Залежна психопатом - kxduarte

Збирався було зайти до квартири, але голос Ланса мене стряхнув.
-Я ледь не всрався. -гукаю йому через коридор.
-Я повинен поміняти тобі памперс? Чи це зробить твоя наречена?
-Де вона?
-В вільній квартирі. 
-Я гадав, що вона мала б бути в мене.
Він стенає плечима.
-В тебе одного є доступ до коду і других дверей. Ми мали вибити їх, щоб впустити туди Мільєр?
Добре. То вона весь цей час була в квартирі для гостей. Там, де майже немає речей. Чудово. Вона напевне вже в депресії. Можливо навіть плаче в ванній.
-Де молодша?
Ланс закриває очі. Ковтає слину.
-В моїй кімнаті. Я закрив її там.
-Ріво? 
-Вона хотіла побути на кухні. Я попросив її не йти до дикунки, поки не прийдеш ти. Забери їх геть від мене.
Я потираю своє чоло. Цей день витягнув з мене всі сили. Я так хочу спати. Та мені потрібно забрати до себе Ларію, щоб та не вчинила самогубство. Вона ж закохана в мене. 

Я заходжу в квартиру. Код від входу знає як і Ланс, так і я. На останок визираю з-за дверей.
-Збери речі дівчат і приведи їх в цю квартиру. До весілля вони будуть жити тут.
-Я краще вицарапаю собі очі, ніж піду в кімнату до малої.
Нехай робить що хоче, але має їх сюди запхати.
Зараз в мене є інші проблеми. Пульт навіть не брався до рук. Телевізор вимкнений. 
Речі на порозі. А Мільєр навіть духу немає. Вона на верху, як я й думав. Охорона повинна булв бути поруч до цього моменту. Вони не можуть робити так, коли вона повинна стати моєю дружиною.

В кімнаті тихо. Заходжу акуратно, прислуховуючись до будь-яких звуків. Хто його зна, можливо вона стоїть із ножем, щоб заштовхати його мені в горло.
Але Ларія лежить на ліжку. Руки в неї за головою, а очі закриті. 
Невже спить?
Не спить.
Коли я підходжу до ліжка, вона підривається з нього. Дуже швидкі зміни в емоціях. Вона виглядає розлюченою.
-Де ти був?!
Вона знає відповідь. Інакше б не була такою злою.
-Бласхес! Де ти був?
-Заспокойся. Ходи зі мною в квартиру.
-В яку квартиру? Я не хочу бути з тобою після тих жінок. -розкидає руками, видаючи всі свої емоції.
-Жінок?
-Я все знаю. -вона посміхається, але її обличчя червоніє від гніву.
-Яких жінок? Вона була одна.
-Ще краще. -Ларія коситься на двері позаду мене і сідає на ліжко. -Я не буду йти з тобою. Ти мені противний.
Якого біса вона так говорить зі мною?!
-Мільєр. Підніми свою задницю і йди зі мною.
Ще має бути вдячною, що я нічого не кажу їй за одяг. Я ж просив одягнутись нормально. Що ж це за сукня, де випирають її груди?
Я сідаю з іншого боку ліжка.
Ми не дивимось одне на одного, але відчуваємо цю мить разом.
-Я бачився з колишньою. -чомусь пояснюю.
Вона мовчить. Я прикладаю руки до обличчя, щоб нахилитись ліктями до колін. Голова болить.
-Якщо ти думав, що мені стане краще коли я дізнаюсь, що ти спав з колишньою, то ти глибоко помилився. 
-Я не спав! -зриваюсь на крик. -Та яке тобі взагалі діло до моїх стосунків з жінками? Що це за вистава така?
-Можливо мені огидно бути з таким чоловіком в одному домі?!
Вона теж кричить. Ми обидва встаємо з ліжка і підходимо так близько, що майже торкаємось тілами.
Ларія нижче мене, тож задирає голову догори, щоб дивитись мені в очі. Її губи трясуться. Туш дещо розмастилась під очима.
-Я ні з ким не спав!
Вона штовхає мене в груди.
-Не бреши мені! Я ж знаю, що ти з тих чоловіків, яким начхати на інших жінок, коли вони мають їх досхочу.
На її очах з'являються сльози. Чому вона бере все так близько до серця? Якого біса вона моя наречена, якщо не вміє контролювати свої дурні емоції?
-Заспокойся. Перестань плакати і злитись.
-Ти сам підвищив голос.
Вона тремтить, а я ставлю руки на її плечі. Це виходить грубий жест, та вона з цим затихає. Змахує сльози з вій, кліпаючи.

