Аромат чоловіка - Валерія Дражинська
Вранці роблю вигляд, що сплю, поки Руслан збирається. Я в собі не так вже й впевнена! Якщо "прокинуся", боюся розплачуся та стану просити, щоб не відлітав. Ось тільки потім сама себе поважати не буду.
Розслабитися собі дозволила лише коли він пішов. Сльози полилися тихим потоком. Чомусь не вірилося мені, що Руслан вирушив до Англії скасовувати весілля. А по іншому все закінчено. Без варіантів!
І, взагалі, як він собі це уявляє? Судячи з того, що Руслан поселив мене у своєму будинку та розлучатися, принаймні в найближчий місяць, не планував, жити він збирався на дві країни. Зручно то як! Міркувала я, заливаючись сльозами. Та він мене, в принципі, за той короткий час, що ми разом, зі свого оточення познайомив лише із сім'єю Фаез та представив своєю жінкою. І то, ті проживали в Еміратах за тисячі кілометрів. Тож не особливо він мною світив. Це ж виходить, що він хоче зробити мене своїм брудним секретом.
Що там у нього за майбутня дружина така неймовірна, якщо він свого часу відмовився від моєї кандидатури, дуже навіть не бідної та не страшної? Якщо тільки... Він її кохає! Я навіть плакати перестала від цієї простої думки. А я так! Красива недалека лялька для сексу. Як була нею, так і залишилася для нього. Яку він хотів! І отримав! І поки не награється, викидати не збирався.
Погано було неймовірно! Як там кажуть? Очікування смерті, гірше за саму смерть? Істина! Ближче до обіду прийняла холодний душ. Їсти не хотілося зовсім. Сіла у свою червоненьку красуню та вирушила до супермаркету. Недремна охорона їхала слідом. Підозрюю, що Руслан не повірив учора в мій незворушний фейсик та наказав своїм молодцям не спускати з мене очей. Фіолетово! Тікати я нікуди не збиралася! Його здібності знаходити людей мені вже були знайомі. Я піду іншим шляхом. Стовідсотковим!
Сьогодні охоронців було троє. Руслан мене що в шпигунки світового класу приписав? Він що забув, як я нещодавно зомліла від вигляду трупа та вбивці з пістолетом? Такі ігри явно не для мене.
Усією дружною компанією ми зайшли всередину магазину. Там я вказала чоловікам, які йшли позаду, на перший-ліпший ящик шампанського. Захопила дорогою до каси ще кілограм якогось морозива. Адже свято! Завтра третє серпня. Дата то яка! Без ігристого білого ніяк. Хоча підозрюючи, що почну святкувати вже сьогодні - настрій відповідний.
У будинку на кухні застаю хатню робітницю, яка стандартно готувала їжу.
- Тамара Олексіївна, ви можете бути вільні. Руслан Сергійович буде відсутній кілька днів, - кажу стримано, спостерігаючи, як охоронець ставить ящик моєї анестезії на підлогу, неподалік від морозильної камери.
Жінка, відзначивши поглядом наявність принесеного алкоголю, гордовито звернулася до мене.
- Я в курсі, що Руслана Сергійовича не буде кілька днів. Я готую вам.
А про що ще цікаво вона в курсі? Утім, уже не важливо.
- Навіщо мені готувати? - ставлю закономірне запитання.
Ставлення цієї жінки до мене з першого дня не є секретом, бо хтось навіть не намагався приховувати свою неприязнь у мій бік.
- А ви що збираєтеся весь час, що не буде Руслана Сергійовича, харчуватися ось цим, - киває на ящик шампанського та прилаштоване зверху морозиво.
- Навіть якщо це й так, то вас це не стосується! - особливо сьогодні її ставлення починає не на жарт вибішувати.
- Побажання Руслана Сергійовича було дуже вагомим, - із самовдоволеною посмішкою видає вона.
- Що за побажання?
- Щоб я до його повернення залишалася в будинку, разом із вами. У своїй, - самовдоволення на губах змінюється явною зарозумілістю, - Спеціально виділеній для мене кімнаті.
Шумно зітхаю. Ось це я зробила дурницю, сказавши, що не хочу залишатися одна у величезному будинку. Визнаю!
- Чудово! Почувайтеся як... утім, як хочете! Тільки в спальню Руслана не заходьте. Будьте так ласкаві.
Демонстративно беру пляшку шампанського, морозиво, маленьку ложечку, келих та йду нагору.
