Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

- Ця карта прив'язана до моєї, - того ж дня, тільки ввечері переді мною на журнальний столик лягає квадратний пластик, викликаючи закономірне здивування, - Для тебе вона безлімітна.

- Навіщо? - запитую з побоюванням майже навздогін, підозрюючи наслідки сьогоднішнього ранкового типу розмови.

Руслан зупиняється на перших сходах та знехотя повертається до мене. Будинок у нього шикарний. Я якраз влаштувалася на доволі зручному дивані в холі, чекаючи на господаря. У нашу спільну кімнату йти не захотіла. Усе, що відбувається, для мене було занадто. Нагадувало події чотирирічної давнини. Чому не вперше обставини, що склалися, втягують мене в непотрібний комфорт? І за всіма ознаками тимчасовий. 

- Я не хочу, щоб ти працювала на когось, - просто каже у відповідь, повертаючись і сідаючи навпроти мене в начебто існуюче саме для цього крісло.

Розумію, що втомлений і чимось стурбований. Не з вигляду. Із цим у нього, як завжди, все в повному порядку. Покер фейс не дрімає! Я просто відчуваю його стан!

- Ти ж казав, що підбереш мені роботу за моєю професією, - акуратно тисну на те, що потрібно відповідати за свої слова, - Передумав?

- Трохи передумав, - легко погоджується Руслан.

- І часто ти так змінюєш рішення?

- Ні, Богдано! Мої невизначеності пов'язані тільки з тобою. Якщо тобі нудно сидіти вдома, займися моїм клубом. Там давно все потрібно поміняти. У тебе повністю розв'язані руки. Ти ж дизайнер. Роби там, що хочеш. Частину клубу я переписав на тебе. Приймай іграшку та користуйся на свій розсуд, - він мене зараз реально бентежить.

- Не бачу в цьому сенсу. Адже...

Руслан різко піднімається й однією рукою відкидає журнальний столик, що стоїть між нами, змушуючи мене буквально вдавитися словами від переляку, що застрягли в горлі. Таким я його ще ніколи не бачила. Нависає наді мною, втілюючи в собі всю велич природи в первісній люті. Спопеляє поглядом. Де його вічний крижаний спокій? Чому саме до мене проявляються подібні вибухонебезпечні емоції?

 А далі з його вуст випливає безжальне те, що повністю дезорієнтує мене на деякий час:

- Ти зробила свій вибір, Богдано, тому з моїми вчинками тобі доведеться миритися. І надалі беззастережно приймати всі мої рішення, хоч би як ти не була з ними не згодна. Це тобі зрозуміло? - не слова, вирок.

Він не розуміє або не хоче розуміти мою позицію. Я ніколи не буду тією, яку він прагне з мене зробити. Навіщо він так? Чому? Чого йому не вистачає? Грошей? Що за примха? Адже я бачу, що до мене він уже точно не байдужий. Навіщо сам усе псує між нами? Навіщо намагається зробити з мене слухняну мовчазну ляльку?

Але! Встати і піти я можу в будь-який час. Обрізати кінці вже буду за фактом. У мене є чотирнадцять днів. Незважаючи на його слова, я все ще сподіваюся, що Руслан змінить своє рішення. Хоча впевненість Ади у зворотному, за ідеєю, має вбивати оптимізм у зародку, я чомусь продовжую вірити до останнього. Проковтую сказане. Ми просто не чуємо одне одного. Він не хоче. Я пропускаю повз вуха. Нехай! Знаючи свою натуру, потім не буду себе картати за небезпечну імпульсивність.  

- Так! Я розумію, що ти говориш! - видаю більш-менш нейтральне.

Ось тільки я не сприймаю його бачення наших подальших стосунків. Для мене подібне неприйнятне. Своє сприйняття я йому висловила. Рішення за ним.

- Ти голодний? Тамара Олексіївна плов приготувала,- переводжу тему, яка сьогодні вочевидь ні до чого не приведе, але наприкінці не стримуюся,- Запропонувала допомогу твоїй хатній робітниці, але вона, мабуть, теж вирішила, що я дитина, якій тільки в іграшки можна гратися.   

- Так, Богдано, я голодний, - втомлено випрямляється та рукою розтирає потилицю, - Якщо тобі не складно розігрій мені, будь ласка, вечерю. Тамара, як і весь інший обслуговуючий персонал, бачить у тобі мою жінку. Тобто господиню. Думаєш, як їй було б, якби ти допомагала їй, наприклад, нарізати фрукти?

- Овочі, - машинально поправляю, замислюючись про його інтерпретацію поведінки хатньої робітниці та свій статус його жінки для всіх.

А як же майбутня дружина? Який статус буде в неї в його світогляді?

- Овочі, фрукти або якусь іншу ху*ню, не суть. Ти щойно дуже професійно виїла мені залишки працюючого мозку. Сподіваюся, інший матеріал функціонування мого організму ти так само якісно видоїш з мене.

Руслан різко підіймає мене на руки й упевнено несе нагору. А я й не проти. Цілую його в шию. Розмови між нами явно ні до чого доброго не приводять.

Чотирнадцять днів залишилося.