Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Час уявив себе равликом, який нікуди не поспішав. Особисто для мене виповз з Пекла. З рогами, копитами та з усмішкою, що знущалася. До часу, коли мав з'явитися Руслан, я остаточно вимотала себе і морально, і фізично. Уже просто хотілося, щоб усе скоріше закінчилося. Я не будувала планів, як буду жити без нього. Я не мріяла, як він одного разу пошкодує, якщо вибере не мене. Не думала, що буду говорити та як ефектно йти. Було все одно! Я втомилася!

Коли Руслан зайшов до спальні, я лежала на ліжку та тупо дивилася піратів, навіть не розуміючи, яку частину.

На ньому бежеві штани та на тон світліша сорочка, розстебнута зверху на три ґудзики та з закоченими рукавами. Як завжди гарний! Незворушний, щоправда брови трохи зведені, поки він спокійно розглядав мою зібрану чорну валізу. Та... чужий?

- Ада просвітила? - запитує, можна навіть сказати, ліниво, переводячи погляд на мене.

Сідаю на ліжку, обіймаючи руками коліна.

- Яка різниця? – відповідаю тихо, але тут же виправляюся - підставляти дівчину не хотілося, - В інтернеті подивилася.

- Брешеш, - Руслан спирається плечем на зачинені двері, руки ховає в кишені штанів, - В інтернеті такої інформації немає. Мої люди підчищають все, що не повинно там світитися.

Щось говоримо ми зовсім не про те! При ньому я повільно, але впевнено починаю втрачати всю свою рішучість. Втому як рукою знімає. Серце знову заходиться в шаленому ритмі. Руки починають дрібно тремтіти. Роблю вдих, видих і...

- Ти одружився? - запитую знову тихо, навіть сама розуміючи, як беззахисно та жалюгідно це звучить.

- А були сумніви? - безжальна відповідь руйнує всі мої надії... руйнує мене саму колишню.

Нічого більше не буде! Зараз приходить повне розуміння того, що сталося. Але всупереч подобі електростанції, що вибухнула усередині, та згубній радіації, що поширилася по всіх судинах організму, я відчула полегшення. Усе нарешті закінчилося. Адже я з самого початку знала, що мені доведеться вчитися жити без нього. Це був мій вибір! А це його!

Встаю з ліжка та підходжу до Руслана. Не близько, між нами десь метра півтора. Так! Мені нестерпно боляче! Але до істерики чи дурних звинувачень через невиправдані надії я не опущуся. Просто хочеться розставити всі крапки над "і", щоб подумки надалі себе не тероризувати.

- Так, були. Я сподівалася, що ти вибереш мене.

Руслан спокійно дивиться мені в очі. Байдуже!

- Вибір стояв не ти чи Валері! Це просто непорівнянно, - сказав, ніби ляпаса дав.

Значить, я мала рацію. Він справді її кохає!

- Я йду, Руслане!

- Я бачу! - усміхається, киваючи на валізу.

- І ти мене відпустиш?

- Так! - відходить від дверей та, минаючи мене, проходить у глиб кімнати, - Я вже зрозумів, що з тебе не вийде зручна та слухняна коханка. Радше проблемна. Мені це не потрібно! Тому що з мого життя Валері нікуди не дінеться.

Доступно пояснив! Більш ніж!

- Значить ось і настало твоє бажання, щоб я зникла з твого життя, - не питання, твердження. Теж усміхаюся, от тільки я гірко, - Як вдало воно збіглося з моїм.

Беруся за ручку валізи та дивлюся йому в спину. До мене Руслан не повертається. Та мовчить.

- Запитати тільки хочу. Навіщо ти позавчора сказав, що наприкінці цього місяця ми можемо кудись полетіти на відпочинок? Раніше ти порожніх обіцянок не давав. Навіть дуже навпаки.

Руслан все ж обертається. Ковзає по мені поглядом. Від голови до ніг та назад. Розплющує, ніби знехотя, губи та байдуже вимовляє.

- Обставини змінилися. Ти можеш вирушити сама куди захочеш, хоч у навколосвітню подорож.

Це він мене щойно так гарно послав?

- Врахую! Прощавай, Руслане! - відводжу від нього останній погляд та йду.

На середині сходів чую гучний гуркіт зі щойно покинутої мною спальні. Так вражаюче могла впасти лише плазма зі стіни. Це йому так Пірати Карибського моря не подобаються? Посміхаюся крізь сльози, що градом течуть. Не знала! Хоча, що я взагалі про нього знаю? Нічого! І вже ніколи не дізнаюся.

На вулиці, одразу за дверима вмикаю тремтячою рукою, відключений з учорашнього вечора, телефон, щоб викликати таксі. Подарований мерседес брати не хочу. Зайві спогади. Здається, у мене входить у звичку кидати подаровані дорогі машини. В очі одразу впадає повідомлення з банку. Мій баланс поповнено на дуже значну суму, яка не справляє на мене жодного враження. Навколосвітня подорож?! Знову посміхаюся. Ні, він мене не послав красиво, а прозаїчно від мене відкупився. Хоча... А чому б і ні?! Подорожувати я люблю...

Кінець

Дорогі читачі, ось і закінчилася книга «Аромат чоловіка». Не так як вам хотілося і думалося, але не поспішайте мене лаяти))) Ну не бачу я Руслана, так швидко, з квітами, обручкою та на одному коліні. Образно кажучи, звісно. Для таких вчинків у нашого героя зовсім не той характер.  

Я вам дуже вдячна за підтримку! За ваші вподобання та за те, що залишалися зі мною в процесі написання. Особливо за ваші коментарі. Часто не відповідаю, за що вибачаюся та визнаю, що гублюся з правильною відповіддю. Але дуже приємно вас читати. Всіх без виключення. Ви даєте мені натхнення, а іноді й цікаві думки) Щиро дякую!