Залежна психопатом - kxduarte

За весь час, що я пробув із Ларією, я зрозумів одне - вона любить спати.
Навіть зараз.
В мене досі ранній стояк, хоча він і не тільки через те, що це ранок.
Ларія повністю гола після вчорашнього сексу.
Ми кохались майже кожної ночі, починаючи з нашої першої.
Пройшло два тижні.
І в мене не відбулось нічого нового, а я цього дуже хотів. Ларія не надоїла. Вона навпаки - подобається все більше. Я думаю, що вона доволі хороша жінка, якщо не брати до уваги її гострий язик.
Кожен секс із нею для мене як щось живе в світі, де все мертве. Це щось таке, чого я завжди прагнув. В мене з'являється бажання не відпускати її, коли пройде рік. Але я залишу цей вибір їй, бо певен, що вона не кине мене.

Я повільно забираю її ногу зі свого тіла. Хочу пробудити її, щоб вона накричала на мене, але вже сьогодні Ланс підготував щось важливе.
Він більше Консильєрі для Ла Стідди, ніж я - Капо.  Дещо дивно від того, що майже всю мою роботу робить він.
Думаю, що мені пора на якийсь час покинути дружину і взятись за свою справу.
З Лар я зрозумів, що дуже давно не вбивав хоч когось. Аж соромно, що так швидко перетворився із дикого звіра в домашню тваринку. Пора це виправляти, бо я так і згнию, не вбиваваючи більше ворогів.

Ланс чекає на мене в тому місці, де ми й домовились зустрітись.
-Ми повинні їхати. -каже, не вітаючись.
-Не кажи, що в Палермо. Мені потрібно збирати речі?
-Я не думаю, що це надовго. Я залишусь тут ще на день, щоб повідомити твою наречену і людей, які будуть дивитись за нею.
-Підбери якомога більше, щоб всюди були очі. Нехай вона нікуди не виходить без охорони.
-Не будь таким серйозним, ніхто не торкнеться твоєї жінки.
-Чомусь я думаю, що все-таки захочуть нашкодити мені через неї. Бережи її так, ніби на її місці я.
-Це через те, що вона поки твоя дружина, чи...
Я перебиваю його, бо не хочу чути його наступні слова. Це точно не через те, що я закоханий в неї і хочу захищати її ціною свого життя. Це точно не те. Точно...
-То ти так і не сказав.
-Сідай в машину. -він затихає і стискає губи. -Тебе ніколи не підводить перше чуття. П'єтро зрадив нас.
-Це так. -я посміхаюсь, а в жилах горить гаряча кров. -Я його знищу нахуй.

Ще ніколи так швидко не сідав в машину і не заводив йобаний автомобіль. Цю машину ще ніхто не бачив, тож мені не потрібні солдати, щоб їхати позаду.

Палермо знову повертає мене до крові. Пізніше я віддячу дружині, що врятувала мене від суки Саноро. Анна не є рідною дочкою П'етро. Можливо вона й бідна дитина, яку використав пес, щоб наблизитись до мене.

Я натискаю на газ і виїзджаю, кидаючи погляд на Фуеґо, який вже розвернувся, ймовірно прямуючи до моєї дружини.

Палермо.
День потому.

Місяць висів високо в небі, як мовчазний свідок моєї рішучості та ненависті. Вулиці цього району були порожніми, лише віддалений звук сирен долинав здалеку. Кожен мій крок лунав у тиші ночі, відбиваючись у старих будинках. Я направлявся до старого складу на околиці міста, де мали відбутися мої розрахунки з Саноро.

Моя рука міцно стискала пістолет у кишені плаща, пальці нервово перебирали холодний метал. Це був не просто інструмент вбивства — це був символ справедливості, яку я приносив у цей світ. Ворогів потрібно було покарати, і я був тим, хто повинен був це зробити. Дивно, що я так довго грів його біля своїх грудей. Старий хуй все ж догрався.

Біля дверей складу на мене чекав Марсель - один з моїх найвідданіших людей. Він кивнув, підтверджуючи, що все готово. Без зайвих слів ми увійшли до будівлі. Всередині було темно і холодно, але я відчував присутність тих, через кого я саме тут.

У великій кімнаті складу ми знайшли їх - зв'язаних і наляканих. Світло від ліхтаря різко освітило їхні обличчя, і я побачив паніку та срах в їхніх очах. Вони знали, що їх чекає, але ще не до кінця усвідомлювали жах того, що станеться. Виродки.

-Давно не бачились, — сказав я холодним, розрахованим тоном. -Ти, напевно, думав, що можеш мене обдурити. Але ви припустились однієї грубої помилки - недооцінили мене.

Старий спробував заговорити, але я підняв руку, змусивши його замовкнути. Його голос тремтів від страху.
-Рафаелю, ми можемо все обговорити, — прохрипів він, але я не дав йому договорити.
-Обговорити? — повторив я з сарказмом, мій голос звучав, як вирок. -Ми мали всі можливості для обговорення, але ти обрав зраду. А зрада Ла Стідди карається лише одним способом. -нагадав йому я.

Я підняв пістолет і направив його на П'єтро. Він почав благати мене, але це звучало дуже смішно з його зрадницьких вуст. Я прийшов сюди не для того, щоб вибачати зрадників. Перший постріл прогримів, розбиваючи тишу ночі, і його крики затихли. Інші дивилися на мене з жахом, їхні очі розширилися від страху. Ні одного іншого я не впізнав. От же уйобок, знайшов собі подібних.
-Наступний, -сказав я, переходячи до наступної жертви. Їхні обличчя перекосилися від жаху, коли вони усвідомили, що їхній кінець невідворотний. Що на них чекає те ж, що й відбулось з їхнім головою.

Кожен постріл був як удар молота, що знищував їхні надії на виживання. Кров заливала підлогу, змішуючись із пилом і брудом старого складу. Це був мій обряд очищення, мій спосіб відновити порядок у моєму світі. В моєму особистому світі. Шкода, що поруч зі мною немає Ланса. Його б це дуже сильно розвеселило.

Коли останній з них упав, я опустив пістолет і глибоко вдихнув. У кімнаті знову запанувала тиша. Я подивився на Марселя, який стояв поруч зі мною.

-Все закінчено, -сказав я, відчуваючи, як напруга поступово відступає. Моя робота була виконана, і я відчував задоволення від виконаного обов'язку.

-Так, бос, — відповів Марсель, дивлячись на мене з повагою. -Ми приберемо тут.

Я кивнув, відчуваючи, як важкість дня нарешті спадає з моїх плечей. Це було зроблено. Вороги були знищені, і моє місце в цьому світі було захищено. Я вийшов зі складу, залишаючи за собою кровавий слід, знаючи, що цей день став ще одним розділом в моєму житті - житті, де виживають лише найсильніші.