Залежна психопатом - kxduarte
Від мене відходять вже троє чоловіків, так і не підійшовши.
Уявлення не маю чому, але мене це засмучує. Я ж бачу, що вони захоплюються мною. Я не можу бути настільки жахливою, що вони все ж жахаються мене.
Останньому хочеться показати середній палець, бо він майже відстрибує від мене, немов я можу обпекти його.
Ну й до сраки вас. Я збираюсь знайти свою сестру, бо Лієсса вже десь випарувалась. Можливо її теж насварив Бласхес, а можливо їй це просто надоїло. Я також не бачу ні охоронця Бласхеса, ані його брата.
Мені також пора втікати звідси. Я вже вдосталь натворила.
В колонках починає грати Rihanna - Needed me (Instrumental), а я вдаряюсь в тіло якогось чоловіка. В нього на обличчі величезний шрам, ніби від опіків.
Він спершу всміхається, показуючи два вибиті бокові зуби, а потім дивиться мені за плече.
Відходить.
На мою спину лягає чиясь рука, обводячи талію. Я обертаюсь, бо мені здається...
Так, мені не здається.
Це Бласхес.
Рафаель Бласхес.
І він похмуро дивиться на чоловіка позаду мене, продовжуючи обвивати рукою мою талію.
Я майже не вдихаю, боюсь втратити цей ідеальний момент.
Від нього так гарно пахне. Мені пора втікати від цієї захопленості, інакше я згорю.
-Чого ви ще тут?
Хороша пісня. Чому він не може торкатись мене мовчки?
-Я тут буду доти, доки й ви.
-Я йду на полювання.
Я знаю, що він вбиває, тому для мене не вновинку це чути.
Це нормально для такої людини як він.
Я знаю, що його брат є гіршим. Тому бажано, щоб Бласхес все ж одружився. Навіть якщо це буде якась тупа блондинка.
-Чому ви танцюєте зі мною?
Я не сказала б що це схоже на танець. Він дуже повільно рухається. Здебільшого - його руки. З кожним його дотиком по тілу проходять мурахи. Це дуже збуджує. Наступні декілька місяців я буду думати тільки про це.
-Я так захотів.
Закочую очі сподіваючись, що він цього не бачить.
-Ви добре танцюєте?
-Що? -мене дивує його питання. -Так.
-Справді? -він вдавано гмикає, але одразу серйознішає.
-Справді. -я підморгую йому. Це виходить невдало. Навіщо я підморгнула, якщо не вмію?
Бласхес ледь посміхається, після чого бере все в свої руки.
На танцполі витворялося спекотне шоу. Ми, відділені лише декількома сантиметрами, танцюємо, ніби збираємо енергію з наших рухів. Кожен рух, кожен дотик, кожне переходження з одного танцювального руху до іншого, було сповнене напруги.
Він весь час мовчить, але його погляд повністю зосереджений на мені.
Ми оберталися, майже танцюючи один на одного. Наші тіла магнітно притягувались, навіть якщо ми не зближалися. Ми обидва розуміємо, що це лише танець, але водночас це так пристрастно, як ще ніколи в моєму житті.
-Ви справді не найгірша танцівниця.
-Адже я найкраща, хто з вами танцював? -звідки в мені ця наглість, уявлення не маю.
Погляди, що зустрілись на короткий момент, були наповнені шаленством, якого я не очікувала від Бласхеса. Кожен рух був відчуттям, кожен погляд - запалом.
І коли пісня закінчилася, мені стало фізично важко. Його руки, ніби їх там навіть не було, відірвались від моєї талії, а сам він швидко рушив геть.
Я навіть не встигла віддихатись, як він вже пропав з поля зору.
Ніколи в житті так не танцювала.
За це можна випити.
Я торкнулась місця, де тільки що були руки Бласхеса. Де він залишив свій теплий, ледь мокрий слід, адже ми обидва знатно вспотіли.
Я довго ще не забуду це...
***
Я все ж знайшла Афіну.
Вона була на вулиці. В цей час. Біля компанії з величезним угрупуванням мафії.
-Якого біса, Афіна?
Вона засмучено дивиться на мене, потім закочує очі.
-Не кричи, голова тріщись.
Я присідаю поруч неї, але не на саму землю. На відміну від неї, мені шкода своєї зарплати, яка пішла на ці сукні.
-Що сталось? Не сиди на холодному асфальті.
-Чоловік.
-З тобою не захотів спати чоловік?
Вона схиляє голову, запихаючи її між ніг. Уявляю що буде із цією сукнею...
-Не те, що спати. Гірше. Він говорити зі мною навіть не хотів.
-Хто ж він такий?
-Ммм. Не знаю.
-Ти впевнена? Можливо раніше ти бачила його?
-Ні-іі, забудь.
-Тебе ж це заділо, ні?
-Так, але забудь. Все добре. Ти як?
Я не дуже хочу розповідати їй, коли вона має засмучений вигляд, але я не можу тримати це в собі.
-Я танцювала з Бласхесом. Це був найкращий танець, який існував в моєму житті.
-Ти ж не вмієш танцювати.
-До речі. Вмію. Я майже всуху його.
-Не вірю. Мені треба це бачити.
Я кусаю свою губу, бо дуже навіть не проти повторити це. Добре, що тут холодно і я не червонію як мала дитина.
-То між вами щось є?
-В моїх мріях. Але це може бути хорошим завершенням.
-Ти перестанеш думати про нього?
-Можливо. На це потрібен час.
-Я знаю, але ти готова до цього? Я ж-бо звикла, що ти весь час говориш про нього. А тут таке. Мені потрібно готувати могилу?
Я штовхаю її в плече, через що вона майже не падає боком на асфальт.
Я піднімаюсь перша, втікаючи в інший від неї бік.
Вона швидко наздоганяє мене, бо їй чомусь вдається краще ходити на каблуках, ніж мені, хоча я на них ходжу частіше.
***
Вдома мене дуже тягне на сон, але є ще справи.
Я ставлю прати наші сукні, в яких ми вивалялись всюди за останні дві години ходьби містом. Змиваю макіяж, готую легку вечерю, щоб не лягати на голодний шлунок. Афіна доробляє завдання з геометрії, яку вона ненавидить (це можна зрозуміти по її криках і лайці).
Коли вона все ж засинає, я заглядаю в вікно.
В мене погане відчуття.
Ще якийсь час стою в вікні. Стою довго. Дуже довго.
Очі злипаються, а біля будинку паркується машина, схожа на машину Фуеґо.
Це охоронець Бласхеса. Вони одне одному як брати. Це дуже мило, проте я сильно боюсь Фуеґо. Він виглядає задуже жахливим, як на найкращого друга Бласхеса. Мій телефон мигає біля мене. Директор також записаний і в моєму телефоні. Про всяк випадок, якщо поруч немає планшету.
Директор Бласхес: -Вийди з будинку.
Або це така помилка, або він мені вперше написав на "ти", а не на "ви".
Я: -Хвилинку.
Я швидко натягую на себе сорочку, бо я в одній тільки піжамі.
Взуваю кросівки Афіни і виходжу з будинку.
Серце дуже сильно калатає.
Він прийшов або вбити мене, або я навіть не знаю чому. Від цього стає ще гірше.
Я відкриваю хвіртку, пропускаючи його на подвір'я.
Світло ліхтарів б'є йому в обличчя, тож я бачу нову кров на його тілі та сорочці.
І це не його кров.