Я опускаю голову, щоб Мільєр не бачила мого обличчя. 
-Я може й виродок, але я б ніколи не подумав зрадити тобі. -мовчу. І вона мовчить. Але її тіло таке тепле під моїми долонями. Гнів розпалився по ній всій. Відчуття такі, що вона передає свої емоції мені. -Навіть якщо це на рік. Більше не смій так думати.
Я відпускаю її і виходжу в коридор.

Мені потрібен вітер. Або вода. Ні, вода все ж краще. Потрібен холодний душ.
Ларія виходить не відразу. Чую, що в кімнаті біля спальні вмикається кран. Потім вона виходить з кімнати з високо піднятою головою.
Більше під її очима немає слідів від туші.
Ніхто з нас не порушує тишу. Я спускаюсь першим. Вона за мною. Це вийшла смішна ситуація, якщо так подумати. Дивно, що вона так не довіряє чоловікам, що аж так злиться на подібну ситуацію, не розібравшись.
Я беру в руки її валізи, але одну із них вона в мене відбирає.
Дивлюсь на неї, ніби запитуючи. Вона піднімає брову і відводить очі. 
-Я можу сама справитись зі своїми речами.
Ледь всміхаюсь від її наглості. Подобається це в ній. Ніколи не любив таке ставлення, але від неї це особливо чути. Загалом після того, що вона так вірно схиляла голову в компанії, коли бачила мене. Після того, як вона кожного дня робила мені каву по п'ять-шість разів.
Ми заходимо до моєї квартири. Її очі розширюються, коли вона бачить кількість кодів на дверях. Але коди тільки на других дверях. На перших просто потрібен відбиток мого середнього пальця.
Мільєр посміхається коли бачить, що за відбиток я обрав саме середній палець.
-Ти досі агресивна?
-Я не була агресивна.
-Так. Справді.
Ларія розглядає все. Цікаво спостерігати за її реакцією на ту, чи іншу річ.
-Навіть тут видно, що твій улюблений колір чорний.
-Темно-зелений. Просто подобається чорний в інтер'єрі.
Вона мабуть не знала, що мій улюблений колір темно-зелений. Це для неї щось нове. Раніше вона б записала це в свій планшет через який я їй писав.
-Розклади речі в другій кімнаті з правого боку на другому поверсі. Візьми сукню з шафи і приведи себе в порядок.
-Для чого? 
Беру валізи в руки, поки вона мені це дозволяє, і піднімаю їх сходами на другий поверх. Біля сходів простягую валізи їй. Вона береться за ручки.
-Сьогодні ми йдемо на одну подію. Важливі персони святкують моє повернення в Сицилію. Ти, як моя наречена - повинна супроводжувати мене.
Вона облизує свою губу, дивлячись всюди, оминаючи погляду мені в очі. Маю бажання запитати в неї, що її турбує тепер.
-А чим ми будемо добиратись?
-Машиною. Ти звісно можеш бігти позаду. -пробую пожартувати. -За твоїм же бажанням.
Вона на це тільки кусає губу, ще більше хвилюючись.
-Мгм, а якою машиною?
-Моєю.
Не розумію, що не так.
-Добре. Нехай. Я йду збиратись.
Невже вона знову стає слухняною? Молодчинка.
-Але одягни якусь із куплених мною суконь. -перевіряю її на податливість. -Там немає червоного одягу. -додаю, та вона просто киває і йде в сторону кімнати.
То їй вже надоїло зі мною гризтись? Якщо це так, то мені може стати скучно діставати її. Це, мабуть, добре...