Війна і мир (том 4) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

По-перше, важко зрозуміти, в чому полягає глибокодумність і геніальність цього руху; бо для того, щоб здогадатися, що найкраще становище армії (коли її не атакують) перебувати там, де більше продовольства, — не потрібно великого розумового напруження. І кожен, навіть дурний тринадцятирічний хлопчик, без проблем міг здогадатися, що в 1812 році саме вигідне становище армії, після відступу від Москви, було на Калузької дорозі. Отже, не можна зрозуміти, по-перше, якими висновками доходять історики до того, щоб бачити щось глибокодумне в цьому маневрі. По-друге, ще важче зрозуміти, в чому саме історики бачать рятівничість цього маневру для росіян і згубність його для французів; бо фланговий марш цей, при інших, попередніх, супутніх та подальших обставинах, міг бути пагубним для російського і рятівним для французького війська. Якщо з того часу, як відбувся це рух, положення російського війська стало поліпшуватися, то з цього зовсім не випливає, що цей рух був того причиною.

Цей фланговий марш не тільки не міг би принести якісь вигоди, але міг би вбити російську армію, якби при тому не було збігу інших умов. Що б було, якби не згоріла Москва? Якби Мюрат не втратила з поля зору росіян? Якби Наполеон не знаходився в бездіяльності? Якби під Красною Пахрою російська армія, за порадою Бенігсена і Барклая, дала б бій? Що б було, якби французи атакували росіян, коли вони йшли за Пахру? Що б було, якби згодом Наполеон, підійшовши до Тарутино, атакував би росіян хоча б з однією десятою часткою тієї енергії, з якою він атакував в Смоленську? Що б було, якби французи пішли на Петербург? .. При всіх цих припущеннях рятівничість флангового маршу могла перейти в згубність.

По-третє, і саме незрозуміле, полягає в тому, що люди, які вивчають історію, навмисне не хочуть бачити того, що фланговий марш не можна приписувати ніякій одній людині, що ніхто ніколи його не передбачав, що маневр цей, точно так само як і відступ в Філях, в цьому ніколи нікому не представлявся в його цілісності, а крок за кроком, подія за подією, мить за миттю випливав з незліченної кількості найрізноманітніших умов, і тільки тоді представився у всій своїй цілісності, коли він стався і став минулим.

На раді в Філях у російського начальства переважала думка про відступ по очевидному напрямку назад, тобто по Нижегородській дорозі. Доказами тому служить те, що більшість голосів на раді було подано в цьому сенсі, і, головне, відома розмова після ради головнокомандувача з Ланським, який завідував провіантською частиною. Ланський доніс головнокомандувачу, що продовольство для армії зібрано переважно по Оке, в Тульській і Калузькій губерніях і що в разі відступу на Нижній запаси провіанту будуть відокремлені від армії великою рікою Окою, через яку перевіз в первозимки буває неможливий. Це була перший ознака необхідності ухилення від прямого направлення на Нижній, який перш представлявся найприроднішим. Армія потрималась південніше, по Рязанській дорозі, і ближче до запасів. Згодом бездіяльність французів, які втратили навіть з очей російську армію, турботи про захист Тульського заводу і, головне, вигоди наближення до своїх запасів змусили армію відхилитися ще південніше, на Тульську дорогу. Перейшовши відчайдушним рухом за Пахрою на Тульську дорогу, воєначальники російської армії думали залишатися у Подільська, і не було думки про Тарутинські позиції; але незліченна кількість обставин і поява знову французьких військ, які перш втратили з поля зору росіян, і проекти битви, і, головне, велика кількість провіанту в Калузі змусили нашу армію ще більш відхилитися на південь і перейти в середину шляхів свого продовольства, з Тульської на Калузьку дорогу, до Тарутино. Точно так же, як не можна відповідати на те питання, коли залишена була Москва, не можна відповідати і на те, коли саме і ким вирішено було перейти до Тарутино. Тільки тоді, коли війська прийшли вже до Тарутино внаслідок незліченних диференціальних сил, тоді тільки стали люди запевняти себе, що вони цього хотіли і давно передбачали.

Глава 2

Знаменитий фланговий марш складався тільки в тому, що російське військо, відступаючи все прямо назад по зворотному напрямку наступу, після того як наступ французів припинився, відхилилося від прийнятого спочатку прямого напрямку і, не бачачи за собою переслідування, природно подалося в ту сторону, куди його тягла велика кількість продовольства.

Якби уявити собі не геніальних полководців на чолі російської армії, але просто одну армію без начальників, то і ця армія не могла б зробити нічого іншого, крім зворотного руху до Москви, описуючи дугу з того боку, з якою було більше продовольства і край був рясніше.

Пересування це з Нижегородської на Рязанську, Тульську і Калузьку дороги було до такої міри природно, що в цьому самому напрямку відбігали мародери російської армії і що в цьому самому напрямку вимагалось з Петербурга, щоб Кутузов перевів свою армію. У Тарутино Кутузов отримав майже догану від государя за те, що він відвів армію на Рязанську дорогу, і йому вказувалося те саме положення проти Калуги, в якому він вже знаходився в той час, як отримав лист государя.

