Війна і мир (том 4) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

Лев Толстой

ВІЙНА І МИР

Переклад: Віктор Часник

Том 4

Частина перша

Глава 1

У Петербурзі в цей час у вищих колах, з більшим запалом ніж коли-небудь, йшла складна боротьба партій Румянцева, французів, Марії Федорівни, цесаревича і інших, що заглушалася, як завжди, трубінням придворних трутнів. Але спокійне, розкішне, заклопотане тільки примарами, відображеннями життя, петербурзьке існування йшло по-старому; і з-за ходу цього життя треба було робити великі зусилля, щоб усвідомлювати небезпеку і те скрутне становище, в якому перебував російський народ. Ті ж були виходи, бали, той же французький театр, ті ж інтереси дворів, ті ж інтереси служби та інтриги. Тільки в самих вищих колах робилися зусилля для того, щоб усвідомлювати труднощі цього положення. Розповідалося пошепки про те, як протилежно одна одній повелися, в настільки важких обставинах, обидві імператриці. Імператриця Марія Федорівна, заклопотана добробутом підвідомчих їй богаділень і виховних установ, зробила розпорядження про відправку всіх інститутів в Казань, і речі цих закладів вже були укладені. Імператриця ж Єлизавета Олексіївна на питання про те, які їй до вподоби зробити розпорядження, з властивим їй російським патріотизмом зволила відповісти, що про державні установи вона не може робити розпоряджень, так як це стосується государя; про те ж, що особисто залежить від неї, вона зволила сказати, що вона остання виїде з Петербурга.

У Ганни Павлівни 26-го серпня, в самий день Бородінської битви, був вечір, квіткою якого мало бути читання листа преосвященного, написаного при посилці государеві образу преподобного угодника Сергія. Лист цей шанувався зразком патріотичного духовного красномовства. Прочитати його повинен був сам князь Василь, який славився своїм мистецтвом читання. (Він же читав і у імператриці.) Уміння читання вважалося в тому, щоб голосно, співучо, між відчайдушним завиванням і ніжним гомоном переливати слова, цілковито незалежно від їх значення, так що абсолютно випадково на одне слово потрапляло завивання, на інші — гомін. Читання це, як і всі вечори Ганни Павлівни, мали політичне значення. На цьому вечорі повинно було бути кілька важливих осіб, яких треба було присоромити за їх поїздки до французького театру і надихнути до патріотичного настрою. Вже досить багато зібралося народу, але Ганна Павлівна ще не бачила в вітальні всіх тих, кого потрібно було, і тому, не приступаючи ще до читання, заводила загальні розмови.

Новиною дня в цей день в Петербурзі була хвороба графині Безухової. Графиня декілька днів тому несподівано захворіла, пропустила кілька зборів, яких вона була окрасою, і чутно було, що вона нікого не приймає і що замість знаменитих петербурзьких докторів, які звичайно лікували її, вона ввірилась якомусь італійському медику, який лікував її якимось новим і незвичайним способом.

Всі дуже добре знали, що хвороба чарівної графині відбувалася від незручності виходити заміж відразу за двох чоловіків і що лікування італійця складалося в усуненні цієї незручності; але в присутності Ганни Павлівни не тільки ніхто не смів думати про це, але начебто ніхто й не знав цього.

— Кажуть, що бідна графиня дуже слаба. Доктор сказав, що це грудна ангіна. [On dit que la pauvre comtesse est tres mal. Le medecin dit que c'est l'angine pectorale.]

— Грудна хвороба? О, це жахлива хвороба!! [L'angine? Oh, c'est une maladie terrible!!]

— Кажуть, що суперники примирилися завдяки цієї хвороби. [ On dit que les rivaux se sont reconcilies grace a l'angine ...]

Слово angine повторювалося з великим задоволенням.

— Старий граф дуже зворушений, кажуть. Він заплакав, як дитя, коли доктор сказав, що випадок небезпечний. [Le vieux comte est touchant a ce qu'on dit. Il a pleure comme un enfant quand le medecin lui a dit que le cas etait dangereux. ]

— О, це була б велика втрата. Така чарівна жінка. [Oh, ce serait une perte terrible. C'est une femme ravissante.]

— Ви говорите про бідну графиню, [Vous parlez de la pauvre comtesse,] — сказала, підходячи, Ганна Павлівна. — Я посилала дізнаватися про її здоров'я. Мені сказали, що їй трохи краще. О, без сумніву, це найчарівніша жінка в світі. [J'ai envoye savoir de ses nouvelles. On m'a dit qu'elle allait un peu mieux. Oh, sans doute, c'est la plus charmante femme du monde,] — сказала Ганна Павлівна з посмішкою над своєю захопленістю. — Ми належимо до різних таборів, але це не заважає мені поважати її по її заслугам. Вона така нещасна. [Nous appartenons a des camps differents, mais cela ne m'empeche pas de l'estimer, comme elle le merite. Elle est bien malheureuse,] — додала Ганна Павлівна.

Вважаючи, що цими словами Ганна Павлівна злегка піднімала завісу таємниці над хворобою графині, один необережний юнак дозволив собі висловити подив у тому, що не покликані відомі лікарі, а лікує графиню шарлатан, який може дати небезпечні засоби.

