Чотири після півночі - Стівен Кінг
— Але те оповідання він вирізав, правда ж? — спитав Тед.
— І не лише оповідання — сторінку змісту також. Він ретельно прибирав усі сліди, які сам же й залишив. У нього був із собою швейцарський армійський ніж — мабуть, ним він і скористався. Відсутні сторінки лежали в бардачку «б’юїка».
— Наостанок наявність тієї оповідки стала загадкою навіть для нього самого, — тихо промовила Емі.
Еванс подивився на неї з піднятими бровами.
— Що, вибачте?
Вона похитала головою.
— Нічого.
— Здається, я розповів вам усе, що знав, — сказав Еванс. — Усе інше — то лише звичайнісінька гіпотеза. Зрештою, я страховий слідчий, а не психіатр.
— У ньому жило двоє людей, — мовила Емі. — Він був самим собою… і став персонажем, якого вигадав. Тед вважає, що те прізвище, Шутер, Морт подумки занотував, коли дізнався, що Тед походить із містечка Шутерз-Ноб у Теннессі. І я переконана, що він має рацію. Морт завжди так добирав імена… наче анаграми писав.
Про решту я можу лише здогадуватися. Але точно знаю, що в Морта ледь не стався нервовий зрив, коли кіностудія відмовилася від прав на екранізацію його роману «Сімейство Делакурт». Вони чітко дали зрозуміти — так само, як і Герб Крікмор, — що їх турбує випадкова подібність, хоча вони знають, що він не міг бачити того сценарію, який називався «Сімейна команда». Отже, про плагіат не йшлося… хіба що в Мортовій голові. Його реакція була занадто гострою, ненормальною. Такою, наче в згаслому багатті поворушили палицею і під сірим попелом спалахнув червоний жар.
— Ви ж не думаєте, що він створив Джона Шутера лише для того, щоб вас покарати? — спитав Еванс.
— Ні. Шутер з’явився, щоб покарати самого Морта. Я думаю… — замовкнувши на мить, вона трохи щільніше натягнула шалик на плечі. Потім не дуже твердою рукою взяла чашку з чаєм. — Я думаю, Морт у минулому вкрав чийсь твір. Може, дуже давно, бо все, що він писав, починаючи із «Сина катеринщика», читала широка публіка. Плагіат би неодмінно викрили. Я навіть сумніваюся, що він опублікував украдене. Але думаю, сталося все саме так, а ще думаю, що це й було справжньою причиною появи Джона Шутера. Не те, що кінокомпанія відмовилася від екранізації його роману, не те, що я… зустрічалася з Тедом, і не розлучення. Може, все це наклалося одне на одне, але мені здається, що ця ситуація сягає часів, коли ми з Мортом ще не були знайомі. А коли він опинився на самоті в будинку біля озера…
— Прийшов Шутер, — тихо мовив Еванс. — Прийшов і звинуватив його в плагіаті. Той, у кого вкрав твір пан Рейні, цього не зробив, тож, зрештою, він повинен був покарати сам себе. Але, Емі, я сумніваюся, що тільки в цьому була причина. Він же намагався вас убити.
— Ні, — відповіла вона. — То був Шутер.
Еванс підняв брови. Тед уважно на неї подивився — і знову видобув люльку з кишені.
— Справжній Шутер.
— Я вас не розумію.
Вона знову ледь-ледь усміхнулась.
— Я й сама себе не розумію. Тому й приїхала до вас. Навряд чи від того, що я розкажу, буде якась практична користь… Морт загинув, усе скінчилося… але це може допомогти мені. Допомогти мені міцніше спати вночі.
— Авжеж, тоді розповідайте, — кивнув Еванс.
— Бачте, коли ми поїхали на озеро поприбирати в будинку, то зупинилися біля міської крамнички — вона належить родині Бові. Тед заправив машину (у Бові завжди було самообслуговування), а я зайшла дещо купити. Там якраз був один чоловік, Сонні Троттс, який раніше працював із Томом Ґрінліфом. Том — це старший із тих двох доглядачів, яких убили. Сонні хотів висловити мені свої співчуття у зв’язку зі смертю Морта, а ще хотів дещо мені розповісти, бо він бачив Морта напередодні його смерті — і збирався це розповісти йому. Так він сказав. Це стосувалося Тома Ґрінліфа. Том дещо сказав Сонні, поки вони фарбували методистську церкву. Після того Сонні бачив Морта, але не додумався відразу йому сказати. А тоді згадав, що це стосується Ґреґа Карстерза…
— Іншого вбитого?
— Так. Він розвернувся й погукав, але Морт його не чув. А наступного дня Морт помер.
— І що ж пан Ґрінліф сказав цьому чоловікові?
— Сказав, що він бачив привида, — спокійно відповіла Емі.
Обидва мовчки подивилися на неї.
— Сонні сказав, що Том останнім часом став забудькуватим, і Тома це непокоїло. Сонні вважав, що то просто така забудькуватість, яка приходить разом зі старінням, але п’ять чи шість років тому Том доглядав за дружиною, яка хворіла на Альцгеймера, і дуже боявся сам на це захворіти й піти тим самим шляхом. Сонні розказує, що коли Том забував удома щітку для фарби, то бідкався потім півдня. Він сказав, що саме через це, коли Ґреґ Карстерз спитав, чи впізнав він чоловіка, з яким бачив Морта Рейні напередодні, і чи впізнав би його, якби побачив знову, Том відповів, що нікого з Мортом не бачив… що Морт був сам.
Пролунало чиркання сірника. Тед Мілнер усе-таки вирішив розкурити люльку. Еванс не звернув на нього уваги. Він нахилився вперед і не зводив уважного погляду з Емі Мілнер.
— А тепер докладніше. Отже, цей Сонні Труттс каже…
— Троттс.
— Добре, Троттс. То він каже, що Том Ґрінліф усе-таки бачив когось біля Морта?
— Не зовсім, — відповіла Емі. — Сонні думає… якби Том так вважав, якби був переконаний, то не збрехав би Ґреґові. Але Том сказав, що він не знає точно, що він бачив. Що він розгублений. Що взагалі нічого про це не казати йому здалося правильнішим, безпечнішим. Він не хотів, щоб хтось — а особливо Ґреґ Карстерз, який теж доглядав будинки — знав, який він збентежений. А