Куля російського війська, що відкочується у напрямку поштовху, даного йому під час всієї кампанії і в Бородінській битві, при знищенні сили поштовху і не отримуючи нових поштовхів, прийняла те становище, яке було їй природне.

Заслуга Кутузова не полягала в якомусь геніальному, як це називають, стратегічному маневрі, а в тому, що він один розумів значення події, що відбувалася. Він один розумів вже тоді значення бездіяльності французької армії, він один продовжував стверджувати, що Бородінський бій була перемога; він один — той, який, здавалося б, за своїм становищем головнокомандувача, повинен був бути закликати до наступу, — він один всі сили свої вживав на те, щоб утримати російську армію від непотрібних боїв.

Підбитий звір під Бородіним лежав там десь, де його залишив мисливець, коли відбіг; але чи живий, чи на щось спроможний він був, або він тільки причаївся, мисливець не знав цього. Раптом почувся стогін цього звіра.

Стогоном цього пораненого звіра, французької армії, який викрив її смерть, була присилання Лористона в табір Кутузова з проханням про мир.

Наполеон з своєю впевненістю в тому, що не те добре, що добре, а то добре, що йому спало на думку, написав Кутузову слова, які перші прийшли йому в голову і не мають ніякого сенсу. Він писав:

"Княже Кутузов, посилаю до вас одного з моїх генерал-ад'ютантів для переговорів з вами про багатьох важливих предметах. Прошу Вашу Світлість вірити всьому, що він вам скаже, особливо коли стане висловлювати вам почуття поваги і особливого респекту, що відчуваються мною до вас з давнього часу. Крім того молю Бога про збереження вас під його священним кровом.

Москва, 3 жовтня, 1812.

Наполеон."

[ "Monsieur le prince Koutouzov, — писав він, — j'envoie pres de vous un de mes aides de camps generaux pour vous entretenir de plusieurs objets interessants. Je desire que Votre Altesse ajoute foi a ce qu'il lui dira, surtout lorsqu'il exprimera les sentiments d'estime et de particuliere consideration que j'ai depuis longtemps pour sa personne ... Cette lettre n'etant a autre fin, je prie Dieu, Monsieur le prince Koutouzov, qu'il vous ait en sa sainte et digne garde,

Moscou, le 3 Octobre, 1812. Signe:

Napoleon ". ]

-Я би був проклятий, якщо б на мене дивилися як на першого призвідника якої б то не було угоди; така воля нашого народу. [ "Je serais maudit par la posterite si l'on me regardait comme le premier moteur d'un accommodement quelconque. Tel est l'esprit actuel de ma nation ",] — відповідав Кутузов і продовжував вживати всі свої сили на те, щоб утримувати війська від наступу.

За місяць грабежу французького війська в Москві і спокійної стоянки російського війська під Тарутиним відбулося зміна у співвідношенні сили обох військ (духу і чисельності), внаслідок якого перевага сили виявилася на боці росіян. Незважаючи на те, що положення французького війська і його чисельність були невідомі росіянам, як скоро змінилося співвідношення, необхідність наступу відразу ж виявилася в незліченній кількості ознак. Ознаками цими були: і присилання Лористона, і достаток провіанту в Тарутині, і відомості, які приходили з усіх боків про бездіяльність і безладдя французів, і комплектування наших полків рекрутами, і хороша погода, і тривалий відпочинок російських солдатів, і звичайно нетерпіння виконувати ту справу, для якої всі зібрані, що виникає у військах внаслідок відпочинку, і цікавість щодо того, що робилося у французькій армії, так давно втраченої з очей, і сміливість, з якою тепер нишпорили російські аванпости близько французів, які стояли в Тарутине, і вісті про легкі перемоги над французами мужиків і партизанів, і заздрість, порушувана цим, і почуття помсти, яке лежало в душі кожної людини до тих пір, поки французи були в Москві, і (головне) неясна, але виникла в душі кожного солдата свідомість того, що співвідношення сили змінилося тепер і перевага знаходиться на нашому боці. Істотне співставлення сил змінилося, і наступ став необхідним. І негайно ж, так само вірно, як починають бити і грати в годиннику куранти, коли стрілка зробила повне коло, в вищих сферах, відповідно істотної зміни сил, відбувся посилений рух, шипіння і гра курантів.

Глава 3

Російська армія управлялася Кутузовим з його штабом і государем з Петербурга. У Петербурзі, ще до отримання звістки про залишення Москви, був складений детальний план всієї війни і присланий Кутузову для керівництва. Незважаючи на те, що план цей був складений в припущенні того, що Москва ще в наших руках, план цей був схвалений штабом і прийнятий до виконання. Кутузов писав тільки, що далекі диверсії завжди тяжко виконувані. І для подолання труднощів, що зустрічалися, надсилались нові настанови і особи, які повинні стежити за його діями і доносити про них.

Крім того, тепер в російській армії перебудувався весь штаб. Заміщувалися посади убитого Багратіона і скривдженого Барклая, який віддалився. Вельми серйозно обмірковували, що буде краще: А.