— Ваші звістки можуть бути вірніше моїх ... [Vos informations peuvent etre meilleures que les miennes,] — раптом уїдливо напустилася Ганна Павлівна на недосвідченого юнака. — Але я з хороших джерел знаю, що цей доктор дуже вчений і вправний чоловік. Це лейб-медик королеви іспанської. [Mais je sais de bonne source que ce medecin est un homme tres savant et tres habile. C'est le medecin intime de la Reine d'Espagne.] — І таким чином знищивши молоду людину, Ганна Павлівна звернулася до Билибина, який в іншому гуртку, підібравши шкіру і, мабуть, збираючись розпустити її, щоб сказати un mot, говорив про австрійців.

— Я знаходжу, що це чарівно!] [Je trouve que c'est charmant! — говорив він про дипломатичний папір, при якому відіслані були до Відня австрійські прапори, взяті Вітгенштейном, героєм Петрополя [le heros de Petropol] (як його називали в Петербурзі).

— Як, як це? — звернулася до нього Ганна Павлівна, збуджуючи мовчання для почуття mot, яке вона вже знала.

І Билибин повторив наступні автентичні слова дипломатичної депеші, їм складеної:

— Імператор відсилає австрійські прапори, дружні і заблудлі прапори, — сказав Билибин, — які він знайшов поза справжньої дороги — докінчив Билибин, розпускаючи шкіру. [L'Empereur renvoie les drapeaux Autrichiens, drapeaux amis et egares qu'il a trouve hors de la route,]

— Утішно, чарівно, [Charmant, charmant,] — сказав князь Василь.

— Це варшавська дорога, може бути, [C'est la route de Varsovie peut-etre,] — голосно і несподівано сказав князь Іполит. Всі озирнулися на нього, не розуміючи того, що він хотів сказати цим. Князь Іполит теж з веселим подивом озирався навколо себе. Він так само, як і інші, не розумів того, що значили сказані ним слова. Він під час своєї дипломатичної кар'єри не раз помічав, що таким чином сказані раптом слова виявлялися дуже дотепні, і він про всяк випадок сказав ці слова, які перші прийшли йому на язика. "Може, вийде дуже добре, — думав він, — а якщо не вийде, вони там зуміють це влаштувати". Дійсно, в той час як запанувало ніякове мовчання, увійшла та недостатньо патріотична особа, яку чекала для навернення Ганна Павлівна, і остання, посміхаючись і погрозивши пальцем Іполиту, запросила князя Василя до столу, і, підносячи йому дві свічки і рукопис, попросила його почати. Все замовкло.

— Найласкавіший государю — імператоре! — строго проголосив князь Василь і оглянув публіку, ніби запитуючи, чи не має хто сказати що-небудь проти цього. Але ніхто нічого не сказав. — "Першопрестольний град Москва, Новий Єрусалим, сприймає Христа свойого, — раптом ударив він на слові свойого, — ніби мати у обійми ревних синів своїх, і крізь виникаючу імлу, прозираючи блискучу славу твоєї держави, співає в захваті:"Осанна, благословен грядий! " — Князь Василь плаксивим голосом вимовив ці останні слова.

Билибин розглядав уважно свої нігті, і багато хто, мабуть, боялися, як би запитуючи, в чому ж вони винні? Ганна Павлівна пошепки повторювала вже вперед, як старенька молитву причастя: "Нехай зухвалий і нахабний Голіаф ..." — прошепотіла вона.

Князь Василь продовжував:

— "Нехай зухвалий і нахабний Голіаф від меж Франції обносить на краях Росії смертоносні жахи; лагідна віра, ця праща Російського Давида, розтрощіть раптово главу кровожадаючої його гордині. Се образ преподобного Сергія, стародавнього ревнителя про благо нашої Батьківщини, приноситься вашій імператорській величності. Вболіваю, що послаблі мої сили не дають мені мати втіху насолодитися спогляданням вашим. Теплі возношу до небес молитви, хай всесильний звеличить рід правих і здійснить во благих бажання вашої величності ".

— Яка сила! Який стиль! [Quelle force! Quel style!]— почулися похвали читцю і автору. Натхнені цією промовою, гості Ганни Павлівни довго ще говорили про становище батьківщини і робили різні припущення про результат битви, яка днями мала би бути дана.

— Ви побачите, [Vous verrez,] — сказала Ганна Павлівна, — що завтра, в день народження государя, ми отримаємо звістку. У мене є хороше передчуття.

Глава 2

Передчуття Ганни Павлівни дійсно справдилося. На другий день, під час молебна в палаці з нагоди дня народження государя, князь Волконський був викликаний з церкви і отримав конверт від князя Кутузова. Це було донесення Кутузова, писане в день бою, з Татаринової. Кутузов писав, що росіяни не відступили ні на крок, що французи втратили набагато більше нашого, що він доносить поспіхом з поля бою, не встигнувши ще зібрати останніх відомостей. Стало бути, це була перемога. І негайно ж, не виходячи з храму, була складена творцеві подяка за Його допомогу і за перемогу.

Передчуття Ганни Павлівни справдилося, і в місті весь ранок царював радісно-святковий настрій духу. Всі визнавали, що перемога сталася, і деякі вже говорили про полонення самого Наполеона, про позбавлення влади його і обрання нової глави для Франції.

Далеко від справ і серед умов придворного життя вельми важко, щоб події відбивалися у всій їхній повноті і силі. Мимоволі події загальні групуються біля одного якогось окремого випадку. Так тепер головна радість придворних полягала стільки ж в тому, що ми перемогли, скільки і в тому, що звістка про цю перемогу прийшлася саме в день народження государя.