Залежна психопатом - kxduarte
Всі ці дні минають аж ніяк не скучно. Мене вразило те, що Рафаель занадто високої думки про себе. Я завжди горіла ним. Кожного разу думала про нього, як про якесь божество. Так було завжди. І він був єдиною людиною, про яку я насмілювалась так думати. І що це було справді щиро з мого боку. Але мені дуже не до вподоби, що він виставляє себе найкращим. Він думає, що зможе не закохатись в мене?
Він закохається, бо кращої за мене в нього не буде. Ніколи. Я не повинна одна сходити з розуму, знаходячись в його компанії. Я заставлю його закохатись в мене.
І в нього не буде вибору.
-То про що ви розмовляєте?
Лієсса лягає поруч, погладжуючи волосся Афіни.
-Нічого такого. Тільки те, що ти виходиш за короля мафії.
-Король мафії? Це що за нове прізвисько, про яке я не знаю?
-Ми всі бачили, як на тому тижні його охорона закидувала якихось людей в підвал. Він йшов за ними. А потім дехто побачив, як він виходить з підвалу через декілька годин. Весь в крові. Тобі не страшно?
-Тепер страшно. -зізнаюсь. -Але не маю наміру відступати.
-Хоча б не будь підстилкою для нього. Покажи йому, що ти не просто секретарка.
-Він знає, що я не просто секретарка.
Афіна не влізає в розмову. Вона просто слухає нас, насолоджуючись дотиками Лієсси.
-Як гадаєш, ваше весілля буде людним?
-Можливо. Я не знаю навіть скільки в нього близьких людей. Не думаю, що він буде запрошувати тих, кому не довіряє.
-Думаєш Ланс там буде? -нарешті влізає Афіна.
І мене зовсім не дивує її запитання.
-Відчепись від нього. Я хвилююсь за тебе, якщо чесно.
Вона закочує очі. Чи то від моїх слів, чи від рук Лі в її волоссі.
-Я не буду відступати.
-Не даремно ви сестри. -посміюється подруга, закинувши ноги на мої.
Я зіштовхую її ноги з себе.
-Йду їсти щось приготую.
-А говорити коли будемо?
-Даю вам шанс обговорити мене. Давайте, поки я добра.
З цими словами виходжу з кімнати, яку вони присвоїли собі і йду на кухню, щоб приготувати налисники з яблуками.
Проходять ще декілька днів, коли Бласхес нарешті вирішує повідомити мене. Я його досі не перейменувала, тому роблю це зараз.
Бласхес: -Ти готова?
Я: -Доброго вечора, до чого?
Бласхес: -До весілля.
Я: -Ви мені не казали готуватись.
Бласхес: -Ми ж ніби на ти перейшли, чи тобі більше подобаються формальності?
Я закочую очі. Він ніколи мені не здавався якимсь таким, яким я його бачу зараз.
Я: -Вибач, приблизно коли відбудеться весілля?
Бласхес: -Коли ти знайдеш собі сукню.
Я: -Вона повинна бути білою?
Бласхес: -Ні, червоною)
Я: -Дуже смішно.
Бласхес: -Ти би бачила. Я справді сміюсь.
Я: -Не хочу це бачити.
Бласхес: -Готуйся до того, що за три дні ти їдеш зі мною до Сицилії. На мою територію. Гарних снів.
Я не відписую.
Хоча могла б теж побажати йому гарних снів.
Я знаю, що Ла Стідда повністю охоплює всю Сицилію. Вони там, вважай - найголовніші. Я давно про це знала. Це знають всі. Тому я не дивуюсь, чому саме в Сицилії ми одружимось.
Але я ніколи не їздила за кордон.
Не приходилось здійснювати таких поїздок.
Тільки зранку, прокинувшись в теплому ліжку, я згадала, що не запитала дещо в Бласхеса.
Я: -Доброго ранку. Ми можемо зустрітись?
Він не швидко відповідає. Розумію. Він на роботі.
Бласхес: -За три дні.
Я: -Тоді я запитаю тут. Чи можу я взяти з собою близьких людей?
Бласхес: -Ти про Афіну?
Я: -Так. І ще про декого.
Бласхес: -Хто?
Я: -Лієсса Ріво.
Бласхес: -Моя працівниця?
Я: -Ти знаєш імена всіх своїх працівниць?
Бласхес: -Я знаю імена кожної людини в своєму оточенні. Навіть якщо вони не знають про це. Я завжди опереджаю їх.
Я: -Зрозуміло. То як?
Бласхес: -Бери кого хочеш. Але вони будуть летіти в іншому від нас літаку.
Я: -Літаку?
***
За ці три дні ми нарешті підібрали сукню і мені і моїм дівчатам.
Вона виявилась такою дорогою, що на неї пішли мої три зарплатні. Чи шкода мені моїх грошей? Звичайно. Проте я маю сяяти на своєму весіллі, щоб Бласхес був задоволений.
Він відправив своїх людей, щоб ті дали мені його карточку, але я занадто гордовита. Я сказала, що не візьму його грошей, бо ми ще навіть не одружені. Він же сказав, що після весілля в мене не буде вибору, і всі його гроші я повинна буду витрачати. Я не люблю таке. Ніколи не любила витрачати гроші своїх колишніх. Завжди казала, що свою частину оплачу я. Чи пишаюсь я цим? Так, авжеж. Чоловіки відчували себе погано, коли я оплачувала рахунок за себе. Вони поводились так, ніби я цим дуже задівала їх гордість. Я завжди згадувала ці моменти після розставань.
Афіна з самого ранку шастала по будинку. Вона шукала то свою помаду, то стрічку для волосся. Я не розумію навіщо їй ті стрічки. Вони мають дуже кумедний вигляд.
Ми досі сидимо в машині.
Фуеґо ледь не вмер, коли Афіна попросилась сісти на переднє сидіння поруч нього. Я попросила її не робити цього. Чоловік нервує при ній. І я його розумію. Афіна дуже наполеглива у всьому.
-То де ми зустрінемо Лі?
Ланс не відповідає на її запитання. Він повністю ігнорує її, як йому й слід. Але я була б не проти, якби замість мене відповів він. Я не в ресурсі, щоб зранку щось обговорювати. Я не виспалась, бо всю ніч хвилювалась за цей день.
-Вона буде чекати нас на місці. Ви летите іншим літаком.
-Що? -вона різко повертається до мене і складає руки на грудях.
Я їй цього ще не казала.
-Це не я так вирішила.
-Ясне діло, що не ти. Я б вбила цього Бла...
Я затикаю їй рот рукою. Фуеґо якраз дивиться в дзеркало і ми зустрічаємось поглядами. Я молю його очима, щоб він про це забув. Сподіваюсь, так і буде.
Нахиляюсь до сестри, щоб тільки вона мене чула.
-Закрий рот. Хоть колись. Я зроблю так, щоб він летів з вами.
Тепер вона сяє. Вона навіть не ховає цього. Пишаюсь, що я така крута в цей момент.
-Ти впевнена, що з цим впораєшся?
-Це - вважай єдине, що я можу зробити для тебе в цій поїздці.
-Люблю тебе.
Афіна цілує мене в щоку і здається забуває, що я їй не розказувала про різні літаки.
