Аромат чоловіка - Валерія Дражинська
Ясна річ, що слухатися Руслана я не збиралася. Принаймні поки що. І абсолютно точно не в цій ситуації. Якщо він не змінить свого рішення та все таки одружиться, то наші дороги тоді остаточно розійдуться, щоб він там собі не планував. Коханкою я не буду однозначно. Не стане ж Руслан утримувати мене насильно?! Навіть для нього це занадто!
Зробила вигляд, що прийняла його команду. Інакше подібне й не назвеш! Навіщо псувати непотрібними сперечаннями, можливо, те останнє, що в нас залишилося? Я просто насолоджувалася часом, проведеним із ним. За винятком диктаторських замашок, що зрідка проявлялися, і днів, що стрімко спливали, все було неймовірно. Ніби ми звичайна закохана пара. Постійна ненав'язлива турбота з його боку зігрівала серце. А в моменти близькості вся його незворушна бронь з кожним разом все глибше тріщала по швах.
На річниці весілля подружжя Фаез, Руслан, у своїй стриманій манері, всіляко демонстрував, що я його дівчина. Не приховував мене. І ревнував! Хоча, можливо, я й помилялася. Вгледіти що-небудь у його вічному покер фейсі - завдання з трьома зірочками. Але, здається, я подужала це завдання на підсвідомому рівні.
Лише при єдиному представнику чоловічої статі, поруч зі мною, в Руслана не спостерігалося негативу - чарівний Арсеній. Я реально закохалася в цього хлопчика. Маленька ксерокопія тата в усьому, наскільки я встигла помітити. Але ще не відчувший сили влади та грошей. Не розпещений достатком можливостей. Просто чарівна дитина у своєму віці.
У неділю вранці ми з Адою тепло попрощалися. Тільки Арсеній, що поважно сидів у дівчини на руках, несподівано смачно чмокнув мене в губи. Обалділи всі. Кірман навіть розсміявся та жартома пригрозив синові, що тепер йому доведеться одружитися зі мною. Дитина лише розтягнула губи в задоволеній посмішці та заявила, що готовий хоч просто зараз. Реакція Руслана як завжди на вигляд була нейтральною. Але я прочитала в ньому зворушення впереміш із невдоволенням. Здається, почала божеволіти, намагаючись відшукати схованку секретів пана Власенка в священному Граалі, який ретельно охоронявся самим господарем.
Якби не дамоклів меч, що нависав над головою, я була б найщасливішою дівчиною у всьому світі. Руслан прив'язував мене до себе. Неспішно, красиво. Не тільки ставленням. У хід пішли подарунки.
Одразу після прильоту до столиці на мене чекав сюрприз у вигляді новенького червоненького три дверного мерседеса. З тієї ж дорогої серії, що мені колись подарував біологічний батько. Не в курсі варіацій вартості двох зіставлених машин, та й не важливо, але почуття охопили досить неприємні. Я не ханжа. Подобається розкіш у всіх її земних проявах. Ось тільки не можу позбутися відчуття, що зараз повторюються події чотирирічної давності, що закінчилися досить плачевно для мене.
Із вдячною посмішкою прийняла подарунок. Адже я слухняна дівчинка?! Поки ще п'ятнадцять днів попереду. Адже так?! Не чинила опору навіть коли він захотів одразу після прильоту перевести мої речі із моєї квартири до свого будинку.
Відчувала як принципи поступово тануть поруч із Русланом. Він професійно заманював мене у свою правду життя. Де я можу та мушу бути, для його інтересів, на других ролях.
Відпускати він мене не збирався!
Дуже доступно мені це дав зрозуміти ранок понеділка.
