Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

На новорічні свята тут мало б бути дуже романтично і красиво. Хотів би я звозити Сашу сюди у відпустку, їй мало б сподобатись. Однак тепер ми скоріш за все більше не будемо спілкуватись.

Коли приїхав до заводу, то вийшов з таксі і пішов на прохідну: всі бронетанкові заводи — режимні об’єкти, і всередину не можна заїжджати на таксі. Територією могли їздити тільки машини заводу або приватні автомобілі керівників підрозділів та вище.

Насправді я переживав щодо того, як мене сприймуть на новій роботі. Все ж, я буду начальником, головним конструктором, і при цьому буду молодший за більшість конструкторів заводу... Деякі з них, можливо, будуть старші за мене мало не в два рази. Але я мав впоратись. Рідко коли комусь в моєму віці випадав такий шанс: я не міг його проґавити.

Саме з таким настроєм я і пройшов спочатку прохідну, а потім і коридори до кабінету головного інженера.

Я постукав у двері і почув бадьоре «Проходьте».

— Павло Дмитровичу, доброго ранку!

— Вітаю, Славо! - він усміхнувся. — Радий тебе бачити не просто гостем, а повноцінним співробітником!

— Ну... Ми ще не підписали контракт, — я усміхнувся. — Так що зараз я все ще просто гість.

— Ти мене здивував вчора, — він подивився на мене. — В тебе все добре? Так несподівано зірвався з Києва...

— Як я і сказав, мені просто життєво необхідно змінити середовище, — я зітхнув. — Погоджусь на всі ваші умови, на будь-який варіант тимчасового контракту.

— Так, — він кивнув. — Ми зробимо тобі невеличкий випробувальний термін, але я впевнений, що ти впораєшся! — Павло Дмитрович усміхнувся. — Я хочу, щоб ти надихнув наших співробітників, показав, що треба працювати наполегливо і якісно, і тоді неважливо, який в тебе вік та стаж.

— Зрозуміло, — я усміхнувся. — Дякую за вашу довіру, сподіваюсь, що зможу її виправдати.

— Так-так, я в цьому впевнений! А щоб тобі працювалось легше, я підготував сюрприз, — знов згадав він про якийсь сюрприз, а потім натиснув на телефоні кнопочку дзвінка. — Денисе, Слава на місці, запроси до нас Аліночку...

Він відбив виклик і подивився на мене, повністю задоволений моїм здивованим станом.

— Невже Аліна?

— Так, — він кивнув. — Я запропонував їй посаду твоєї помічниці і вона радо погодилась: все кинула і приїхала одним потягом з тобою. Як тобі мій сюрприз?...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно