Маятник Фуко - Еко Умберто
Тепер давайте помізкуємо: цей Браманті з університетськими авторами, мабуть, не знайомий, але він їх читав і, читаючи, вважав себе за рівного їм. Такі люди, як він, хоч би що ви їм казали, гадають, ніби це має причетність до їхніх проблем, як у тій оповіді про кота, — чоловік та жінка лаються, бо мають намір розлучитись, а кіт гадає, ніби вони сваряться через тельбухи йому на сніданок. Ви теж це помітили, Бельбо, ви бовкнули щось там про тамплієрів, а він одразу — о'кей, тамплієри також, і Кабала, і лото, і кавова гуща. Вони всеїдні. Всеїдні. Ви бачили лице Браманті — він же гризун. Широченна публіка, поділена на дві великі категорії, я вже бачу, як вони проходять перед моїми очима й ім'я їм легіон. Перші — ті, хто пише, і "Мануціо" тут як уродився, з розпростертими обіймами. Щоб привабити їх, досить започаткувати серію видань, яка б упадала в вічі, а назвати її можна — давайте подумаємо...
— Tabula Smaragdina, — запропонував Діоталлеві.
— Що? Ні, це надто складно, мені воно, приміром, нічого не говорить, потрібне щось таке, що б асоціювалося б із чимось іншим...
— Розкрита Ізіда, — випалив я.
— Розкрита Ізіда! Звучить непогано, молодець, Казобоне, тут вчуваються Тутанхамон, скарабеї, піраміди. Розкрита Ізіда, з дещо магічною обкладинкою, але не занадто. Йдемо далі. У другій лаві — ті, хто купує. Авжеж, друзі мої, ви скажете, що "Мануціо" не цікавиться покупцями. Але хто йому боронить? Цього разу ми продаватимемо й продукцію "Мануціо", панове, це буде якісний стрибок! А наостанок залишаються праці наукового рівня, і тут на сцену виходить видавництво "Ґарамонд". Поруч з історичними студіями та іншими університетськими серіями ми знайдемо собі серйозного консультанта і видаватимемо три-чотири книги щороку, у серйозній, строгій серії, з виразною, але не крикливою назвою...
— Герметика, — сказав Діоталлеві.
— Чудово. Класично, з гідністю. Ви мене запитаєте, навіщо тратити гроші на "Ґарамонд", коли можна заробляти й на "Мануціо". Але серйозна серія матиме резонанс, привабить чимало розважних людей, які принесуть інші пропозиції, вкажуть шляхи, а відтак принаджуватиме інших Браманті, яких спрямовуватимуть до видавництва "Мануціо". Цей проект, проект "Гермес", здається мені досконалим, це чиста, прибуткова операція, яка налагодить обмін ідеями між двома видавництвами... Панове, до роботи. Ходіть по бібліотеках, переглядайте бібліографії, замовляйте каталоги, дивіться, що відбувається в інших країнах... Адже хтозна-скільки людей пройшло через видавництво, несучи скарби певного ґатунку, а ви їм відмовляли, вважаючи, що це непотріб. І прошу вас, Казобоне, додайте трохи алхімії до історії металів. Смію сподіватися, золото теж метал. Усі зауваження пізніше, ви ж знаєте, що я готовий слухати критику, поради, заперечення, як це годиться між культурними людьми. З цієї хвилини проект подано до виконання. Пані Ґраціє, впустіть того добродія, який чекає вже дві години, не гоже так поводитися з Письменником! — сказав він, відчиняючи двері й навмисно не приглушуючи голосу, щоб його почули аж у приймальні.
43
Люди, у яких ми зустрічаємо на вулиці... тайкома віддаються практикуванню Чорної Магії, зв'язуються або намагаються зв'язатися з Духами Тьми, аби задовольнити своє марнославство, жадобу ненависті, любові, словом, аби творити Зло.
