Пасажир - Жан-Крістоф Гранже

Хоч що він там робив, це давало надію на те, що десь у хаті заховано грошенята.

Спершу він подався до галереї, адже найдорожче завжди ховають поміж особистими речами, якомога ближче до себе. Шукаючи панцерну касу, він переставив рами, відсунув ліжко, порпався у шафі, у письмовому столі. Марно.

Він замислено глянув на макети, що стояли в галереї. Довжина кожної моделі була сантиметрів 70 або й 100. І відразу ж у нього виникла певність, що гроші заховали в них… Обережно взявши до рук перше судно, «Америкас кап джей-клас слуп», як свідчив напис, викарбуваний на латунній табличці, він трохи підняв палубу. Усередині було порожньо. Він поставив корабля на місце і взяв іншу модель — дванадцятиметрової яхти «Колумбія». І тут нема нічого. Потім він оглянув «Ґретел» Королівської сиднейської яхтової ескадри, «Південний Хрест» Королівського пертського яхтового клубу та «Відважного» Нью-Йорського яхтового клубу. Але в них теж нічого не було.

Заглядаючи під палубу «Пена Дюка І», першого вітрильника Еріка Табарлі, він уже й не сподівався ні на що, аж побачив, що там лежать жмутки банкнот по п’ятсот євро. Шаплен насилу погамував радісний вигук. Заліз туди рукою і хутко напхав кишені грішми. В думках було тільки одне: дурман…

Може, Ноно призначав стільки побачень, щоб збувати свій товар? Раптом йому згадався почерк убивці, що упорскував своїм жертвам чистий героїн. Та й цей збіг він проігнорував.

Діставши всі банкноти, він намацав там іще щось. Пластикова картка. Він дістав її, певен, що то «Віза» чи «Америкен експрес», та то був медичний поліс із номером соціального страхування. Ще він знайшов там посвідку особи, водійські права і паспорт. Усе було на ім’я Арно Шаплена, що народився 17 липня 1967 року в Ле-Мані, департамент Сарта.

Він сів долі. Розвіялися останні сумніви в його злочинному минулому. Він водився з негідниками. Купив собі фальшиві папери. У глибині душі він навіть не здивувався з того. Йому судилося бути самозванцем, брехуном, виродком.

Він підвівся і вирішив узяти душ. Потім він придбає мобільника і за допомогою фахівців спробує встановити на ньому свій колишній номер, який дізнався з рахунків. Він не сумнівався, що це допоможе з’ясувати, хто ж його клієнти і в чому полягає його бізнес. Він зателефонує їм. Торгуватиметься. Збагне, що їм від нього треба. Потім піде на сьогоднішню вечірку.

Механізм Ноно знову почне діяти.

— Я згубив мобільника.

— Та невже?

Шаплен поклав на прилавок останній рахунок за телефон, не звертаючи уваги на глузливий тон продавця.

— І я забув, що треба зробити, щоб перевірити голосову пошту.

Не відповівши, той узяв рахунок, защипнувши підборіддя великим і вказівним пальцями. Експерт, дідько його вхопив би!

— У вашого оператора все воно просто. Телефонуєте на свій номер. Отримавши повідомлення, набираєте кодове слово і натискаєте зірочку.

Того й слід було чекати. Ніякого кодового слова він не знав.

— Добре, — незворушно відказав він. — Я хочу придбати нового телефона. І укласти нову угоду.

Та продавець, замість того щоб сягнути до вітрини з телефонами різних марок, поклацав клавішами комп’ютера, з’ясовуючи особистий рахунок Шаплена.

— Нащо вам нова угода? У вас на рахунку повнісінько грошей…

Шаплен узяв рахунок і поклав до кишені. Він вбрався як Ноно: п’ятдесят відсотків Ральфа Лорена, п’ятдесят Армані, все це вбрано у плащ, який лиснів ледве помітною блакиттю.

— Забудьте про цей рахунок. Я хочу придбати нового мобільника. З новим номером.

— Вам доведеться заплатити чималенькі гроші.

— Пусте.

Продавець скрушно зітхнув і виголосив якусь незрозумілу промову, де знай траплялися такі слівця, як «моноблок», «чотири діапазони», «мегапікселі», «блютуз», «месенджер»… Застрявши в тому потоці по самісіньку шию, Шаплен зробив так, як учинив би будь-хто на його місці: обрав телефон за виглядом. Тицьнувши пальцем у найпростішого.

— Оцей.

— На вашому місці я…

— Оцей, добре?

Продавець похитав головою, ніби казав: «Усі ви однакові».

— Скільки?

— Двісті євро. Та якби ви…

Шаплен поклав на прилавок банкноту вартістю п’ятсот євро. Продавець неохоче взяв її і простягнув решту. Ще хвилин із десять вони заповнювали бланки абонентської угоди. Брехати не можна було, тож він підписав її прізвищем Шаплен і адресу вказав на вулиці Рокетт, 188.

— Заряджений? — поспитався він, киваючи на коробку з телефоном. — Я хочу негайно скористатися ним.

Продавець тільки всміхнувся. Вправно діставши телефона, він зняв заднє віко і вставив акумулятора та сім-картку.

— Якщо захочете фотографувати, — сказав він, простягаючи апарата Шапленові, — то доведеться придбати мікрокарту пам’яті. Ви…

— Я просто хочу зателефонувати, розумієте?

— Та це просто. Тільки не забудьте ввечері поставити його на заряджання.

Шаплен поклав телефона до кишені.

— У рахунках за мобільний зв’язок, — провадив він, — немає видрукуваних дзвінків.

— А їх ні в кого нема. Вони в мережі.

— І як їх переглянути?

Зневагу в погляді продавця заступив подив: чолов’яга ніяк не міг уторопати, звідки взявся цей божевільний.

— Достатньо подати дані абонента на сторінці оператора, і ви зможете переглянути всі ваші дзвінки. І з іншим номером те саме, та відповідно до іншої угоди.

— Ви маєте на увазі мою нову угоду з оператором?

— Ні, у вашій квитанції є інший рахунок.

Шаплен дістав її й поклав на прилавку.

— Де?

— Ось тут, — показав пальцем продавець.

Він теж глянув. І нічого не второпав.

— А де ж той номер?

— Ви обрали послугу «прихований номер». Ану дозвольте…

Він узяв рахунка й обернувся до комп’ютера. У крамниці запала тінь Старшого Брата. Цей простий чоловік міг усе побачити, розшифрувати, промикнутися в будь-чиє життя. Та цього разу й він змилив.

— Бачте, про цей номер нічого не можна з’ясувати… Ви обрали опції, що унеможливлюють отримання будь-якої інформації й геолокацію. Ви також відмовилися від білінгу. — Він звів очі й виголосив: — Не угода, а чистісінький тобі Форт-Нокс!

Шаплен промовчав. Він уже втямив, який важливий саме цей номер. Він пов’язаний із усіма таємницями, що він мусить з’ясувати.

— Ох, та я ж геть забув! — ляснув він себе по чолі. — Гадаєте, я зможу простежити його в мережі? Мої колишні дзвінки, маю на увазі?

— Без проблем. За умови, що згадаєте пароль. — Продавець підморгнув. — Звісно, якщо ви оплатили останній рахунок!

Шаплен вийшов надвір.