Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

— Прогуляємося тепер? — усміхнулася я.

— Залюбки. Часу до концерту ще повно, — погодився хлопець.

Коли я вважала, що ці вихідні підуть мені на користь, ні на мить не помилилася. Все тут було прекрасно, починаючи прогулянками й щирими розмовами, завершуючи візитами по цікавих місцях. Були ми і в музеях, і в театрі, харчувалися в дорогих красивих ресторанах, слухали екскурсію, сидячи на стільчиках на даху в автобуса. Було неймовірно. Та й емоції від самого концерту, заради якого приїхали, було чудовим. Загалом емоцій повно, всі вони навіть не поміщувалися в мені. Єдине що тривожило, я швидко виснажувалася від ролі, яку грала. Бути собою чомусь просто не виходило, хоч я й старалася! В усьому наче мала відповідати уявленням Жені про правильну дівчину. Підтримувати розмови, відповідно вдягатися... Я почувалася фальшивкою.

Коли ми поверталися з концерту, надворі панувала ніч. Проте спати геть не хотілося, тож ми вийшли з таксі раніше, ніж мали б, і вирішили просто прогулятися до готелю.

— Ти чудова! — раптом вигукнув Женя. — Дякую за цей день. Мені було так добре з тобою.

— Я дуже рада, — щиро всміхнулася. Звісно, дуже приємно таке чути.

— Знаєш, ми могли б стати чудовою парою... — для мене це було так несподівано, що я аж ненароком спіткнулася. Хлопець підхопив мене і впевнено розвернув до себе, ще сильніше притиснувши мою талію до свого торсу. Одна частина мене від щастя стрибала до небес. А ось друга... друга мене тривожила. — Я ще не зустрічав людину, з якою б у мене так збігалися погляди. Мені з тобою дуже комфортно, затишно. Я хочу бути з тобою. А ти? Ти згодна стати моєю дівчиною?

— Я... ем... — на мить навіть розгубилася. Я так давно мріяла про це, так цього жадала. Зараз я згадала свої сльози, поневіряння, розбите серце, обіцянки не здаватися і підкорити його. Він став моєю ідеєю-Х. Моєю манією.

Я досягнула свого. Підкорила... Тепер він мій... Навіть в голові не вкладалося.

Спогади своїх почуттів наче повернули мені їх. Я спалахнула тим сильним коханням, що відчувала донедавна, поки не почала гаснути, плутаючись у бажаннях. І саме це допомогло мені наважитися.

— Так...

Його вуста прикрасила усмішка, а за мить він палко поцілував мене, притискаючи до себе.

Ну, що сказати? Женя вмів цілуватися... І це було шалено приємно...

Так, з описом у мене все. Бо який сенс казати більше, якщо більше я не відчула? І це мене просто шокувало... Я вважала, що в цю довгождану мить буду найщасливішою на світі, однак...

А може це тому, що я просто стомлена? І занадто багато думаю... Слід просто вимкнути думки і насолоджуватися...

Щойно так подумала, зробила необачний крок і полетіла. Женя не встигнув мене зловити, бо просто не зорієнтувався. Я ж лише мить тому була в його обіймах, а тепер вже злетіла з тротуару.

Небеса, яка ганьба!

— Ти як? Що сталося? Дуже болить? — розгублено питав він, бо таке, певно, в його практиці вперше, щоб одразу після поцілунків дівчата падали до ніг, як лантух з картоплею.

— Коліно... — крізь сміх і сльози видала я, бо ну дуже мене розсмішила ситуація, але й сильно боліла нещасна ніжка. Моєму новоспеченому бойфренду довелося підхопити мене на руки і нести до готелю. А що робити, якщо деякі принцеси — такі незграбні?

Здолавши цей марафон, Женя врешті опустив мене на ліжко в моєму номері і витер з чола піт. Заморився бідолашний. Я все ще конвульсивно сміялася і витирала сльози. Все це було аж надто дивно. Дивлячись на мене, юнак раптом теж розсміявся. Ну, все це таки дуже потішно. Діставши аптечку з моєї сумки і обробивши рану, щоб ніяка бактерія не потрапила в організм, він присів біля мене і всміхнено мовив:

— Оригінально ти змусила мене носити себе на руках першої ж хвилини наших стосунків.

— Щоб життя медом не здавалося, — витерши обличчя від сліз, лукаво відповіла я. Наші погляди переплелися, з'єдналися, а вже за мить ми повалилися на подушки, палко цілуючись. І все було б чудово, якби не мій дуже дивний внутрішній супротив, який я наполегливо намагалася заглушити..