Залежна психопатом - kxduarte

До кінця я сиділа на задньому сидінні. Він навіть не уявляє, як сильно я зла на цю всю ситуацію. Якщо він не ненавидить колишню, то хоча б можна було не танцювати з нею, коли на нього чекає майбутня наречена. Він мав би показати всім, що я його. Що я буду його дружиною. Але ж ні. Це саме той чоловік, якому начхати на правила. Він робить те, що йому подобається. Якщо так буде далі, то я також почну робити все, що подобається мені. До самого пентхаусу я сиділа з надутими губами. Розумію, що поводжусь як маленька дівчинка, якій не купили солодке. І нічого із цим не можу вдіяти. Це всього на рік, потім все забудеться. 

-Я йду до Афіни.
-Афіна спить.
-До Лієсси.
-Вона також спить.
Я хочу гепнути його по голові.
-Вони не сплять в такій годині.
-Ларія, мені начхати, чи сплять вони, чи ні. Ти не підеш до них, бо ти йдеш зі мною в нашу квартиру.
-Я не хочу в твою квартиру.
-В нашу. Ця квартира і твоя.
-На рік, ти забув добавити.
-На рік. -він злостиво вишкірює зуби і проводжає мене всередину, тримаючи руку на спині. Я завжди напружуюсь, коли він торкається мене.
Ми заходимо в ліфт. Охоронці за нами.
-Вони в квартирі будуть також з нами?
-Так.
Він жартує?
-І в спальні?
-Так.
Навіть не дивиться на мене. Його погляд прикутий перед собою на дверях ліфту. Я придушую своє бажання глянути на охоронців. Мене це дуже сильно дратує. Я не збиираюсь бути з ними в квартирі. Вони напрягають кожної секунди. Такі великі і жахливі. 
Якщо Рафаель великий, то він аж ніяк не жахливий. Буквально на кожному другому охоронцю є безліч шрамів, які покривають все обличчя. Хто його зна, що там під одягом, якщо лице таке покалічене.
Я продовжую домагатись свого.
-Вони також будуть мити мене?
Його очі швидко переміщаються до мене. -Я звичайно не проти.
Повертаюсь обличчям до одного з охоронців і посміхаюсь йому.
Він старший і ніяк на це не реагує. Таке ж кам'яне лице. Молодший, що стоїть зліва від нього - червоніє. Вони всі такого віку тут червоніють? Це виглядає дуже мило.
-Не обов'язково. Я і сам можу тебе вимити.
Я маю неймовірно сильне бажання показати йому середній палець, але я не дурна. Вже видно, що його розгнівали мої слова, хоча він це перевів на свою користь. Козел.

В квартиру охорона не заходить.
-Я буду сумувати за вами, хлопці. 
Показую їм па-па і піднімаюсь сходами на верх, поки Бласхес порається зі взуттям.
-Ти голодна? -кричить він до мене.
-Ні, я нажерлась твого лайна.
Я чомусь сказала це. Прикрила рот рукою, поки він знизу глянув на мене так, ніби я вбила Фуеґо. І втекла.
Я колись справді дограюсь, якщо не буду тримати язик за зубами. Мені варто це робити. Я повинна це робити, інакше тут не виживу. Цей світ занадто жорстокий, щоб така як я пизділа те, що приходить в мою голову.

Я встигаю вимити своє тіло. Я навіть думаю над тим, щоб почитати книгу, що я ніколи раніше не робила. Мені хочеться до сестри. Якщо вона в цей момент не думає про мене, то я збираюсь відмовитись від неї. Я не одягла на себе ту дивну піжаму, в якій ходжу вдома. Натомість ми обходили щонайменше п'ять магазинів в Нью Йорку, щоб підібрати мені нічну сорочку. Я обрала найкоротшу, яка була синього кольору. Не думала, що пізніше не захочу її одягати. Бласхес так мене рознервував, і я не хочу, щоб він гадав, ніби я збираюсь спокушати його цим.

Він заходить в кімнату.
Я не маю відчувати його запах відразу тоді, коли він тільки зайшов. Але я відчуваю. Справді не розумію як це діє. І як люди можуть бути з ним весь час, коли він буквально пахне сексом. Людина не може пахнути так. Він, будучи таким гордим і жорстоким, не може так солодко пахнути.
Я вже запхалась в білий халат, який лежав на ліжку.
-Це мій халат.
Я знала, що він його. Це занадто великий розмір для мене. Халат на мені буквально висить.
-Я не захоплююсь тим, що хтось бере мої речі. 
-Настав час захоплюватись.
Він видихає, а я затримую повітря.
-Зніми його.
-Ні. 
Рафаель стоїть у своєму костюмі, і це виглядає дуже гаряче. Я не можу повірити, що такий чоловік зі мною в одній кімнаті. В одній кімнаті. Стоп.
-Де ти будеш спати? -запитую, тільки тепер про це подумавши.
-Я гадаю, що це питання недоречне.
-Якраз таки доречне. Ми ж не будемо спати разом?
-Як не будемо? Ми маємо одружитись, звичайно ми будемо.
-До весілля не можна спати разом.
-Це працює не в нашому випадку. Я певен, що ти вже давно втратила цноту. Та й нікому не обов'язково знати, що я в тебе не перший.
-Я навіть не про це. Я не збираюсь займатись з тобою сексом.
Він підходить ближче і я майже закочую очі від цієї сцени. Хочу, щоб він торкнувся мене, але не збираюсь йому цього казати.
-Впевнена?
-На всі сто.
-Чомусь я знаю, що ти хочеш цього більше за будь-кого.
-Погано знаєш. Якщо ти мені подобався, то після цього дня все змінилось.
Рафаель проводить рукою по моєму халаті.
-Зніми це.
Я закушую щоки. Я не зніму халат...
-Ларіє, я не зраджую. Якщо ти приревнувала через танець, то це не мої проблеми.
-Якщо й так, то ти не повенен був слідувати за моїми правилами. Навіть не кажи, що ти просто так відтягнув мене від того чудового чоловіка.
-Він мій ворог.
-Я не розумію. Тоді чому він був там, якщо це свято на честь твого повернення?
-Ти ще не знаєш світ мафії, щоб зрозуміти. Обіцяю пояснити тоді, коли настане час.
-Коли мине рік?
-Коли ти знімеш мій халат. Перестань згадувати за рік. -відповідає мені так, ніби роздратований.
-Ти навіть не роздягнувся, навіщо тобі вже цей халат?
-Ти так хочеш глянути на мене голого? Ти могла просто сказати про це.
-Я радше ляжу під твою машину.
-Під мою улюблену з Нью Йорку, чи під цю, обдерту і оббиту? Уточнюй.
Я кривлюсь. Так і знала, що тепер він весь час буде нагадувати мені про свою машину.