Залежна психопатом - kxduarte
Бласхес привіз мене до крамниць. Не розумію чому за нами їдуть ці всі машини. Вони навпаки закликають більше людей звертати на нас увагу. Рафаель насварив мене, коли я підняла ноги, згинаючи їх в колінах. Він сказав, щоб я навіть не пробувала таке робити, бо замащу машину. Я гадаю, що це його машина, яка знаходиться в Сицилії.
Сестра виходить з машини, яка припаркована відразу позаду нашої.
За нею йде Лієсса і Фуеґо.
В чоловіка переляканий вигляд. Мені ніколи не було шкода людину, коли я не знала нічого про її життя. Але тут можна зрозуміти, що він дуже погано ставиться до моєї сестри. Не те, щоб він хотів її вбити. Але я бачу, що він не хоче бути з нею поруч. Йому напевне страшно в її присутності. Мені самій страшно, побачивши її злий вигляд.
-Що сталось? -запитую, заглядаючи в обличчя Афіни.
-Все добре. -відрізає, видавляючи з себе посмішку.
Я хихочу, підморгуючи Лієссі. Вона однозначно знає більше за мене. Ми про це ще поговоримо.
Я покидаю компанію дівчат, бо Бласхес шукає мене поглядом.
-То чому ми тут?
-Переодягнемо тебе.
Я зупиняюсь, піднявши брову.
-Я вже переодяглась, ти ж сам бачив.
Він також зупиняється і супроводжує мене своїм тяжким поглядом. Хочеться кудись заховатись. Я так і ні разу не подумала про те, що він пахне ідеально. Та зараз, на відстані витягнутої руки, я це відчуваю. І це дуже добре.
-Ти називаєш це одягом?
-А що не так в шортах і футболці?
Я киваю в сторону дівчат, але вони тримаються від нас на відстані. Невже бояться влізати в нашу розмову? Та чому це вони взагалі його мають боятись?!
-Футболка нормальна. Ти поміняєш шорти на штани.
-Я не буду в таку погоду одягати штани. -складаю руки на грудях і кривлюсь. -Мої шорти дуже зручні.
-Вони давлять тобі в задницю. Якщо ти вважаєш їх зручними, то я - ні. Ти переодягнешся.
Він бере мене за лікоть і заводить в магазин. Я штовхаюсь об двері, пробуючи вирватись з його хватки, охкаю. На іншій руці точно з'явиться синяк від такого зіткнення. Він не звертає на мене уваги, розмовляє до консультантки. На диво, не посміхається їй, як він це любить робити з жінками.
-Я проти того, щоб ти заставляв мене робити те, чого я не хочу.
-А я проти того, щоб ти вертіла задницею на моїй території. Єдине місце, де ти будеш це робити - наше ліжко.
Мене обурюють його слова. Дуже оборюють.
-Я ніколи не буду з тобою в одному ліжку! -випалюю перше, про що думаю і втікаю від нього подальше.
Він може розізлитись від моїх слів. Дарма я це сказала, проте зовсім не шкодую.
Якщо чесно, я б повернулась і сказала йому це ще раз.
За хвилину до мене підходить та сама консультантка. З нею поруч йдуть два чоловіки, яких я вже бачила біля літаків.
-Ви хто?
Вони переглядаються, але нічого не відповідають.
-Мені ще раз запитати?
Один із них червоніє. Він виглядає набагато молодшим. Таке відчуття, що йому тільки виповнилось вісімнадцять. Інший, напевне на рік-два молодший за мене. Симпатичні такі, але їм до Бласхеса ще далеко.
-То що?
-Ми вас супроводжуємо.
-Куди?
-Зараз? По магазині.
Я закочую очі і повертаюсь до консультантки. Вона виглядає так, ніби це зараз поруч із нею стоять охоронці.
Де Афіна і Лі?
Можливо вони в іншому магазині.
-Пройдіть зі мною, підберемо вам одяг, який обрав Рафаель Бласхес.
Ще раз вона посміхнеться - я виб'ю їй зуби.
-Ні. -показую їй знак відмови. Пробую повторити її посмішку. -Я сама оберу що одягнути.
Розвертаюсь і проходжу повз ряди. Дуже довго нічого не можу знайти. Але все-таки обираю коротку сіру сукню з приємної на дотик тканини. Вона буде ідеальна, щоб мені не стало в ній гаряче.
Коли виходжу в ній, жінка несхвально хитає головою.
Пішла нахрін.
На касі оплачую своєю карточкою, хоча вони сподівались, що я використаю картку Бласхеса.
Хрін вам!
-Де Рафаель? -запитую в охоронців, виходячи з крамниці.
-М, пані Мільєр...
-Він дещо зайнятий. -доповнює старший.
-В пана Бласхеса багато справ. -все ж вимальовують відповідь.
Які можуть бути справи, коли його майбутня наречена вперше на його Батьківщині?
Вони відкривають мені двері до машини, але самі туди не сідають. Попереду сидить Фуеґо.
І він гортає телефон, ніби там є щось цікаве. А там немає нічого, бо він не користується соціальними мережами. Так сказала Афіна.
Він перший порушує мовчанку, відкладаючи телефон.
-Ми їдемо додому. В пентхаус.
-А де Бласхес? І мої сестра та подруга?
-Мені здається, що вам вже повідомили.
-Справи? Що це за відповідь така? Мене не влаштовує.
-Якщо ви так хочете правди... -він заводить машину і ми рухаємось неймовірно цікавими вуличками.
Я захоплююсь Сицилією. -Бласхес повернувся туди, де найкращі жінки Італії. Він скучив за їхніми піхвами. І якби не ваша сестра, за якою мені сказали слідкувати, я б був там разом із ним.
Він звучить одночасно і засмученим і злим. Але тепер зла і я. Кусаю губу майже до крові. Хочу щось вдарити, але поруч тільки шкіряні сидіння.
-Чия це машина? -питаю.
-Ви не маєте що сказати?
-Мені не цікаві його секс-вподобання. Чия це машина?
-Вона належить Рафаелю.
Чудово. Думаю.
-Включи якусь хорошу музику. -кажу, мило посміхаючись, доки він пильно дивиться на мене в дзеркало.
Фуеґо включає музику і вона звучить доволі круто для того, щоб я впилась своїми нігтями в шкіряні крісла.
Уявити тільки можу, яка ціна в цієї машини. Це вперше я царапаю такий дорогий витвір.
Але він повинен знати, що він не може контролювати всього.
Нігті царапають, і це так добре, що я не можу пояснити відчуття.
-Ви даремно вибрали цю сукню. Йому це не сподобається.
Мені начхати, але я не можу сказати цього Фуеґо.
-Дуже шкода. -міняю місце положення руки.
Пересідаю на інше сидіння. Знову царапаю його нігтями.
-Підкрути.
-Куди ще голосніше? У вас можуть потім з'явитись проблеми зі слухом.
Проблеми будуть тоді, коли Бласхес побачить свою чудову машину.
Я правильно думала, що це його машина. Шкода, що тепер вона має сліди від моїх ідеально зроблених нігтів.
