Аромат чоловіка - Валерія Дражинська
Більше таких розбіжностей між нами не було. Усе було б ідеально, якби не брати до уваги днів, що стрімко минали. Було зрозуміло, що Руслан дійсно не збирається нічого скасовувати. Пошукати дані майбутньої події в інтернеті не становило труднощів. Інформація про неї там, напевно, є. Але мені не хотілося так чинити. Боялася! Хотілося побути з ним якомога довше, перед тим, як він зробить непоправне. Для мене!
Його, тобто, вже ніби на половину моїм клубом я все ж зайнялася. Друга частина клубу офіційно належала такому собі Щепанському Віктору Михайловичу, а неофіційно всім заправляла його дружина Вікторія. З боку Руслана управлінням займалася незмінна та невидима мною помічниця-робот Світлана, яка з радістю, можливо, навіть перехрестившись, після довгого дня повчань, віддала все в мої руки. Попросту кажучи, чоловіки сплавили жінкам займатися дорогою іграшкою. Мені було цікаво, новий досвід. І тим паче всім краще, ніж сидіти самій у величезному будинку й накручувати себе непотрібними думками. Однаково, скоро і так все вирішиться і без моїх душевних мук.
Першого серпня я прийшла додому раніше. Руслан зазвичай повертався ближче до восьмої. На годиннику тільки шоста. Часу ще предостатньо. До цього часу хатня робітниця зазвичай уже закінчувала свою роботу. Приготована їжа стояла в контейнерах у холодильнику. У будинку було прибрано та далі все зроблено за списком звичайних жіночих обов'язків. Мене, з дитинства не розпещену наявністю прислуги, це напружувало. Але якось змінювати облаштований побут Руслана поки не бачила сенсу.
Прийняла ванну. Точніше провалялася у величезному джакузі близько години, морально налаштовуючись на найжорсткіший облом у своєму житті. Руслан має рацію, це мій усвідомлений вибір і тепер мені залишається тільки гідно прийняти його наслідки. Він чесно попередив мене майже з самого початку. Поміняла б я щось, знаючи, як все закінчиться? Однозначно, ні! Час, нехай і такий короткий, проведений із Русланом, того вартий. А ще ця погань-надія до кінця не відпускає, не дивлячись на вимовлені ним слова. Ну що в жінок за натура така дурна?!
Одягаю на голе тіло його білосніжну сорочку. Вона мені до середини стегон. Закочую рукави. Роблю нехитрий салат. Розігріваю вечерю. Сервірую красиво стіл. Запалюю свічку, яку спеціально купила для сьогоднішнього вечора. В очікуванні сиджу за столом у напівтемряві кімнати і тупо дивлюся на задернуті штори. Думок купа і всі не дуже радісні.
Руслан приходить на початку дев'ятої. Побачивши мене, він поспішно закінчує розмову по телефону.
- Привіт! - усміхаючись підходжу до нього та ніжно цілую.
- Несподівано, - Руслан, підхопивши мене під попу, підводить та перехоплює ініціативу, жадібно поглиблюючи поцілунок, - Старання я оцінив, але в такому вигляді з вечерею зовсім не обов'язково було морочитися.
- Я просто розігріла і зробила салат, - обхоплюю його ногами за талію, коли він піднімається сходами до спальні, - Твоя Тамара Олексіївна мене до основних страв не допускає.
- А тобі хочеться самій готувати?
Невизначено знизую плечима. Зараз мені хочеться зовсім іншого. З ним завжди так. Щойно Руслан до мене торкається, я одразу ж загоряюся. Моя реакція на нього незмінна. Навіть, здається, з кожним разом ще гостріша. Немов наркотик, він підсадив мене на себе. Навіть страшно, що буде потім. Як буду вибиратися з цих явно нездорових стосунків.
У спальні ми проводимо час майже до півночі. Руслан ніжний, неквапливий. Про вечерю навіть не згадуємо. Майже забуваю про дату третє серпня. Але його наступні слова в мить все руйнують.
- Я завтра їду на кілька днів.
