризти, а тоді раптом дещо вирішив. Його промова й так уже досить сильна. Не надзвичайна, але доволі непогана. Ішлося ж усього-на-всього про Ротаріанський клуб, а не про Організацію Об’єднаних Націй. Настав час припинити цю забавку. Він повернеться до контори й сяде за листи, які знехтував уранці.

Сем уже почав розвертатися, але подумав: «Це ж ідіотизм. Справжній ідіотизм. Хочеш бути ідіотом? Гаразд. Але ти вже погодився виступити з промовою; так чом би не виступити добре?»

Насуплений і нерішучий, Сем стояв на стежці, що вела до бібліотеки. Він часто кепкував із клубу ротаріанців. І Крейґ теж. І Френк Стівенс. Більшість молодих діловиків Джанкшн-Сіті сміялася над цими зборами. Але вони рідко пропускали їх, і Сем вважав, що знає чому: на таких зборах можна обрости корисними зв’язками. То було місце, де такі, як він, могли зустрітися з уже не молодими діловиками Джанкшн-Сіті. Такими, як Елмер Бескін, чий банк допоміг два роки тому залишитися на плаву невеличкому торговому центру в Бівертоні. Такими, як Джордж Кенді — про якого казали, що він міг залучити три мільйони доларів інвестицій одним телефонним дзвінком… якщо хотів це зробити.

То були хлопці з маленького міста, прихильники шкільних команд із баскетболу, люди, що стриглися «У Джимі», що лягали спати в боксерських трусах і просторих футболках замість піжам, люди, що й досі пили пиво з пляшки, люди, яким незручно з’являтися в Сідар-Репідс увечері, не вирядившись у білі поліестерові костюми з білими поясами й білими черевиками. Але вони були сіллю землі й титанами Джанкшн-Сіті, і коли вже говорити відверто, то чи не тому Сем продовжував ходити на ці збори щоп’ятниці? Коли говорити відверто, то чи не тому змилений Крейґ телефонував Семові,