Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук
Прокинувся я о шостій годині, навіть без будильника. На роботу мені треба було на сьому сорок п’ять, дорога туди звідси мала б займати приблизно хвилин п’ятдесят. Одразу ж зрозумів, що не попередив Сашу про такий мій ранній підйом. Вона ж напевно тільки десь о сьомій встає... Треба буде залишити записку.
Я встав з ліжка і вдягнув домашні шорти та футболку, після чого подивився на свою сорочку та штани. Вони навіть не пом’ялися, бо я перевозив їх в спеціальному чохлі для одягу, пощастило.
Я взяв вішак з одягом і тихо пішов до ванної кімнати. Коли проходив повз кімнату Саші, ледь поборов бажання зазирнути всередину.
Зайшовши до ванної, повісив одяг і вирішив перш за все прийняти душ. Потім умився і поголився, після чого вдягнувся у сорочку та штани, і пішов на кухню. Треба було щось перекусити. Я зазирнув до холодильника Саші, витягнув звідти яйця і зелень. Потім пару секунд шукав сковорідку.
Вирішив приготувати чотири яйця і заварити чай, щоб Саша, коли прокинеться, теж могла поснідати. Якщо вже в неї є яйця в холодильнику, значить, вона їх все ще любить.
Приготування не зайняло багато часу і вже за хвилин п’ять-сім я сидів за столом, їв свою яєшню і пив духмяний трав’яний чай.
Несподівано двері на кухню відчинилися: Саша зайшла на кухню прямо в легенькому бордовому атласному халатику, з-під якого виглядала така ж атласна сорочка, вона навіть не перевдягнулась... І вже була з зачіскою. Коли встигла?
Пару секунд я так і дивився на неї, не в змозі відвести погляд. Сипати компліментами було явно недоречно, але ж хоча б про себе я міг відмітити, яка ж вона красива...
— Доброго ранку. Ти так рано встав... — здивовано сказала вона. — Я думала, що встану першою і приготую сніданок. О котрій в тебе починається робота?
— О восьмій, — я усміхнувся, нарешті приходячи до тями. — Доброго ранку. І я вже посмажив яєшню. Тобі, до речі, теж. Ти ж ще їси яйця?
— Так, — вона усміхнулась. — Дякую.
Я хотів піти й насипати їй сніданок, але вона взяла мене за зап’ясток, зупиняючи:
— Я сама, тобі треба спокійно поїсти, — вона зазирнула мені в очі і я зрозумів, що знов починаю в них тонути.
Але Саша раптом відвела погляд і відпустила руку, швидко перемістившись до плити, на якій стояла яєчня. Швидко насипавши собі порцію, вона відкрила холодильник і дістала звідти якийсь салатик в тарілці, загорнутий в плівку. Знявши плівку, вона поставила салат переді мною.
— Ось, треба й овочі їсти, — вона сіла біля мене зі своєю порцією яєшні. — До речі, смачного.
— Смачного, Сашо, — я усміхнувся. — А щодо яєшні, то на ній є зелень. Це практично овочі, хіба ні?
— Можливо, — вона усміхнулась мені у відповідь. — Стоп, якщо тобі на восьму, то чому ти виїжджаєш о шостій сорок п’ять? Це ж не так далеко...
— Треба завезти Ліні та малій щось поїсти, — я зітхнув. — Цього разу спочатку доведеться зайти до супермаркету... Сподіваюсь, на таксі встигну. Куплю всього на два дні, там ніби є мікрохвильовка і холодильник.
— Може, давай я тебе підвезу? — запропонувала Саша.
— Ні, в жодному разі, — я похитав головою в знак заперечення. — Тобі теж на роботу, збиратись і тому подібне. Я все спланував і встигаю, будь ласка, займайся своїми справами. Гарного дня!
Я швидко вийшов з кухні й пішов до передпокою, взуватись. Взяв сумку і мало не вибіг з будинку: насправді, я вже запізнювався. Але ж не міг я не поїсти з нею разом. Снідати з Сашею було напрочуд комфортно. Авжеж, мене трохи здивував її наряд: все ж, я думав, що вона буде хоч трохи стидатись переді мною. Але вона все ж не сприймає мене за хлопця. Це не дуже приємно, однак з іншого боку, може воно й на краще.
Саша вийшла до передпокою і побажала мені гарного дня, вже коли я виходив.
Ніколи не думав, що буду жити з нею. Все ж, доля — цікава річ.
Я пройшовся пару хвилин до найближчого магазину, купив трохи фруктів та два готові дієтичні обіди з куркою, паралельно викликаючи таксі. Завтра я вже не зможу собі дозволити роз’їжджати на таксі. Блін, треба протриматись до зарплатні.
Доїхали до лікарні напрочуд швидко, однак, як виявилось, сьогодні відвідувачів пускали з восьмої, а не з сьомої, тож побачитись з Ліною я так і не зміг. Тільки віддав продукти й одразу ж викликав таксі на роботу.
Ледь встигнув. Прийшов саме перед тим, як головний інженер прийшов до нашого конструкторського відділу.
— Славо, доброго ранку, нам дзвонили зі Львова. Вони хочуть, щоб наступного тижня ти поїхав до них допомогти розібратися зі складальним кресленням...
— Я ж його ще навіть не відправив...
— Але сьогодні ж відправиш, правда? — перепитав він.
— Так, — я кивнув. — Але нащо мені туди їхати?
— Ти дуже сподобався директору заводу, ось і все. Тому навіть не побачивши твоє складальне креслення, він вже заздалегідь просить тебе приїхати. В ідеалі він сказав, що хоче, щоб ти приїхав одразу з кресленням, — він знизав плечима.
— Тобто, в понеділок?
— Так, я випишу тобі відрядні, скину сьогодні на карту, виїдеш в неділю або в понеділок зранку, швидкісним потягом, — сказав він. — Шукай білети.