J. К. Huysmans. Передмова до J. Bois,
Le satanisme et la magie, 1895, pp. VIII-IX
Мені здалося, ніби проект "Гермес" — тільки ледь окреслена ідея. Та я погано знав пана Ґарамонда. Наступними днями, поки я засиджувався в бібліотеках, шукаючи ілюстрацій для історії металів, у видавництві "Мануціо" вже кипіла робота.
Через два місяці я знайшов у Бельбо число "Італійського Парнасу", тільки-но з друкарні, з довгою статтею під назвою "Відродження окультизму", де відомий герметист доктор Мебіус — свіжоспечений псевдонім Бельбо, який у такий спосіб заробив собі перше очко у проекті "Гермес", — говорив про чудесне відродження окультних наук у сучасному світі й оголошував, що "Мануціо" має намір стати на цей шлях, заснувавши нову серію "Розкрита Ізіда".
Тим часом пан Ґарамонд написав до розмаїтих часописів, що спеціалізувалися з герметизму, астрології, таро, уфології, ряд листів, підписуючись різними іменами і розпитуючи про нову серію, засновану видавництвом "Мануціо". Не дивно, що редактори цих часописів телефонували до нього, просячи інформації. На це він з таємничим виглядом відповідав, що не може поки що відкрити перші десять назв, які вже віддано до друку. Як наслідок — цілий всесвіт окультистів, збурений постійним биттям тамтамів, був у курсі проекту "Гермес".
— Прикиньмося квіткою, — говорив пан Ґарамонд, зібравши нас у залі з глобусом, — і бджоли не забаряться.
Але це ще було не все. Ґарамонд хотів показати нам проспект ("Проспект", як він його називав звичаєм усіх міланських видавців, які кажуть "сітрóен" чи "рéно"): дуже простий, всього чотири сторінки, але на глянсованому папері. На першій сторінці — проект обкладинки серії, щось на зразок золотої печаті на чорному тлі (це називається Соломонів Талісман, пояснив Ґарамонд), сторінка була обрамлена візерунком з переплетених свастик (азійська свастика, уточнив Ґарамонд, повернута в напрямку руху сонця, а не нацистська, повернута за годинниковою стрілкою). Угорі, на тому місці, де мала бути назва, напис: "Є стільки тайн у землі й небесах..." На внутрішніх сторінках прославлялися заслуги "Мануціо" на ниві культури, тоді декількома дійовими гаслами зверталося увагу на той факт, що сучасний світ вимагає глибших і світлодайніших істин, ніж ті, які може запропонувати наука: "З Єгипту, Халдеї, Тибету прийде забута мудрість, щоб дати духовне відродження Заходові".
Бельбо запитав його, кому призначалися ці проспекти, а Ґарамонд усміхнувся, як усміхається, сказав би Бельбо, грішна душа раджі Ассама.
— Я замовив собі у Франції щорічний довідник усіх таємних товариств, які сьогодні є на світі, і не питайте мене, як може існувати доступний усім довідник таємних товариств, він є, та й годі, ось він, видавництво "Анрі Вейр'є", з адресами, телефонами та поштовими індексами. А ви, Бельбо, перегляньте його, викресліть ті, що не мають до нас стосунку, адже я бачу, тут є також єзуїти, Opus Dei, карбонарії та "Ротарі клуб", і виділіть усі ті, які мають окультне забарвлення, кілька я вже позначив.
Він почав гортати довідник:
— Ось: абсолютисти (які вірять у метаморфозу), товариство "Етеріус" у Каліфорнії (телепатичний зв'язок із Марсом), Лозанська Астара (клятва абсолютної таємності), атлантисти у Великобританії (пошуки втраченого щастя), Будівники Адітуму в Каліфорнії (алхімія, Кабала, астрологія), Гурток Е.Б. в Перпіньяно (шанувальники Ґатор, богині кохання та хранительки Гори Мертвих), Гурток Еліфаса Леві в Молі (не знаю, хто це такий, цей Еліфас Леві, може, той французький антрополог абощо), Лицарі Тамплієрського Союзу в Тулузі, Друїдична Колегія Галлій, Єрихонська Спіритуалістична спілка, Космічна Церква Істини у Флориді, Традиціоналістичний Семінар в Еконі, Швейцарія, мормони (я читав колись про них у якомусь детективі, але їх, може, вже нема), Церква Мітри в Лондоні та Брюсселі, Церква Сатани в Лос-Анджелесі, Об'єднана Церква Люцифера у Франції, Розенкройцерська Апостольська Церква у Брюсселі, Діти Темряви, або Зелений Орден, Кот д'Івуар (ці, може, ні, хто знає, якою мовою вони пи: шуть), Західна Герметична Школа в Монтевідео, Національний Інститут Кабали у Мангеттені, Центральний Храм Герметичної Науки в Огайо, Тетра-Гнозис у Чикаго, Літні Брати Рози і Хреста в Сен-Сир-сюр-Мер, Братство Йоаннітів Воскресіння Тамплієрів у Касселі, Міжнародне Братство Ізіди в Ґреноблі, Древнє Баварське Товариство Просвітлених Святого Франциска, Святиня Гнози в Шерман-Оукс, Американський Фонд Грааля, Бразильське Товариство Грааля, Герметичне Братство Люксора, Lectorium Rosicrucianum у Голландії, Рух Грааля у Страсбурзі, Орден Анубіса в Нью-Йорку, Храм Чорного Талісмана в Манчестері, Товариство Шанувальників Одіна у Флориді, Орден Підв'язки (до нього, мабуть, належить навіть англійська королева), Орден Вріла (масони-неонацисти, без адреси), Войовники Храму в Монпельє, Верховний Орден Сонячного Храму в Монтекарло, Гарлемські Розенкройцери (бачите, тепер навіть негри не хочуть пасти задніх), Вікка (люциферська спілка кельтського підпорядкування, вони викликають 72 духи Кабали)... не знаю, чи треба продовжувати?
— Вони справді всі існують? — запитав Бельбо.
— Їх навіть ще більше. До праці! Складіть остаточний список і тоді розішлемо проспекти. За кордон теж. У цьому середовищі новини поширюються швидко. Тепер нам залишається зробити лише одну річ. Треба обійти відповідні книгарні й порозмовляти не лише з продавцями, а й з клієнтами. У розмові обмовитися, що є така-то й така серія.
Діоталлеві звернув його увагу, що вони не можуть зраджувати себе таким способом, треба підшукати інших людей, і Ґарамонд погодився:
— Головне, щоб вони не просили грошей.
* * *
— Гарна вимога, — прокоментував Бельбо, коли ми повернулися до офісу.
Але боги підземель узяли нас під свою опіку. Саме в цю хвилину ввійшла Лоренца Пеллеґріні, ще більш сонячна, ніж звичайно, Бельбо засяяв, вона Ж побачила проспекти і зацікавилась.
Коли вона дізналася про проект сусіднього видавництва, її обличчя просвітліло:
— Як чудово, у мене є один надзвичайно симпатичний друг, колишній уругвайський тупамар, нині працівник у редакції часопису "Пікатрікс", який часто водить мене на спіритичні сеанси. Я подружилася з одним казковим гектоплазмом, і тепер він запитує про мене при кожній своїй матеріалізації!
Бельбо поглянув на Лоренцу так, ніби хотів її про щось запитати, але потім відмовився від свого наміру. Гадаю, він уже звик чути від Лоренци про її вкрай підозрілі товариські зв'язки, але вирішив звертати увагу лише на ті, які могли затьмарити їхнє кохання (чи було у них кохання?). І у цій згадці про "Пікатрікс" його занепокоїв не так привид полковника, як постать того надто симпатичного уругвайця. Однак Лоренца говорила вже про інше, розповідаючи нам, що відвідала чимало невеличких книгарень, де продають саме такі книги, які мали б видаватись у серії "Розкрита Ізіда".
— Там є, знаєте, дивовижні речі, — похвалилась вона.
